Коли настане час нового Папи: Чи може Україна стати оплотом католицизму в світі, що переживає кризу?

Християнство в Римі: від таємних катакомб до розкішних палаців.

Перші християнські громади в Римській імперії стали відомі ще в I столітті, що повністю узгоджується з церковною інтерпретацією духовної історії християнства. Ці громади не мали централізованої організації; вони виникали спонтанно і функціонували автономно, об'єднуючи своїх членів лише спільними віровченням і духовними принципами. Лідера громади віряни лагідно називали "батьком": латинською мовою це звучало як "папа", а в Греції, де на початковому етапі існування християнства зосереджувалося найбільше громад, вживали термін "патріарх".

У IV столітті Римська імперія, центр впливу якої на той момент змістився у її грецьку частину, зусиллями імператора Констянтина Великого зробила християнство офіційною релігією. Відтак довелося організувати та структурувати саму церковну організацію. Рим тоді перетворився на провінційне місто із величною історією. Таку ж роль було відведено й керівнику Римської церкви - Папі, який вважав себе першим (хронологічно) лідером християнської громади - прямим послідовником апостола Петра (якого католики вважають першим Папою).

У свою чергу, вся фактична влада зосередилася в Константинополі під контролем місцевого церковного лідера — Патріарха, який, у свою чергу, віддано служив візантійському імператору.

У Візантії, де державні традиції Римської імперії були не тільки прийняті, а й вдосконалені, Церква відігравала важливу роль, виконуючи свою призначену функцію – піклуватися про культуру та духовність людства. Вона фактично слугувала своєрідним міністерством культури, пропаганди та соціальної політики в межах однієї організації. Натомість, у західноєвропейських територіях, які страждали від варварських нападів, християнська церква стала єдиною структурованою і організованою інституцією на фоні хаосу, що охопив цей регіон в часи раннього Середньовіччя. Саме тут проявилася глибока духовна єдність, яка з'єднувала різні християнські громади з моменту їх виникнення.

Християнська церква стала каркасом, який перетворив розрізнені племена Європи у єдине цивілізаційне ціле. І зі зростанням та розвитком Західної Європи зростав і авторитет її духовного пастора в тоді ще єдиній християнській Церкві.

Натомість Русь-Україна активно взаємодіяла з Візантією, перебуваючи під її культурним і цивілізаційним впливом. Інформацію про перших християн на українських землях у ранньому Середньовіччі ми отримуємо з археологічних свідчень. У Криму, який частково входив до складу Візантії, функціонував Константинопольський патріархат.

Саме в цьому місці відбувся перший задокументований контакт сучасних українських земель із Римським понтифікатом. У Херсонес, зокрема, колись потужний візантійський імператор Констант II відправив в exile непокірного Папу Римського Мартина. Ще раніше, в кінці I століття, сюди ж було заслано напівлегендарного Папу Климента. За легендою, навіть під час заслання він продовжував свою проповідницьку діяльність, за що став жертвою жорстокого вбивства з боку язичників. Пізніше Папа Климент отримав визнання як святий і покровитель каторжан та моряків.

У подальшому ми ознайомимося з хрещенням окремих князів, таких як Аскольд у середині IX століття та Ольга в середині X століття. Однак, особливу увагу варто приділити хрещенню всієї країни, яке відбулося під час правління Володимира Великого в 988 році. Це хрещення не було здійснене у православному обряді, адже Церква ще зберігала єдність, незважаючи на вже існуючі суттєві відмінності в обрядах і канонах віри. Володимир Великий вважав за доцільне приєднати Русь-Україну до Константинопольської церкви.

Можливо, князь Володимир вибрав Візантію не лише через її культурні та політичні переваги, а й тому, що його брат, якого він скинув з престолу, обрав іншу імперію — західну. Існують історичні свідчення, які підтверджують, що Ярополк підтримував тісні зв'язки зі Священною Римською імперією. Хоча точно невідомо, чи прийняв він християнство, відомо, що він, принаймні, був прихильником інтеграції Русі із західним християнством.

