Офіцер ГУР на псевдо "Шаман": Цього року існує ймовірність тимчасового зупинення військових дій.

Командир спеціального підрозділу ГУР, відомий під псевдонімом "Шаман", в інтерв'ю для РБК-Україна поділився своїми спогадами про старт повномасштабного вторгнення з боку Росії. Він також розповів про проведені операції, в яких брали участь його бійці, та висловив думки щодо можливості завершення війни на даний момент.

Герой цього інтерв'ю почав воювати проти росіян ще з 2015 році. Після початку широкомасштабного вторгнення він - військовий з позивним "Шаман" - та його соратники об'єднались в однойменний спецпідрозділ під кураторством Головного управління розвідки Міноборони.

Шаманбат ініціював масштабний конфлікт, розпочавши бої в Гостомелі, а згодом взяв участь у ряді відважних операцій як на передовій, так і в тилу супротивника. "Ми здатні діяти проти росіян навіть за межами нашого континенту," - ділиться "Шаман".

У масштабному інтерв'ю для РБК-Україна він згадує про події, що відбулися три роки тому, детально розповідає про підготовку та старт російської агресії. Він також ділиться інформацією про те, як люди потрапляють до їхнього спецпідрозділу, які місії виконують, а також озвучує прогнози щодо майбутнього Росії.

Як ви пам'ятаєте 24 лютого 2022 року?

Слід зазначити, що для нас це не стало несподіванкою. Ми були готові до початку повномасштабного вторгнення. Якщо говорити про емоційний аспект, то це було схоже на завершення певного циклу. Постійне очікування й напруга, які супроводжували підготовку, почали виснажувати наш колектив. Я усвідомлюю, що війна — це жахливий час. Але саме чіткість ситуації та відсутність вибору принесли певне полегшення.

Коли мова йде про технічну складову, моя команда та я перебували в нашому головному офісі, поруч із генералом Будановим. Приблизно між 4:30 та 5:00 ранку (точний час не зберігся в пам'яті) я почув перші вибухи і зрозумів, що все починається — відлуння "старту". Першим, кого я помітив, був генерал, який вийшов зі свого кабінету. Він виглядав максимально зібраним, окинув нас поглядом і без зайвих слів відразу дав команду. Завдання полягало в тому, щоб вирушити до аеропорту "Гостомель".

Спробую ще раз описати цю сцену: двері кабінету раптово відчинилися, і ми всі замовкли. Генерал Буданов оглянув приймальню, його погляд зупинився на мені, і він майже дослівно сказав: "Прямуйте до аеропорту 'Гостомель'." Це було, в основному, все, що закарбувалося в пам'яті нас і хлопців, які перебували в приймальні в той момент. Настала, мабуть, коротка пауза для осмислення того, що відбувається, і потім розпочався військовий механізм... Приміщення наповнилося життям, усі почали метушитися, готуватися, збирати свої речі і вирушати в дорогу. Ось так почався 24 лютого для мене та моєї команди.

- Я правильно розумію, що ви їхали туди фактично на підкріплення, на підмогу тим силам, які там були?

- Я не можу сказати, що чітко розумів, навіщо туди їду. Тому що за взаємодію з тими підрозділами, які були безпосередньо в аеропорту, відповідав інший наш підрозділ спеціального призначення. Які зміни відбулися в ту ніч у плануванні мені невідомо, але ми команду отримали вже безпосередньо вранці. І була вона дуже чітка - не допустити висадку ворожого десанту. Всі інші завдання, уточнення я мав отримати на місці після прибуття.

Правильно я розумію, що ви були готові і очікували того, що сталося? То ви мали якусь інформацію про те, що це масштабне вторгнення відбудеться?

Звичайно. Мене дивує, коли в медіа з'являються свідчення про те, що деякі військові стверджують, ніби їх ніхто не попереджав про можливість війни. Це виглядає як незрозуміла позиція і риторика. Лише люди з недостатнім характером можуть озвучувати такі думки. Адже ще з весни 2021 року генерал Буданов проголошував, що вторгнення неминуче. Я чув цю інформацію постійно. Активну підготовку до можливого вторгнення ми розпочали в осінній період 2021 року – тренували перших бійців і формували групи, які мали діяти на територіях, що могли бути захоплені, а також організовували партизанські рухи.

Усі ці заходи ми почали здійснювати ще задовго до початку вторгнення. Факт підготовки військових також очевидний. Ми маємо інформацію про те, які підрозділи та де саме перебували вранці цього дня. Тому, як я вже згадував, мені важко зрозуміти, чому існує думка, що ніхто не був упевнений у можливому вторгненні.

- Розкажіть про цей перший день, коли ви висунулися в Гостомель, що далі було там?

На жаль, з самого початку у пам'яті залишилося не так вже й багато, оскільки після цього відбулося безліч вражаючих подій, які затопили менш значущі спогади. Проте є кілька яскравих і емоційно насичених моментів, які чітко відобразилися у моїй пам'яті.

