"Батько Конвенції про геноцид" - Рафал Лемкін: як цей видатний юрист XX століття має зв'язки з Україною.

Михайло Костів, керівник відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, у рамках спільного проєкту українського ПЕН та Еспресо "Власні назви з Мирославою Барчук" поділився інформацією про адвоката Рафала Лемкіна. Він є автором терміна "геноцид" і співавтором конвенції про геноцид, яка була ратифікована ООН 9 грудня 1948 року.

Давайте обговоримо важливу постать для України – польсько-американського юриста, який ввів термін "геноцид" і досліджував Голодомор 1932-1933 років. Саме він вперше охарактеризував радянську політику в Україні як геноцид. Йдеться про Рафаеля або Рафала Лемкіна.

Дозвольте розпочати з висловлювання Рафала Лемкіна, яке має велике значення для України: "Якщо радянська програма виявиться успішною, якщо вдасться знищити інтелігенцію, духовенство та селян, то Україна зазнає фатальної поразки, немов би було знищено всіх її громадян. Вона втратить ту частину свого народу, яка зберігала і розвивала її культуру, вірування та об'єднавчі ідеї, що прокладали їй шлях і надавали їй душі, роблячи її нацією, а не просто масою людей".

Лемкін - випускник Львівського університету, який займався дослідженням Голодомору. В Україні немає жодного скверу, парку, пам'ятника чи вулиці, названої на його честь. Як ви вважаєте, чому це так?

Сьогодні ви торкаєтеся надзвичайно важливої теми – особистості Рафала Лемкіна. Він є одним із найзначніших правознавців XX століття, і його життя тісно переплітається з історією України та її землями.

Лемкін є випускником Львівського університету, де здобував освіту на юридичному факультеті, а також написав і захистив свою дисертацію.

Що цікаво, на той час такі діяли правила, що сам текст дисертації не потрібно було захищати, а скласти певні екзамени на здобуття доктора права. І це успішно Лемкін зробив у Львівському університеті, а пізніше деякий час працював на території Галичини, яка на той час входила до складу польської держави.

У Бережанах він обіймав посаду заступника або помічника прокурора. Проте, він також здобував освіту в Німеччині, в університеті, чи не так? Можливо, він також отримав там якийсь науковий ступінь?

Отже, певний період часу він навчався одночасно у Львові та в Німеччині. Згодом його професійний шлях був пов'язаний з Варшавою, але безумовно, один з ключових етапів формування Рафала Лемкіна як особистості тісно пов'язаний з Львовом і Галичиною.

Ім'я Рафала Лемкіна вважається невід'ємною частиною терміна "геноцид", що, на жаль, сьогодні для українців стало буденною жахливою реальністю.

Можливо, за ці роки повномасштабного конфлікту Росії з Україною, ми почали більше звертати увагу на постать Рафала Лемкіна. Ми прагнемо зрозуміти, що насправді означає поняття "геноцид", які його витоки. Для цього важливо дізнатися більше про самого автора цього терміна.

Давайте трішки повернемося назад. Отже, Рафал Лемкін народився 1900 року, десь в 1920-х роках він починає цікавитися темою масового винищення людей, бо ще не називає це геноцидом. В цей час Лемкін вивчає міжнародне право і починає цікавитися темою винищення великих груп людей. Спочатку називає це варварством і вандалізмом, якщо стосується знищення культурної спадщини. Чому саме він? Що саме привернуло його увагу?

На жаль, українські землі та й загалом Східна Європа завжди були територією, де людські групи могли бути під загрозою знищення.

Найбільш відомий приклад, який наводять люди, що займаються життєвим шляхом Рафала Лемкіна, що все-таки він розглядав винищення вірмен, про яке дізнався у Львівському університеті, як один з таких прикладів саме знищення людей за їхню національність. Але на той час його викладачі пояснювали, що як же ми можемо засуджувати цей режим, бо то внутрішні питання цієї країни.

