Форма найстарішого кратера на Місяці може дати підказки щодо його виникнення.

Басейн Південний полюс - Ейткен є найбільшим і водночас найстарішим ударним кратером на Місяці, який зберігає свідчення про ранні етапи історії Сонячної системи та, можливо, про виникнення нашого планетарного супутника. Нещодавно виявлено, що під час майбутніх місій з висадки на Місяць астронавти можуть отримати унікальну можливість зібрати зразки порід, піднятих давнім ударом з глибин цього природного об'єкта. Це дозволить отримати цінну інформацію, зокрема, остаточно прояснити питання про походження Місяця.

В одному з найбільш великих кратерів у Сонячній системі спочатку не було визнано його ударне походження. У 1959 році, коли радянський апарат "Місяць-3" вперше зафіксував велику темну ділянку на зворотному боці Місяця, її охрестили морем.

Згодом на околицях басейну виявили гірські ланцюги, які формують дугоподібні контури. Це дало змогу припустити, що тут залишилися сліди від удару потужного астероїда. Сучасні супутникові технології вказують на можливість існування в глибині місячного басейну його металевого ядра, яке досі залишається похованим.

Назва басейну дали на честь тих місць, між якими він тягнеться з півдня на північ:

Південний полюс та кратер Ейткен. Оскільки ця "вм'ятина" має діаметр понад 2000 кілометрів, можна припустити, що розміри небесного тіла, яке спричинило удар, становили десятки кілометрів. Для порівняння, астероїд, який, за припущеннями, призвів до зникнення динозаврів 66 мільйонів років тому, оцінюється приблизно в 10 кілометрів у діаметрі.

Нещодавно планетологи визначили, що басейн Південний полюс - Ейткен має вік 4,33 мільярда років. Для порівняння, Сонячна система виникла приблизно 4,6 мільярда років тому. Це означає, що всього через 300 мільйонів років після формування Землі Місяць вже існував і зазнав значних ушкоджень.

Вчені намагаються скласти картину того, як це поранення видозмінилося за чотири мільярди років і яким воно мало бути спочатку. Досі вони схилялися до того, що нинішня деяка витягнутість басейну у напрямку з півночі на південь відповідає його первісній формі, тобто кратер вийшов овальним. Так буває, коли астероїд, що падає, летить під дуже малим кутом. Це частково знижує силу удару, а отже, розлітається менше уламків, які одного разу можна буде підібрати, доставити на Землю та всебічно дослідити.

Однак нещодавно експерти з Університету Меріленду в США

дійшли іншого висновку. Як пишуть дослідники в Earth and Planetary Science Letters вони розглянули більше двох сотень гірських масивів, які досить впевнено можуть інтерпретувати як залишки країв кратера Південний полюс - Ейткен, тобто разом вони утворюють коло. За підсумками їх порівняння сталося, що рівень витягнутості кільця становить 1,06. Відзначимо, що рівно 1 означає ідеальне коло.

Отже, найбільший кратер на Місяці виявився майже ідеальної круглої форми. Це свідчить про те, що болід, який його створив, впав з великою швидкістю, що спричинило розліт каміння на значні відстані.

Це вселило надію в планетологів, які сподіваються на нові висадки на Місяць в рамках програми Артеміда. Астронавтів планують направити до Південного полюса супутника. Серед можливих локацій для приземлення місії "Артеміда-3" виділяється, зокрема, район гори Мутон, яка, вірогідно, є частиною краю давнього басейну. Крім того, існує безліч інших варіантів, які розташовані набагато ближче до полюса. Нові дослідження вчених підвищують шанси на виявлення порід, які були викинуті внаслідок падіння астероїда з місячної мантії.