Перш за все, я маю досвід роботи з військовою авіацією. Незважаючи на те, що я брав участь у збройних конфліктах не лише в Україні, але й в інших регіонах світу, я ніколи не піддавався атакам з повітря. Це дійсно "цікавий" досвід. Одного разу я опинився в ситуації, коли побачив російський вертоліт Ка-52. Я намагався завдати йому шкоди і зрозумів, що стрілецька зброя для мене була радше психологічним заспокоєнням — можливістю простріляти по цьому вертольоту. Я усвідомив різницю між моїми можливостями та можливостями ворога. Цей момент справив на мене чимале враження, адже я зрозумів, що ситуація не буде легкою. Відчуття фаталізму, яке я тоді пережив, залишилося в моїй пам'яті надовго.

Другий момент, який викликав у мене інтерес, є, по суті, протилежним до першої емоції. Я мав на озброєнні БТР-80, обладнаний крупнокаліберним кулеметом. Один з моїх підлеглих влучив у гелікоптер Мі-8, який заходив на посадку і перевозив російський десант. Я спостерігав, як одна з черг влучила у ворожий вертоліт, і він почав знижуватися, здійснюючи вимушену посадку. Ця посадка відбулася в зоні, контрольованій противником. Проте факт влучення все ж таки мав місце. Я зрозумів це пізніше, коли через кілька днів ми захопили полоненого з того гелікоптера, який підтвердив, що ураження справді відбулося.

Але був той вирішальний момент, коли я усвідомив, що це, по суті, моє перше враження від сили супротивника. Спочатку я спостерігав за його могутністю, а згодом зрозумів, що ми теж здатні завдати удару. Цей момент став для мене важливим. Незважаючи на те, як розвивалися події далі, я вже зрозумів, що супротивника можна вразити. Йому не було просто здійснити висадку.

Так, висадка десанту фактично вдалася. Так, це стало можливим через сукупність факторів: злагодженість і підготовка операції зі сторони противника і, відповідно, незлагодженість і непідготовленість поля бою з нашої сторони.

Звісно, після того, як противник здійснив висадку, по ньому наносилося вогневе ураження, і було ще багато цікавих і героїчних подій, пов'язаних і з нашими полками спецназу, і з десантними бригадами, які вели бої з противником у Гостомелі. Я, на жаль, цей момент уже упустив, отримавши інші команди, і до вечора того дня я покинув місце розташування в аеропорту в Гостомелі.

Однак ця перша висадка противника виявилася неуспішною в повній мірі. Він планував десант з транспортних літаків, але цього не відбулося через низку причин: по-перше, злітно-посадкова смуга була заблокована, а по-друге, перший десант на гвинтокрилах не зміг здійснити висадку вчасно для захоплення плацдарму. Все пішло не так, як було задумано. На мою думку, це заслуга тих передових підрозділів, які, незважаючи на хаос, все ж змогли дати гідну відсіч ворогу. У цьому бою брали участь прикордонники, нацгвардійці та строковики. Це справжні герої, які насправді зробили набагато більше, ніж будь-які інші підрозділи, що обороняли аеропорт на початкових етапах висадки.

- Виходить так, що саме перший спротив, який зустріли росіяни на підльоті до Гостомеля, дав додатковий час і Києву, і загалом передмістю. І відразу можна сказати, що це поламало плани росіян про те, як вони хотіли маршем іти до Києва.

Цілком погоджуюсь. Російські війська мали на меті захопити аеропорт, перетворивши його на логістичний центр та точку для накопичення сил перед наступом на Київ. Проте цей план не був реалізований — їм не вдалося візьмати плацдарм. Хоча перша висадка пройшла відносно успішно, з урахуванням тих втрат, які російська армія вважає прийнятними, подальші події склалися для них зовсім невдало.

Отже, ймовірно, що найближче завдання вони виконали в той день, але зробили це із запізненням і з порушенням всіх термінів, встановлених російською стороною під час планування. Це, в свою чергу, призвело до невиконання їх наступного завдання, що стало причиною відступу російських військ з території Київської області.

Отже, ми в Гостомелі. Які ваші подальші плани? Куди відправлять вас та членів вашого спеціального підрозділу?

Питання комунікації в той час було досить складним і відбувалося через мобільні телефони. Оскільки наші підрозділи звикли діяти, так би мовити, відокремлено від основних сил, я не отримував чітких вказівок чи визначеності щодо ситуації. Особливість нашої діяльності полягає в автономності. Наша поява в аеропорту Гостомеля також відбулася без узгодження і попереднього планування. Основні сили, такі як підрозділи Збройних сил та Нацгвардії, виконували свої заплановані дії, і я спостерігав за їхньою роботою. Хоча не всі з цих заходів були максимально ефективними або виконаними у правильному форматі, планові дії все ж мали місце.