Інші науковці вважають, що середовище Східної Європи значно вплинуло на його світогляд. Українці, що жили в Галичині, часто протестували проти польської влади та державності в цьому регіоні. Крім того, представники інших націй також мали право на самовизначення, і саме з цих ідей Лемкін формував свої переконання та погляди.

Чи правильно я розумію, що в той період, коли він був молодим — приблизно 20 або 25 років — у суспільстві взагалі не було правових норм або термінології, навіть не існувало мови, що стосувалася масового знищення людей? Чи не був Лемкін першим, хто підняв це питання?

Все середовище, де постійно національна чи етнічна група перебуває під загрозою так чи інакше намагається дослідити ці загрози, чому держава колонізатор намагається знищити той чи інший народ або ту чи іншу групу. І коли говорити про мову, то такі слова були, але терміну "геноцид" на той час не було. Були слова, наприклад, - асиміляція, знищення, денаціоналізація, які також впливали на Рафала Лемкіна.

У 1933 році, під час міжнародного конгресу в Мадриді, Лемкін піднімав важливі питання, пов'язані з цими темами. Він зазначав, що знищення певної групи є катастрофічним ударом по культурному надбанню всього людства. Адже таку групу вже неможливо відтворити, і в результаті людська мозаїка втрачає навіть найменший її елемент.

Жахливий аспект ситуації полягає в тому, що він, наче, передбачив трагічну долю своєї родини. Коли розпочалася Друга світова війна, йому вдалося втекти до Швеції, проте практично вся його сім'я стала жертвою Голокосту. Як же так сталося в його житті?

Юрист-міжнародник Рафаель Лемкін допоміг розробити Конвенцію про геноцид, яка визначає запобігання та покарання за злочин геноциду, Фото: Getty Images

У 1939 році, коли нацистська Німеччина розпочала вторгнення до Польщі, Рафал Лемкін вирушив на схід у пошуках безпеки від окупантів. Одним із міст, де він знайшов притулок на території України, був Ковель. Після того, як радянські війська 17 вересня 1939 року атакували Польщу і окупували її східні регіони, Лемкін отримав короткий шанс провести час зі своїми батьками. Згодом він переїхав до Литви, а звідти вирушив до Швеції.

І ще є такий досить маловідомий факт, що в Сполучені Штати Америки він потрапив саме через Радянський Союз.

Він подорожував цим східним маршрутом, перетинаючи територію Радянського Союзу та Японії. Врешті-решт він прибув до Сієтла, а звідти довго прямував у напрямку Північної Кароліни.

У перші дні свого прибуття в Сполучені Штати, зокрема до Північної Кароліни, він одразу ж починає говорити про знищення певних груп людей та ситуацію, що склалася в Європі. Лемкін усвідомлює, що США знаходяться далеко, і, можливо, тут існує багато думок про те, що це не їхня війна. Як свідок цих трагічних подій, який опинився в безпосередній близькості до геноциду, він прагне донести до американського суспільства важливість активної підтримки та втручання в ці події.

Це викликає в пам’яті певні сучасні події, створюючи тривожні та очевидні аналогії.

Коли виникає поняття "геноцид"? У який момент Лемкін формулює це правове визначення?

Лемкін хотів, мабуть, щоб його термін справив враження на людей і допоміг безпосередньо жертвам геноциду. І він визначає, що потрібно створювати новий термін, що не потрібно використовувати вже ті терміни, які на той час були в науковому чи в публіцистичному обігу, тому приходить до абсолютно нового слова - геноцид.

Термін "геноцид" Лемкін публікує в книзі "Правління країн Осі в окупованій Європі", яка публікується в 1944 році.

Згодом він вирішив звернути увагу не лише на німецький геноцид, але й на радянську політику в Україні, включаючи Голодомор 1932-33 років та інші аспекти. Він почав цікавитися цими темами, коли виявив, як важливо розуміти історичні події для сучасного суспільства. Це дослідження стартувало через його бажання дослідити наслідки цих трагедій, які вплинули на життя багатьох поколінь. Значення цієї роботи полягає в тому, що вона допомагає відкрити правду про минуле, сприяє пам’яті жертв і формує критичне мислення у суспільстві.