У підсумку, син Володимира Великого, Ярослав Мудрий, зміг здобути фактичну незалежність Київської митрополії, призначивши на її керівну посаду русина Іларіона незадовго до своєї смерті. Лише через три роки, у 1054 році, відбувся розкол у християнській Церкві, що призвело до утворення Католицької та Православної Церков.

У Західній Європі, де на той момент ще не сформувалися потужні централізовані держави, католицька церква заповнила існуючий вакуум влади. Для досягнення цього їй необхідно було здолати німецьких імператорів, які мріяли про створення такої ж могутньої імперії, але зазнали поразки. В результаті папа Римський став не лише духовним наставником для Європи, а й реальним політичним лідером, що виходив за межі морального авторитету.

У 1095 році Папа Римський вирішив підтримати візантійського імператора у його війні проти турків, які на той час були представниками сельджуцької династії. Це стало початком хрестових походів, що розтягнулися на майже два століття.

У XIII столітті, коли монголи почали наступ на Європу, роль організатора хрестових походів проти них узяв на себе Папа Римський. В цьому контексті був залучений князь Данило Галицько-Волинський, якого навіть коронували як правителя Русі. Незважаючи на все це, держава залишалася православною, так само, як і сам князь Данило. Це яскравий приклад того, як зовнішня загроза може спонукати до неймовірних дипломатичних кроків.

Юрій II Болеслав, останній князь Галицько-Волинської держави, народився в родині католиків і, ймовірно, прийняв королівський титул, принаймні так він підписував свої документи. Його вбивство місцевими боярами стало каталізатором для Польського королівства, яке почало активно використовувати релігійні суперечності для підвищення напруженості. Відтоді конфлікт між православними та католиками справді перемістився на українські території. Релігія перетворилася на інструмент маніпуляції для польських імперських політиків, хоча сама боротьба виявилася жорстокою і кривавою.

Альтернативним аспектом взаємодії українців із католицизмом стало відкриття культурних горизонтів до Європи. У той період католицька церква переживала етап активного розвитку. Вона брала під свою опіку медицину, науку, освіту та культуру в широкому сенсі. Чимало українців подорожували західною частиною Європи, отримували освіту та викладали в університетах цих країн.

Проте виявлялися численні внутрішні труднощі. Неефективність традиційної системи та низка помилок у зовнішніх і внутрішніх церковних справах сприяли зниженню авторитету Церкви в XVI столітті. У цей період Європу охопила церковна Реформація.

Поширеними "трендами" стало книгодрукування та переписування Євангелія на рідні мови. Торкнулися вони й України. Українською було перекладено Біблію, а в Острозі місцевий князь відкрив друкарню. Там знайшов прихисток Іван Федорович (Федоров), якого за його винахід переслідували у Московському царстві. Він отримав освіту у Кракові, проте, коли цар Іван Грозний запросив його заснувати друкарню у Москві, вирішив повернутися на Батьківщину. Московській владі тоді був потрібен засіб масового і швидкого створення та поширення релігійних книг для християнізації щойно захоплених земель (зокрема Казанського ханства). Проте, коли у Московській державі почалася оприччина (масове гоніння усіх кого підозрювали у нелояльності до влади) він переїхав із Москви до Великого князівства Литовського, а згодом до Львова та Острога.

Окремим епізодом в історії української культури стала діяльність Товариства Ісуса (Ордена єзуїтів), який отримав діаметрально протилежну славу у країнах де намагалися реформувати католицьку церкву (там він став інструментом реакції з усіма наслідками) і в країнах поза межами католицького світу, якою була й Україна. Єзуїти відкривали на українських землях заклади, де освіту найкращого європейського зразка здобували відомі українські релігійні та політичні діячі.

Гетьман Богдан Хмельницький та православний митрополит Петро Могила, засновник Київського колегіуму, що згодом перетворився на Києво-Могилянську академію, отримали освіту через єзуїтську систему.

