Чи дійсно наші очі сприймають навколишню реальність в перевернутому вигляді: дослідження зору та його впливу на сприйняття світу.

Цю інформацію надає "Kreschatic", посилаючись на Science Alert.

НавігаціяЧому зворотнє зображення не становить жодної проблеми.Як мозок пристосовується до змін у зоровій інформації.Дослідження концепції перевернутого сприйняття в історії наукового розвитку.Адаптація зору і потенціал мозку

Світло -- основа зорового сприйняття. Саме воно, проходячи через оптичну систему ока, дозволяє побачити об'єкти навколо. Джерела світла або відбите світло від предметів потрапляє в око через рогівку, зіницю та кришталик, який виконує функцію фокусування зображення. Цей складний процес дозволяє проєктувати світлові сигнали на сітківку, де вони перетворюються в нервові імпульси.

Особливістю кришталика є те, що він перевертає зображення. Світло, що потрапляє зверху, проєктується на нижню частину сітківки, а нижнє -- на верхню. Це означає, що фізично зображення на задній стінці ока завжди є перевернутим. Проте мозок не "перевертає" його назад -- і в цьому криється цікава нейронаукова особливість.

Чому зворотнє зображення не становить жодної проблеми.

Хоча світло проникає на сітківку в перевернутому форматі, люди здатні сприймати навколишній світ "правильно". Це відбувається завдяки складному механізму обробки візуальної інформації, який не залежить від фізичного розташування зображення. Мозку не потрібно виконувати додаткові "переверти", оскільки правильна орієнтація об'єктів визначається не лише формою зображення, але й взаємозв'язками між різними предметами.

Зорове сприйняття формується через кодування інформації нейронами, які розташовані в специфічних ділянках мозку. Ключовим аспектом є не стільки місцезнаходження об'єкта, скільки його взаємозв'язки з іншими елементами сцени, а також з позицією тіла і напрямком руху. Стійкість цих взаємозв'язків дозволяє створювати реалістичну та адекватну картину навколишнього середовища без потреби в штучному "перевертанні" зображення.

Як мозок пристосовується до змін у зоровій інформації.

Дослідження свідчать про те, що людський мозок виявляє вражаючу здатність адаптуватися навіть до суттєвих змін у сприйнятті зображень. Учасники експерименту, які носили спеціалізовані окуляри, що перевертали візуальні зображення догори дригом, спочатку стикалися з істотними труднощами у навігації та взаємодії з навколишнім середовищем. Вони мали проблеми з орієнтацією, а також зі здійсненням простих дій.

Однак всього через кілька днів адаптації почали з'являтися позитивні результати. Приблизно на п'ятий день більшість учасників вже не сприймали навколишній світ як перевернутий. З кожним днем координація рухів покращувалась, а сприйняття простору ставало все більш точним. Це демонструє неймовірну гнучкість нейропластичності людського мозку.

Дослідження концепції перевернутого сприйняття в історії наукового розвитку.

Одним із найпомітніших прикладів подібних експериментів стали "дослідження в Інсбруці", які проводилися в 1930-х роках. У цих випробуваннях учасники протягом тижнів або навіть місяців носили спеціальні окуляри, що перевертали зображення навколишнього світу. Спочатку вони споглядали світ в перевернутому вигляді, що ускладнювало їх пересування та призводило до частих зіткнень з об'єктами.

З часом, під впливом адаптованого зображення, мозок починав перебудовувати свою роботу. Виникала здатність сприймати навколишній світ знову "правильно". Це свідчить про те, що наш зір формується не тільки завдяки фізіологічним особливостям очей, а й через складні когнітивні механізми, які змінюються під впливом досвіду та навчання.

Адаптація зору і потенціал мозку

Сучасні дослідження в галузі нейронаук підтверджують, що мозок має здатність адаптувати нейронні зв'язки у відповідь на тривалі зміни в сенсорних сигналах. Учасники експериментів із зміненими зображеннями з часом не лише покращували свою орієнтацію, але й набували стійкого відчуття нормального зору в умовах перевернутого простору.

Крім цього, здатність зорової системи до адаптації відкриває нові перспективи для створення інноваційних методів лікування візуальних розладів. Деякі наукові роботи навіть свідчать про те, що за певних обставин можливо частково нівелювати колірну сліпоту, налаштовуючи мозок на сприйняття нових сигналів за допомогою спеціально розроблених візуальних тренувань.

Нагадуємо, що раніше ми обговорювали питання, чи можливо вийти з залежності від професійної діяльності.