Якщо ще говорити про термін "геноцид", дуже важливо, що Лемкін віддав всі свої зусилля, щоб якомога для більшої кількості людей цей термін став зрозумілий. Він шукав приклади у світовій історії й говорив про низку геноцидів. Навіть у книзі "Правління країн Осі в окупованій Європі" він говорить, що цей нацистський режим був різний в різних країнах. Наприклад, геноцидні дії нацистської Німеччини стосовно голландців, норвежців, які намагалися абсолютно асимілювати, тому що казали, що це трішки такі неправильні німці, а якщо ми їм насадимо німецьку мову, дамо їм німецьке кіно, то вони тоді стануть правильними німцями. Про це він також говорив у цій книзі.

Якщо говорити про радянський контекст, це вже більше починається з кінця 1940-х, з початку 1950-х років, коли Лемкін бачить злочини, які чинять комуністи після Другої світової війни, коли сталінський режим встановлює свою сферу впливу на Центральну та Східну Європу. Лемкін розуміє, що ці народи абсолютно є невільні і там також вчиняються злочинні процеси.

І Лемкін починає співпрацю з українською спільнотою в Сполучених Штатах, де він на той момент перебуває. Він консультується і шукає інформацію про різні деталі від Романа Смаль-Стоцького, видатного діяча Української Народної Республіки, а також від Лева Добрянського, який у той час очолював Український Конгресовий Комітет у США.

Трішки хотів би поговорити про українську діаспору в післявоєнному світі, зокрема у США. Це була, так би мовити, на той час стара діаспора, тобто люди, які ще з кінця XIX століття і початку XX століття емігрували в Сполучені Штати. Наприклад, Лев Добрянський народився вже в Нью-Йорку у 1918 році, але прекрасно говорив як українською, так і англійською мовою, і до кінця життя українське питання для нього було на найвищому рівні. Це велика діаспора, сотні тисяч людей, які збирають багатотисячні мітинги на підтримку української теми, українських інтересів.

Після закінчення Другої світової війни різноманітність діаспори поповнилася так званим поколінням Ді-Пі (Displaced Persons), що представляє собою групу переміщених осіб, які перебували в Радянському Союзі та пережили жахи сталінізму. Ці люди, які опинилися в таборах біженців між 1945 і початком 1950-х років, мають унікальний досвід виживання в умовах, що важко уявити. Вони є носіями цінної пам'яті про ті страшні часи, зберігаючи свідчення про скоєні злочини.

От якщо проводити такі аналогії, наприклад, 1950 рік і 1930 рік, це пройшло буквально 20 років, якби ми говорили про Помаранчеву революцію чи президентство Віктора Ющенка, то це дуже жива пам'ять для цих людей, які часто навіть емоційно намагаються донести світу правду. От кажуть: "Ви не розумієте того сталінського режиму, що відбувається в Радянському Союзі". Вони звертаються до теми геноциду, як до одного з механізмів, як до такої соломинки, яка може призвести до того, що Україна стане незалежною, що ці сталінські злочини будуть засуджені.

Розкажіть, що таке конвенція про геноцид, адже на могилі Лемкіна в Америці вибито: "Батько конвенції про геноцид". У чому полягає його внесок? Чи був він одним із співавторів цього документа?

Слово "геноцид" є яскравим прикладом того, як новий термін може миттєво увійти в науковий та публіцистичний дискурс. Це стало можливим завдяки винятковому таланту та невтомній роботі Рафала Лемкіна.

Він надіслав тисячі листів до різноманітних організацій та особистостей, прагнучи привернути їхню увагу до цього терміна і продемонструвати його значущість.

Коли йдеться про Конвенцію про геноцид, ухвалену 9 грудня 1948 року, цей документ остаточно закріплює термін "геноцид" як злочин у міжнародному праві, забезпечуючи захист етнічних, релігійних та національних груп від їхнього знищення.

