Арборист – це спеціаліст, який зберігає та захищає дерева і рослинність.

Укрінформ витратив кілька годин на спілкування з арбористом, щоб детальніше висвітлити цю непересічну професію та познайомити читачів з не менш винятковою особистістю.

Якщо поглянути на це зображення і запитати, чим займається особа в спеціальному обладнанні для висотних робіт серед густих зелених насаджень, можна припустити, що вона готується до зрізання дерева. Або ж, можливо, намагається надати кроні форму маленької шапочки.

Перед вами людина, що прагне досягти абсолютно іншої мети - зберегти дерево та підкреслити природну красу крони цієї старої липи. Ми зустрічаємось із арбористом на території Києво-Могилянської академії (КМА). Ця спеціальність настільки непоширена в Україні, що Володимир Ветроградський, той, хто її представляє, зазначає: "Я знаю лише п'ять, можливо шість арбористів по всій країні". Укрінформ провів день разом з цим фахівцем, щоб дізнатися більше про цю рідкісну професію та людей, які ставлять потреби дерев на перше місце, навіть вище за найвищі вершини України.

Усе стартує з дерева.

На території КМА, поруч із корпусом, де тривають ремонтні роботи, Володимир Ветроградський працює над "сімдесятирічною занедбаною липою", що розташувалася між молодим дубом, кленом, кількома шовковицями, а також кущами бузку і калини. "Я трохи розрідив калину, але вмовив президента (Могилянки - ред.), щоб її не викорчовували, адже це ж джерело їжі для птахів на всю зиму", - ділиться він. Він не залишається байдужим, навіть якщо кущ не входить до його безпосередніх обов'язків. Адже арбористи розуміють, що все живе складає єдину екосистему, і порушивши навіть таку маленьку рослину, можна суттєво вплинути на життя багатьох істот, які залежать від її існування: птахів, комах, тварин, особливо в умовах міста.

Арбористи - це ті, хто лікують та доглядають дерева, - у містах, у парках, лісах. Так, у світі вже давно винайдено опцію догляду і порятунку, окрім рубання і викорчовування. В Європі є спеціальне професійне навчання, підручники, школи та особливі підходи у догляді за деревами, в Україні ця професія, а скоріше, світогляд і підходи до піклування - лише на рівні зародку. Це стосується і суспільного ставлення до рослин, і професійного.

Володимир Ветроградський наразі перебуває "на об'єкті", де займається доопрацюванням та моніторингом стану пам'ятки природи, що розташована в стінах Могилянки – Шовковиці Сковороди. "Я вже трохи розрідив крону справа, але зліва ще потрібно попрацювати. Тут у нас спостерігається конфлікт між двома пам'ятками: одна – це природна, а інша – історична, адже дерево спирається на мур. Щоб дереву було комфортніше, йому необхідний простір, тож потрібно трохи змістити цей мур", – пояснює він, зійшовши на землю після роботи з очищення гілки.

Шовковиці Сковороди 186 років. Володимир Ветроградський знає точно до року, бо мав можливість з гілки, яка розчахнулась, добратись до стовбурових кілець, по яких і вираховують вік. "Я забрав собі ось такий шматок напам'ять", - каже він.

Запитую, що він робить з деревиною. "Я можу вирізати різні фігури, іноді заливаю епоксидною смолою, а часом роблю поперечні зрізи і зберігаю їх, адже це справжня цінність". "Отже, у вас вдома є свого роду галерея, де ви демонструєте всі ці унікальні зрізи?" - "Ні, такої галереї немає, але деякі експонати дійсно висять на стінах".

В Україні налічується близько 2800 старовинних і меморіальних дерев, а також природних пам'яток, що є надзвичайно малим показником у порівнянні з іншими європейськими країнами. Наразі за їх утримання відповідають всі охочі, які беруть участь у конкурсах, пропонуючи найнижчі ціни, без врахування їх освіти, досвіду чи підходу до роботи. "Зазвичай ці роботи проводяться через тендери, і переможцем стає той, хто запропонує найбільш вигідну ціну, при цьому його кваліфікація чи досвід не грають жодної ролі. Наприклад, у Маріїнському парку тендер виграв той, хто запропонував меншу вартість, а тепер більшість дерев там страждає від хвороб".