Українські території стали центром спроби об'єднання церков через багато років після їхнього розлучення. Нова церква, яка виникла внаслідок Берестейської церковної унії, спочатку викликала неприязнь серед українців. Однак, після переходу українського православ'я під юрисдикцію Москви, унiатська церква, що зберігала майже всі православні обряди, але підпорядковувалася Папі Римському, стала єдиною гідною альтернативою для українського населення.

В той час у Європі авторитет Церкви вже було суттєво підірвано. Чимало країн перейшли у протестантизм. Католицькі країни ж законсервувалися у Середньовіччі й негативи, із цим пов'язані, проектувалися на католицьку церкву. Тому, коли у Франції у кінці XVIII століття вибухнула революція, атеїстичний аспект був її невід'ємною частиною. Церква, яка активно підтримувала старий лад, вважалася революціонерами одним із коренiв усіх проблем.

Діаметрально протилежним шляхом пішла Папська церква на українських землях. Її нове життя розпочалося після приєднання Галичини до австрійської монархії Габсбургів. Тоді унійна церква здобула нове найменування - греко-католицька. Проте це був не просто ребрендинг. По-справжньому змінилася сама її суть.

Усе почалося з діяльності єпископа Андрія Бачинського, який став своєрідним антиподом Феофана Прокоповича. Останній, перший ректор Києво-Могилянської Академії, отримав статус радника московського царя Петра І і вважається основним ідеологом меншовартості українців у межах Російської імперії (можливо, саме він ввів термін "Росія"). Хоча обидва діяли як радники монархів, Бачинський намагався використати свою позицію на благо свого народу. Він домігся від імператриці Марії Терезії підтримки для греко-католицької церкви та значних прав, які згодом були використані максимально ефективно.

Поки в Європі вплив католицької церкви та папства знижувався, в Україні греко-католицька церква стала основою національного відродження українського народу. Вона не тільки зберегла свої позиції в соціальному житті, яке у ХІХ столітті почало переходити в світську площину, а й стала двигуном розвитку української економіки на територіях Австро-Угорщини.

У двадцятому столітті лідери УГКЦ Андрій Шептицький та Йосип Сліпий стали яскравими прикладами справжнього служіння та відданості своїй справі.

Андрiй Шептицький, застосовуючи свій величезний авторитет, який здобув у світі за десятиліття правління Церквою, захищав українців і не лише (в роки Другої світової війни Владика не побоявся захищати євреїв від нацистів). А Йосип Сліпий став зразком мучеництва за свої релігійні переконання. Адже коли радянська влада запропонувала йому вибір між переходом у православ'я (як це сталося з тими єпископами, які погодилися провести Псеводособор та ліквідувати УГКЦ), що передбачало отримання певних привілеїв, та долею в'язня в таборi у випадку відмови, Владика Йосип обрав друге.

У перший рік нового тисячоліття суверенну Україну вперше відвідав Папа Римський з офіційним візитом. Зробив це Папа польського походження з українським корінням Іоан Павло II.

Зараз католицька церква залишається могутньою релігійною організацією, яка здійснює вагомий вплив на культуру світу. Вона фактично витіснена із країн "золотого мільярда", але залишається провідною релігією у країнах Латинської Америки та Африки. Тобто католицизм плавно перекочовує у країни Глобального Півдня -- і правління першого за 1200 рокiв неєвропейського Папи Франциска (у миру -- Хорхе Маріо Берґольйо, народився в Аргентинi) це яскраво демонструє. Цим же пояснюється і його політична позиція, зокрема й щодо російської агресії проти України.

На сьогоднішній день ключовими оплотами католицизму в Європі є Польща, Італія та Україна з її греко-католицькою церквою, які демонструють значний потенціал для подальшого розвитку.

У світі, що перебуває в кризі, католицька церква може знову виявитися однією з небагатьох глобальних інституцій, подібно до того, як це було в ранньому Середньовіччі. Україна, попри свою невелику чисельність, проте з організованою, цілеспрямованою і, що найважливіше, унікальною паствою, має всі можливості стати частиною цього захоплюючого нового світу.