Наступним етапом є наукова дискусія про складові частини геноциду. Лемкін у своїй концепції включав більш широкі дії, які стосуються культурних аспектів, однак у самій конвенції не передбачено визначення геноциду, яке б охоплювало знищення культурних цінностей.

Але дуже важливо, що в конвенції йдеться про знищення груп, які мають об'єднувати якісь різні фактори, це і та сама культура, може бути й конфесійна складова, релігійна.

Цю угоду затверджувала Ліга Націй?

Тепер це Організація Об'єднаних Націй.

Багато українців висловлювали значний скептицизм щодо цієї конвенції, оскільки вважали, що підписавши її, Совєти отримують можливість вільно інтерпретувати ті злочини, які вони вчиняють у Радянському Союзі. Таким чином, їхнє ставлення до цієї угоди було пронизане недовірою. Чи я правильно це зрозумів?

Так, це абсолютно вірно. Зокрема, Роман Смаль-Стоцький десь висловлював критику щодо конвенції, підкреслюючи її неефективність. І сьогодні можна стверджувати, що певною мірою його зауваження про недієвість конвенції виявилися цілком обґрунтованими, адже ми спостерігаємо це й досі.

Багато людей мають загальне уявлення про Романа Смаль-Стоцького як про видатного діяча Української Народної Республіки. Але якою була його роль в Америці? Якими справами він займався у 1940-50-х роках?

Роман Смаль-Стоцький з'явився на світ у Чернівцях, а згодом обійняв посаду міністра закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, перебуваючи у Німеччині. Він активно налагоджував зв'язки між Україною та Німеччиною, враховуючи обмеження, з якими стикався у той час, адже його країна не мала власної території.

Одночасно з науковою діяльністю Роман Смаль-Стоцький був видатним українським мовознавцем і, безумовно, важливою фігурою в галузі політології. Його дослідження охоплювали теми російського та совєтського імперіалізму, що свідчить про його глибоке розуміння цих складних явищ.

Після закінчення Другої світової війни в США спостерігався дефіцит фахівців, які мали б глибокі знання про Росію та Радянський Союз.

І Смаль-Стоцький з кінця 1940-х років займає посаду в Університеті Маркет, який є приватним католицьким навчальним закладом у Мілвокі, штат Вісконсин. Основні напрямки його наукових досліджень зосереджені на вивченні Радянського Союзу.

Роман Смаль-Стоцький, Лев Добрянський та Рафал Лемкін висловлюють певні подібні думки про геноцид та Голодомор в Україні. Це свідчить про те, що вони, безумовно, активно взаємодіяли та обговорювали ці питання. Чи могли б ви назвати чотири основні компоненти політики геноциду, які Рафал Лемкін виділяв у контексті СРСР та України?

У СРСР радянський геноцид в Україні Рафал Лемкін говорить про чотири вістря проти українців. Перше вістр - знищення душі української нації, відповідно, церкви. Друге - знищення мозку української нації, це інтелігенція, науковці, діячі культури. Третє вістря - знищення, він образно називає, тіла нації, тобто селян, які на той час становили більшість населення України у 1930 роках. І це знищення, якраз воно таке найбільше масове, - знищення людей голодом, масова смертність від голоду у 1932-33 роки. Чому він говорить про важливість знищення тіла нації, тому що це величезна кількість людей, це носії в тому числі такої питомої української культури - української мови.

Четвертим аспектом є змішування народів, яке відбулося на територіях, що, так би мовити, стали вакантними після того, як українців знищив голод. Це переселення представників інших національностей з Росії та її колоній.

Те ж саме можна почути від Лева Добрянського та Романа Смаль-Стоцького, які також підкреслюють ці чотири елементи.

Роман Смальстоцький використовує слово "методи", тоді як Лев Добрянський говорить про "атаки", зазначаючи чотири напади на українську ідентичність.