У таких умовах конкуренції арбористу навряд чи вдасться змагатись за ціновою пропозицією — ця професія є не лише унікальною, але й досить дорогою. Під час нашої бесіди ми часто проводимо аналогії з медиками, зокрема стоматологами та хірургами, і це цілком зрозуміло.

КОЛИ АРБОРИСТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ МАЮТЬ ВАЖЛИВІСТЬ

Володимир Ветроградський зазначає, що для арбористів неабияке значення має якість їхніх інструментів та їхня стерильність, адже це запобігає можливому зараженню дерев додатковими вірусами. Деякі з інструментів виготовлені за індивідуальними замовленнями, а інші вимагають постійних витрат на додаткові матеріали. "Наприклад, ця пилка, я вже багато років працюю з електроінструментами, адже часто доводиться виконувати роботи в періоди тиші, щоб не заважати птахам, з якими я часто працюю. Вони не лякаються. Так от, тільки ця пилка без ланцюгів коштує 25 тисяч гривень". Щодо матеріалів для пломбування дупел, то це взагалі унікальний винахід Володимира. "Протягом приблизно 12 років я проводив експерименти і створив саме той матеріал, який ідеально підходить для закриття порожнин. Він не підлягає гниттю і не боїться жодних негативних впливів. Проте, він також недешевий і має свої особливості – якщо прилипне до шкіри, доведеться ходити з ним тиждень".

Ветроградський, який майже весь час без страховки перебуває у гіллі дерева ("коли густа крона, неможливо це робити, ми ж і так люльку, аби не пошкодити гілки, просуваємо сантиметр за сантиметром") після майже двох годин обіцянок на зразок: "Зараз, я ще ось цю гілку пропрацюю", таки спускається на землю і швидко проводить нам оглядову екскурсію.

"Спробувати зняти його з дерева практично неможливо. Він може спуститися лише раз на день, щоб поласувати яблуком, а потім знову піднятися на верхівку," - ділиться з нами про завзяття арбориста його помічник Віктор, який вже близько десяти років працює з ним. Сьогодні він також контролює роботу крана, піднімаючи чи опускаючи стрілку, а ще слідкує за будинком для диких бджіл, який Володимир планує розмістити на шовковиці. Так, на тій самій шовковиці, де розташована стара гілка, яку арборист не збирається зрізати, оскільки вона служить домівкою для колонії диких бджіл - цінних і рідкісних мешканців міського середовища. Спеціально для них Ветроградких зібрав очерет, склав його у трубу і закріпив сітку, щоб захистити від птахів.

Володимир знову готується піднятися на стрілку крана, щоб продовжити свою роботу. Він говорить про свого помічника: "Хоча Віктор не є арбористом, а лише водієм, за час нашої співпраці він навчився розрізняти рослини та знати, що слід обрізати, а що ні. До речі, одним із дерев, яке ми разом успішно вилікували від негативного впливу Зеленбуду, став американський клен, що на Подолі". Сезон арбористів стартує в грудні і триває до жовтня, це щоденна праця на різних об’єктах. Арборист проводить цілий день "на місці", працюючи з ранку до вечора. "Я не працюю, коли спека стоїть і немає дощів, адже в такі моменти рани на деревах погано загоюються, це може завдати їм шкоди".

Сказати, що робота в кроні високорослого розлогого дерева це видовищно - ні. Нам знизу лише чути з крони клацання інструментів і іноді падають гілки. Втім, основним своїм підсумком Володимир вважає те, що люди не помічають його роботи, - втручання має бути настільки пророднім і м'яким, щоб не спотворювати природну красу. Саме тому, пояснює, він залишив на липі суху частину гілки, аби лишалось відчуття природності "дереву це не зашкодить".

Завдання арбористів полягає у лікуванні та підтримці дерев як складних природних систем. Вони подібні до лікарів, які дбайливо ставляться до кожного "пацієнта" і вірять у його здатність продовжувати життя. Володимир Ветроградський зазначає, що поки дерево демонструє хоч невеликий приріст, воно має шанс на виживання, тому він не поспішає ставити його під ніж. Головним принципом роботи арбориста він вважає принцип "не зашкодь". "Подивіться, дерева мають свій характер, як і люди – деякі ростуть прямо, інші ж нахиляються майже горизонтально, а є й такі, що закручені, – всі різні".

