Чи реально налагодити спілкування з Трампом?

В епоху ревізіонізму, коли вже каменя на камені не залишилося від старого доброго ліберального світового порядку, а нестабільність і небезпека стають новою нормальністю, емоції -- найгірший порадник. Ще більш контрпродуктивними є коментарі на кшталт "я ж казав -- подивіться мою статтю / пост рік або два тому, що все так і буде". Це нагадує 2008-2009 рoки, коли жоден зі світочів світової економічної науки не передбачив падіння Lehman Brothers і жахливої економічної кризи, що сталася по тому, але Нобелівську премію з економіки все ж таки присудили. І тема була актуальною: за "розвиток теорії управління економічними інститутами". Це коли ВВП США впав на 4,3%, а безробіття сягнуло 10%. Обидва лауреати були американцями.

Один з відомих японських колишніх дипломатів у нещодавній статті в Japan Times навів цитату Шарля де Голля, якою лідер Франції оцінював дії союзників: "Ви можете бути впевнені, що американці зроблять усі можливі дурниці, які тільки спадуть їм на думку, плюс іще деякі поза межами навіть їхніх фантазій". Французькому лідеру приписують також інше спостереження про те, що США є найжорстокішою країною, коли робить перехід від мрій до реальності. Для чого ці цитати? Для того, щоби зрозуміти: успішна взаємодія зі США можлива, якщо ви добре розумієте предмет -- як приховані механізми ухвалення рішень, так і важелі впливу на ключових гравців. Сполучені Штати є вкрай складним організмом, який заслуговує на послідовний та професійний аналіз. Це тільки в побуті можна обійтися враженням, що США -- країна юристів і дантистів, а також багатіти думкою про значний відсоток середньостатистичних американців, які мають зайву вагу.

Аксіомою є те, що американці люблять сильних і успішних. Ті, хто ухвалює рішення, зайвої ваги не мають. Варто забути про демонстрацію глибоких знань, логічні аргументи та побудову довгих речень, коли маєте справу з пересічними громадянами (а саме вони і є тими виборцями, які голосували за Трампа). Водночас на вершині піраміди перебувають випускники найкращих університетів світу, які пройшли жорстку школу виживання в бурхливому політичному середовищі, сконцентрованому в Конгресі та в офісах у радіусі п'яти-шести кварталів від центру Всесвіту на Пенсильванія авеню, 1600. Їхнє співчуття до ближнього здебільшого ґрунтується на розумінні взаємної вигоди як основи для початку розмови, а бачення справедливості розмите професійними навичками доводити, що біле -- це солодке, а довге круглим не буває. Подивіться для прикладу багатосерійний судовий серіал про O.Джей Сімпсона в справі про вбивство колишньої дружини 1995 року. Попри наявність величезної кількості доказів його виправдали. Цікавим є не тільки результат, а й сам процес.

Нещодавно в японській пресі детально аналізували, як премʼєр-міністру Японії вдалося досить успішно здійснити візит до Вашингтона, адже він не має значного досвіду таких контактів. З'ясувалося, й про це писали газети, що перед поїздкою він проходив спеціальний тренінг стосовно того, як вести дискусію з непересічним 47-м президентом США і як реагувати (чи ні) на його витівки. Крім того, було використано рекомендації людей, які позитивно контактували з Трампом під час його першої каденції і до яких він ставився з симпатією. Все разом дало змогу пройти сухим між краплинами дощу, хоча, звісно, важко говорити про досягнення всіх бажаних результатів. Хай там як, неспростовним фактом є те, що ця адміністрація та цей президент радикально відрізняються від попередників, тому й методи взаємодії, формат зустрічей, меседжі та навіть обличчя мають бути іншими. Недарма Трамп постійно, ледь не в кожному випадку наголошує, що якби він був 46-м президентом, то й війна б не почалася, й космонавти на орбіті б не застрягли, й ковід відступив би без щеплень і карантинів. Це не бравада, а спосіб мислення. За нього й навколо нього все має бути іншим.

Трампологія -- дуже складна наука. Займатися нею варто лише тоді, коли є чітке уявлення хоча б про два-три наступні кроки й присутня стратегічна глибина для маневру. Варто лише згадати, скільки впливових і розумних людей працювали з ним під час попередньої каденції й були звільнені. Навіть його колишній віцепрезидент сьогодні критикує Трампа. Тому що дипломи найкращих університетів тут не допоможуть -- тільки досвід, чітке усвідомлення кордонів можливого та шляхів їх досягнення можуть стати в пригоді. Будь-яка ситуація, доведена до абсурду, перетворюється на свою протилежність. Це закон природи, ніхто не може його скасувати. Питання в тому, як із мінімальними втратами пройти точку біфуркації. Якщо він б'є й ухилитися не вдалося, варто вчасно зробити крок назад, аби пом'якшити удар. Найкращий сценарій -- покинути ринг без нокауту.