Ми можемо обговорювати глибоку співпрацю та прагнення донести до світової спільноти, зокрема в США, інформацію про злочини Радянського Союзу та сталінського режиму щодо українського народу. Наша мета — продемонструвати реальне обличчя цього режиму, незважаючи на те, що під час Другої світової війни США і СРСР виступали союзниками. Однак важливо пам’ятати, що ця імперія вчинила злочини проти людства, знищуючи цілі нації.

У 1950 році в сенатському комітеті з міжнародних справ США проходять слухання щодо ратифікації конвенції про геноцид, яку раніше ухвалила ООН. Яке значення це мало для українців?

Безумовно, це мало велике значення для українців, оскільки стало першим масштабним майданчиком для обговорення на загальноамериканському рівні. У цих слуханнях взяли участь як конгресмени, так і сенатори, високопосадовці та журналісти, що дало можливість донести до широкої аудиторії труднощі та страждання, з якими стикалася наша нація під час радянської епохи.

У своєму виступі Лев Добрянський також зазначає, що ця радянська політика є прямим продовженням імперських традицій Росії, що бере свій початок від правління Петра I та подій у Батурині. Він ілюструє свої слова, згадуючи Валуєвський циркуляр та Емський указ.

Отже, все це звучало ще у 1950 році в Сенаті США?

Абсолютно, так. І керував цими слуханнями сенатор Макмегон, для якого це була нова, вражаюча інформація. Зберігся такий сюжет газети українців Америки "Свобода", де сенатор Макмегон хвалить Добрянського, говорячи, що це був чудовий виступ, який навіть міняє його світогляд.

Поясніть, чому Рафала Лемкіна не допустили виступити на цих слуханнях закордонного комітету американського сенату?

Як я вже казав, все його життя було побудоване на тій ідеї, щоб термін "геноцид" якомога ширше вживався і в науковому, і в публічному просторі.

Багато хто помічав цю особливість його особистості: щойно він зустрічав когось, відразу ж починав розповідати про геноцид.

Таким чином, це викликало невдоволення як серед журналістів, так і серед політиків, що, згідно з дослідженнями, стало причиною його відсутності на слуханнях у 1950 році.

Рафал Лемкін, відомий своєю пристрастю до розповіді, зокрема про Голокост, втратив 49 членів своєї родини. Однак деякі американські політики ставилися до його слів з певним роздратуванням, можна сказати?

Таким чином, його сприймали з певною дратівливістю та нерозумінням, і лише небагато людей були готові в якійсь мірі співпрацювати з ним і слухати його думки. Проте Рафал Лемкін невтомно продовжував стукати в ці двері, намагаючись донести до якомога більшої кількості людей інформацію про геноцид.

А хто він в 1950 році в США?

Цей час став справжнім етапом успіху в кар'єрі Рафала Лемкіна, коли він мав можливість викладати в університеті Дюка та Єльському університеті.

Коли мова йде про ратифікацію конвенції, що стосується геноциду, він фактично залишає свою посаду в Єльському університеті, підкреслюючи, що нині значно важливіше реалізувати це міжнародне право на практиці, ніж викладати його студентам.

Якісь кар'єрні перспективи він відкидає на другий план і займається питаннями ратифікації конвенції, що призводить до великих фінансових труднощів Рафала Лемкіна.

Він активно співпрацює з різними організаціями з Східної Європи та єврейськими спільнотами, що прагнули донести правду про Голокост до світового співтовариства, зокрема в Сполучених Штатах. Його роль можна охарактеризувати як консультативну в питаннях геноциду. Наприклад, вони організовують виставку, присвячену геноциду литовців та злочинам, скоєним Радянським Союзом щодо цього народу. У цей період Лемкін отримує замовлення на створення брошури, яка розкриває ці злочини. Він використовує свої зв'язки і комунікаційні канали, щоб отримати певні фінансові ресурси для цього проекту.