ЦЕ В УКРАЇНІ НЕ ВЧАТЬ: ЯК СТАТИ АРБОРИСТОМ?

В Україні відсутня можливість здобути освіту арбориста в жодному з вищих навчальних закладів, незважаючи на те, що ця професія є надзвичайно складною та охоплює кілька наук: біологію, фізику, хімію, основи медицини та механіки. Арбористам необхідно знати про опір матеріалів, основи механіки, зокрема біомеханіки, а також мати знання в альпінізмі і глибоку повагу до живих організмів — хоча останнє і не є наукою, воно є надзвичайно важливим. Крім того, важливим аспектом є досвід. Наразі в Україні немає офіційної спеціалізації арбориста. Є спеціалісти, які займаються деревами, такі як лісоруби та пильщики, але саме арбористів поки що не існує. В Україні є якісні школи арбористики у Великобританії та Шотландії, а також підручники, проте вони написані англійською мовою і не мають українського перекладу.

Володимир закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури за спеціальністю промислове та цивільне будівництво і відповідно інженерна освіта дуже допомагає, це основна база, яка допомагає проводити об'єктивні маніпуляції над деревами, тобто тільки інженер краще знає, скільки можна де зрізати. А в поєднанні з біологічними знаннями, набутими самотужки, то вже знаєш, на якому дереві варто різати, на якому не варто. До початку арбористської кар'єри займався реконструкцією будівель і споруд і будівництвом екобудинків. А вже 26 років працює із деревами "і досі продовжую дізнаватись щось нове". Серед його замовників і ботсад ім. О.В.Фоміна, і приватні, і навіть комунальні організації. Часто доводиться рятувати "державні" дерева. Для того, аби почати весь цей процес порятунку часто "списаних" дерев, Володимир шукає меценатів (то ж менеджерські навички тут теж потрібні). Саме завдяки меценатам вдається допомагати і підтримувати дерева. На рахунку Володимира за роки роботи понад три тисячі врятованих життів рослин. Вони й досі живуть.

Запитую арбориста, що його дратує. Він відповідає: "Неприйнятне ставлення до дерев просто зводить з розуму. Справжнього арбориста обурює тільки це, коли справа стосується будівельників, комунальних служб або звичайних людей. Існують такі особи, які сприймають дерева як звичайні стовпи: прикріплюють оголошення, забивають цвяхи або паркують авто в прикореневій зоні. Особливо неприємно, коли ти вже вклав зусилля в догляд за певною рослиною". Тоді Володимир проводить роз'яснювальні бесіди: "Якщо є натхнення, то в 50-60% випадків люди розуміють і вибачаються. Всі вважають, що якщо дерева не кричать, то їм не боляче. Але їм болить".

Чи є час на слухання музики під час роботи - "Іноді. Така ж робота це максимальна концентрація, на 200%, це аналіз ситуації, втримання рівноваги".

Формування крони триває кілька днів.

Частіше за все спеціаліст працює з дубами та липами, а в останні роки звертає увагу на шовковиці, хоча їхній догляд може бути досить вимогливим. Проте найбільшими викликами у своїй роботі він вважає маклюру та глід, оскільки це колючі рослини, що потребують особливого підходу. Серед екзотичних видів, з якими йому доводилося мати справу, була смерека, яку він "голив" через значні ушкодження гілок.

Для одного дерева, наприклад, "Шовковиця Сковороди", потрібно витратити приблизно 2-3 дні лише на роботу з кроною, не враховуючи при цьому лікувальні процедури.

"Цей процес є тривалим та виснажливим," - пояснює небажання кваліфікованих спеціалістів займатися таким малотравматичним доглядом за деревами та ставати арбористами. Значно простіше і вигідніше фінансово просто зрізати дерева під корінь або проводити обрізку без урахування їхнього стану і потреб, як це зазвичай роблять у зелених зонах. "Мало хто захоче витрачати час на ретельну роботу, схожу на стоматологічну, адже це фактично еквівалентно лікуванню великого зуба. Необхідно запломбувати, очистити, обробити відкриті ділянки, створити оптимальні умови для загоєння та закрити їх."