Сучасна геополітика є результатом бездіяльності сучасних політичних лідерів у вирішенні очевидних проблем, які накопичувалися протягом багатьох років. Це стосується як Сполучених Штатів, так і Європи. Міграційна криза викликала серйозну напруженість як усередині країн, так і в їхніх взаєминах; політична та звичайна корупція, що має різні назви на різних рівнях влади, насправді схожа за своєю сутністю: ухвалення необхідних рішень за гроші або політичний вплив; брак стратегічного мислення, що призводить до заміни істинної політики на відвертий популізм — це лише деякі з викликів нашого часу. Вступ у стратегічні відносини з визначними лідерами і країнами несе такі ж ризики, як і їхня відсутність. В обох випадках виникає обмеження суверенітету, відмінності полягають лише в деталях. Навіть у шлюбі, що виникає з безмежного кохання, кожен партнер змушений обмежувати свої особисті інтереси, інакше тривале співіснування стає неможливим.

Якщо допустити (а про це пише й говорить значна частина визнаних аналітиків, зокрема і в Японії), що для 47-го президента США пріоритетом є "приборкання Китаю", а його нинішня політика з "нормалізації" відносин із Росією -- спроба реалізувати сценарій "Кіссінджер-2", варто подумати над контраргументами. Наприклад, що цього разу не США зможуть використати РФ, аби послабити політичний вплив Китаю, а, навпаки, Китай використає Росію, щоб розколоти й послабити Захід. І що суверенітет РФ насправді обмежений, він є похідною від волі Китаю. Самостійність Путіна значною мірою є фікцією, як і вся РФ. Щоправда, водночас варто також усвідомлювати, що з погляду Вашингтона розвалена й тотально недієздатна Росія може стати легкою здобиччю для КНР, що значно посилить позиції Піднебесної, і США не зможуть цьому завадити.

З багатьох країн так званого Глобального Півдня надходять сигнали, що припинення фінансування USAID мало наслідком різке збільшення активності Китаю, що пропонує "замістити" допомогу, яку надавали США. Добре, якщо це стосуватиметься виключно гуманітарних і благодійних програм, але уявімо на хвилинку, що Китай також запропонує замістити США у сфері безпеки для тих країн, які будуть позбавлені милості Вашингтона. Може бути навіть пом'якшено риторику стосовно Тайваню, а неучасть США у "двадцятці" точно означатиме дезорієнтацію цього важливого формату координації економічної політики країн -- лідерів рейтингу ВВП. Згодом Сполучені Штати не зможуть усе це ігнорувати, як і наслідки війни тарифів. Коригування курсу нової команди Білого дому відбуватиметься, в цьому немає сумнівів, хоча прагнення досягнути швидких результатів, найімовірніше, не зникне.

Переговори з агресором варто вести з позиції сили -- це цілком слушна теза. Але виходить так, що позиція сили має значення й для наших симпатиків. Апеляція до Будапештського меморандуму вже навряд чи спрацює -- нам нагадають, що викручування рук Україні здійснював демократ Білл Клінтон, а перезавантаження з Лавровим було й раніше -- зокрема, в меню держсекретаря Гіларі Клінтон за президентства демократа Барака Обами, який виступав за поліпшення відносин із Росією й навіть Москву із Санкт-Петербургом відвідував. Події 2009 року та коментарі світового політикуму щодо налагодження відносин між США і РФ (і це після війни РФ проти Грузії) дуже нагадують сучасну риторику, включно з "глибокою стурбованістю" в Європі. Але ж були й інші часи, коли Україна надіслала четвертий за кількістю військовий контингент -- 1600 воїнів -- до Іраку, підтримуючи політику республіканця Джорджа Буша. В ті часи українська громада в США значною мірою була зорієнтована на республіканців, і нині навряд чи щось сильно змінилося.

Америка завжди проявляла тенденцію до ізоляціонізму, що не є новим явищем, адже ця політика існувала ще до початку Другої світової війни. Навіть коли війна вже розпочалася, рішення щодо участі країни в боротьбі з фашизмом ухвалювалися дуже повільно, і лише у 1944 році було відкрито другий фронт. Після багатьох років глобалізації, яка, безумовно, принесла чимало позитивних змін, але в деяких випадках зайшла занадто далеко, ми спостерігаємо повернення до концепції "локальної Америки". Цей процес, ймовірно, вже неможливо зупинити. Дональд Трамп має віру в "прекрасні океани", які захищають США, і не довіряє багатостороннім механізмам безпеки, що базуються на силі Америки. При цьому його зовсім не хвилює, що сама Америка раніше прагнула до подібних підходів.

Нестійка ситуація -- залежати від волі однієї людини.