Повернемося до слухань. Наскільки я розумію, Лемкіна не допустили до виступу в сенаті, але він мав змогу підготувати Добрянського для виступу перед сенаторами.

Я зараз зацитую відгук Лева Добрянського про ці слухання, який багато що пояснює: "Протягом місяців і кожного вечора за тиждень до слухань, він навчав мене практично кожному аспекту конвенції, коли ми планували нашу стратегію слухань. Підготовка та неофіційне навчання, які я отримав, завдяки близьким стосункам із цією повністю відданою душею, значною мірою підготували мене до оцінки правових та інших аспектів договору. Попри те, що юриспруденція не є моєю професією, на основі всього описаного вище, не важко оцінити ідеї, уявлення, перспективи та мудрість, які він прищепив мені щодо надійної правової структури та змісту конвенції".

Отже, він підготував керівника Конгресового комітету США до виступу в сенаті.

На мою думку, це була надзвичайно активна взаємодія та співпраця, зокрема між Романом Смаль-Стоцьким, Левом Добрянським і Рафалом Лемкіним. Вони детально розглядали злочинну політику Радянського Союзу щодо українського народу. Зокрема, Рафал Лемкін вже тоді вказував на конкретні елементи цієї політики, які могли підпадати під визначення геноциду. Лев Добрянський, маючи освіту економіста та викладаючи в Джорджтаунському університеті, був надзвичайно активною особистістю.

Сьогодні ми обговорюємо трьох видатних особистостей, які відзначилися винятковою працездатністю та досягненнями, залишивши по собі значний науковий спадок. В їхніх якостях поєднувалися найкращі риси кожного з них, адже кожен з них привніс у цю справу свої знання та досвід, здобуті протягом життя, щоб достойно представити українські питання на слуханнях у сенаті в 1950 році.

Ось ще один вражаючий факт: Сполучені Штати остаточно ратифікували конвенцію про геноцид лише в 1988 році, і цей процес супроводжувався значною внутрішньою опозицією.

Після смерті Рафала Лемкіна в 1959 році Лев Добрянський неодноразово акцентував увагу на необхідності ратифікації цієї конвенції. Водночас, під час життя Лемкіна Сполучені Штати так і не ухвалили рішення про її ратифікацію.

Яка ж причина?

Наприклад, дехто говорив, що конвенцію про геноцид можна буде використати проти США, що нібито це зашкодить, а деяких діячів чи взагалі Сполучені Штати як державу буде засуджено за геноцид.

У яких виданнях можна знайти інформацію про співпрацю та взаємодію Смаль-Стоцького, Добрянського і Лемкіна?

Я працював над статтею, що стосується цих контактів, і можу зазначити, що цю інформацію слід зібрати поступово. Рекомендую відвідати портал "Локальна історія" в інтернеті, де ви зможете знайти мою статтю; вона, можливо, зацікавить наших читачів. Проте наразі немає жодної об'ємної книги, присвяченої співпраці українців з Рафалом Лемкіном.

Я так все-таки з впевненістю б сказав, що це ще одна із малодосліджених сторінок життя самого Рафала Лемкіна. Дослідники його життя згадують про певні контакти, але цієї конкретики досить мало.

Попросю вас поділитися думками щодо його долі. Мене вражає, як його постать залишилася в тіні та не отримала належного визнання. Рафал Лемкін — це особистість, яка вперше або принаймні однією з перших підняла питання про Голокост та масове знищення євреїв, коли це лише починало усвідомлюватися. Ця людина першою чітко окреслила в чотирьох різних аспектах дії радянської влади в Україні, визнавши їх геноцидом. І ось, ця видатна особа залишила цей світ у бідності та повній самотності.

На його похороні було присутньо тільки декілька людей.

Згідно з одним із свідчень, його життя обірвалося під час повернення з видавництва, де він намагався опублікувати свою автобіографію. Ця смерть стала справжнім шоком і була абсолютно несподіваною та трагічною.