"Ми звикли до простих рішень — дайте нам пігулку, яка швидко загоїть рану. Але для дерев «швидко» може означати видалення до коріння. Якщо ж докласти правильних зусиль, то цей процес можна зробити лише раз — і дерево саме справиться з відновленням."

Не існує спеціалізації для арбористів, хоча для заповідників, ботанічних садів та міських екосистем дуже важливо мати фахівців саме в цій галузі. "В ідеалі, за збереженням природних пам'яток повинні стояти люди з відповідними знаннями, але у нас ситуація є прямо протилежною", - зазначає арборист. Чи розглядав Ветроградський можливість створення власної школи? "На жаль, в умовах війни це не є реальним. Єдине, що я іноді роблю, - це навчання для працівників житлових комплексів. Цього року я вже провів два таких курси. Спробував також провести навчання в зеленбуді, але там не виявили інтересу. Люди приходять, але інформація швидко забувається: у них немає часу на те, щоб приділити увагу кожному дереву, їх мета - якомога швидше завершити роботу і повернутися додому. Отже, немає прагнення зберегти ту чи іншу рослину, а є лише необхідність виконати свою роботу, і це дійсно є серйозною проблемою."

Запитую, як війна вплинула на вашу професію: "Я зіткнувся з новими викликами, і тепер доводиться з ними працювати. Наприклад, в Ірпені я лікував кілька дерев, пошкоджених осколками снарядів. Це абсолютно новий досвід для мене, раніше я навіть не уявляв, що з цим можна мати справу. Витягувати ці уламки — дуже складне завдання, до того ж потрібно бути обережним, щоб не зламати ланцюг пили. На одному з дерев мені довелося витратити три ланцюги. Пошкодження дерев виявляються різноманітними: стріляні рани, термічні та хімічні опіки — ситуація дійсно складна. На жаль, таких лікарських випадків дуже багато, і навряд чи держава візьметься за їх відновлення. Зараз я бачу, що доведеться лікувати їх під корінь, адже часи важкі".

Останній приклад, який наводить арборист - у військовому госпіталі, де планують під зруб пам'ятки: "Там шість чи сім дерев тополі білої. Хочуть за рахунок їхнього життя побудувати новий корпус. З них зараз зняли охоронний статус. Замість того, щоб десь знайти місце, якого вистачає і обійти ці дерева, вони просто спокійно їх списали і все".

Володимиру важко і боляче обговорювати проблему дерев у містах. Проте він намагається вжити хоча б якісь заходи. Війна не лише не сприяє покращенню, але й посилює загрози для життя як людей, так і рослин, які, з його слів, можна знищувати без жодних перешкод. Проте ця війна є глобальною боротьбою проти жорстокості та свавілля, за наше і їхнє існування, за дбайливе ставлення до природи, яка оживляє українську землю, незважаючи на стихійні лиха та конфлікти. Дерева також чинять спротив. Вони є символом пам’яті про минулі часи і надією на те, що наступні покоління зможуть дихати, радіти і відпочивати. Саме тому професія арбориста є важливою для майбутнього України. Як ви вважаєте?

Укрінформ писав про історію кількох поколінь борців за Україну, яких об'єднала шовковиця - від Тараса Шевченка до Романа Ратуташного. А її вилікував і врятував у пам'ять про полеглого товариша саме Володимир Ветроградський.

Поки я разом із фотографом Володимиром Тарасовим оглядаю навколишні краєвиди в пошуках вдалого кадру, Володимир Ветроградський готує свої заточені інструменти та з легкістю піднімається в люльку стріли. Час знову зануритися в роботу. Він стискає руку, спостерігаючи за гілками, на яких розцвітає омела, і його думки вже мандрують у пошуках найкращого рішення для продовження життя цього зеленого диво.

"Післявоєнне життя повинно зазнати змін, і наше ставлення до всього живого також повинно трансформуватись," - зазначає Ветроградський. Можливо, він має більше знань, ніж ми, адже спілкується з тими, хто пережив набагато більше, ніж звичайна людина. У цьому аспекті він також є особливим, як і ті врятовані ним рослинні житті.