В останні роки він справді часто покладався на фінансову підтримку своїх близьких, які також проживали в США. Його фінансове становище було складним, особливо в останній період.

Він помер дуже молодим, йому було 59 років.

Так, 59 років. Ще в кінці 1940-х та на початку 1950-х років він мав проблеми зі здоров'ям, що було пов'язано з його стилем життя, коли він все віддавав темі геноциду.

9 грудня 1948 року, коли була ухвалена конвенція про геноцид, існують свідчення, що для нього це стало величезним досягненням і значною перемогою. В результаті, він настільки втомився, що проспав дві доби у своєму готельному номері.

Якою ж втомленою була ця людина, адже він докладав усіх зусиль, щоб переконати всіх проголосувати за конвенцію, що стосується геноциду.

Як ви вважаєте, чому його ім'я залишається маловідомим у світі?

На початку навіть у США його ім'я залишалося маловідомим, незважаючи на те, що він є одним з найвідоміших та, можливо, найвпливовіших міжнародних юристів XX століття. Відповісти на це питання дуже складно.

Його спадщина привернула увагу в останній третині XX століття, коли розпочалися трагічні випадки масового знищення людей у сучасній історії, зокрема під час війн у Югославії та в Руанді.

Міжнародні юристи звертаються до конвенцій ООН, що засуджують ці злочини та спрямовані на їхнє припинення. У цьому контексті також проводяться дослідження життя та діяльності Рафала Лемкіна, що призводить до виникнення перших наукових праць про нього.

А до цього часу багато матеріалів про його життя досі не опубліковані, вони ще, можливо, чекають своїх дослідників, ще якісь аспекти його життя можна буде далі дослідити та більше розповісти про Рафала Лемкіна.

Які кроки, на вашу думку, можуть вжити українці, щоб Рафал Лемкін отримав більше визнання та уваги в світовому контексті?

В останні роки в Україні, на щастя, почали активно вивчати постать Рафала Лемкіна. Зокрема, канадський дослідник українського походження Роман Сербин опублікував есе "Радянський геноцид в Україні", яке стало важливим кроком у популяризації ідей Лемкіна серед українців.

Наразі в Україні відкриваються нові центри, присвячені дослідженню геноциду, названі на честь Рафала Лемкіна. До початку повномасштабного вторгнення Росії вже існував один з таких центрів у Херсоні. Нещодавно аналогічний центр був створений в Одесі. Як мені відомо, у Львівському університеті, особливо на юридичному факультеті, активно вшановують пам'ять Рафала Лемкіна, організовуючи наукові конференції, присвячені його внеску. Таким чином, ці дослідження продовжують розвиватися.

Ми, як науковці, повинні досліджувати його спадщину, продовжувати якісь певні напрацювання. Досить цікаво, що ті люди, які займалися біографією Лемкіна говорять, - якби Лемкін жив зараз, він би безперечно російське вторгнення, війну Росії проти України назвав би геноцидом. І це для нас знову ж така важлива історія, що ми повинні ще більше цю спадщину Лемкіна досліджувати, щоб використовувати, можливо, її і зараз в спробах припинення чергового російського геноциду проти України.

Як ви ставитеся до того, що вже кілька років не підтримується ініціатива назвати іменем Рафала Лемкіна вулицю у Львові, де він навчався?

Я мав можливість спілкуватися з деякими людьми, які безпосередньо входять до комісії з перейменування вулиць у місті Львів. Вони аргументували, чому досі немає вулиці Лемкіна у місті, - те, що все-таки нових вулиць у Львові мало, і була ідея деякі вулиці не перейменовувати, а залишити, бо, можливо, будуть герої російсько-української війни, пам'ять яких потрібно буде вшанувати іменами цих вулиць. І десь при цих обговореннях постало питання, чи можливо назвати міські бібліотеки на честь Рафала Лемкіна. Не тільки ж Лемкін не вшанований у Львові, а й багато інших визначних діячів, що пов'язані з цим містом, яке, звичайно, є величезним інтелектуальним, культурним центром.