Спочатку я провів бесіду з одним із командирів бригад Нацгвардії, а потім з представниками інших підрозділів, щоб оцінити ситуацію. Я володію достатніми навичками, щоб адаптуватися до швидко змінюваних умов. Це, власне, і стало моїм основним завданням. Коли я зв'язався з генералом Будановим для уточнення подальших кроків, він фактично підтвердив мої висновки.

Він сказав, що на даному етапі на напрямку Ірпінь - Буча - Гостомель - Горенка ви будете одним із спецпідрозділів, який має забезпечити передній край і зупинити противника на цій ділянці. Суть цієї задачі передбачала не дати противнику зайти в Київ. Це напрямок, який мені визначив керівник, він залишався одним із найгарячіших протягом наступних двох місяців, на якому ми здійснювали всі свої подальші заходи.

Чи ви вже усвідомили, чому росіянам вдалося подолати таку значну дистанцію протягом перших тижнів масштабного вторгнення?

Це насправді не була значна відстань. Проте, я розумію ситуацію. Через два місяці наш підрозділ провів дуже схожу операцію на території Російської Федерації. Використовуючи армійську авіацію, наших сміливих бійців і п’ять гелікоптерів, ми здійснили наступ у Бєлгородській області, на місто Бєлгород, з атакою на їхній нафтопереробний завод. Це була максимально подібна місія, за винятком того, що ми не виконували десантування. Ключовими чинниками успіху нашої операції стали раптовість, зухвалість і певне переконання в неможливості виконання цієї задачі. Так само можна охарактеризувати і першу російську висадку у Гостомелі — вона була несподіваною, сміливою і неочікуваною.

Ми спостерігаємо численні інтерпретації: хтось вважає Путіна божевільним, інші стверджують, що він існує в своєму вигаданому світі, знову ж таки, багато говорять про його імперські амбіції. Як ви гадаєте, що спонукало його вчинити такий злочин і розпочати масштабну війну проти України? І коли, на вашу думку, у нього в голові з'явилася ця ідея?

Ідея масштабної війни завжди залишалася в думках російського керівництва. Важливо усвідомлювати, що це частина імперіалістичної стратегії, що має на меті реванш і відновлення колишньої величі Радянського Союзу. Це не спонтанне рішення, а результат тривалої імперської політики Російської Федерації щодо сусідніх народів.

Згадаємо 2014 рік, коли багато українців раптом усвідомили, що наша країна стала об'єктом агресії. Це була подія, на яку ніхто не міг би очікувати. Проте ми не звертали належної уваги на те, що постійно відбувалося на кордоні з Росією. Конфлікти в Грузії, події в Чечні, Дагестані та Молдові з Придністров'ям створювали зони нестабільності, які підтримували постійну напругу в регіоні. Держави, які досягли певного рівня стабільності та добробуту, не мали таких же можливостей для розвитку, як Росія, де війна та потреба в кваліфікованих кадрах і озброєнні ставали рушійними силами економіки. Напад на Україну, як на значного гравця в Європі, став логічним продовженням цієї агресивної політики.

- Як ви вважаєте, чи змінилися цілі Путіна від 24 лютого 2022 року до сьогоднішнього дня, з огляду на те, що він все-таки спіткнувся об Україну, він отримав тут "по зубах"?

Вірно. Слід усвідомлювати, що недооцінка супротивника завжди призводить до негативних наслідків. Якщо згадати виступ Путіна на початку вторгнення, можна помітити, що він озвучив цілі війни, такі як денацифікація та інші загальні формулювання. Це дозволяє йому на будь-якому етапі стверджувати, що він досягнув своїх цілей. Серед завдань також було захоплення Донецької та Луганської областей, що на даний момент виглядає цілком реалістично.

Безумовно, Путін був задоволений тим, що залишить слід в історії як особа, яка ініціювала нову масштабну війну в Європі. Чи здійснилося це лише завдяки його волі? Ні, це була ретельно продумана стратегія, яка формувалася ще до його приходу на політичну арену.

Яким чином розпочалася історія формування вашого спеціального підрозділу?

Історія нашого спеціального підрозділу бере свій початок ще до початку повномасштабної агресії, з 2014 року. Концепція створення підрозділу з нашою унікальною емблемою виникла на віддалених полях Донбасу під час першого вторгнення Росії.

Один із сучасних очільників цього підрозділу разом із невеликою групою однодумців, які тоді служили в одній з механізованих бригад, вирішили внести ідеологічний аспект у розвиток свого підрозділу. Вони обрали символіку, сформували ідеологічну базу та фактично заклали основи для подальшого розвитку цієї концепції. Хлопці під керівництвом Кутейнікова вперше представили шеврони з зображенням привида, заклавши в них ідею невідворотності боротьби, безперервності та священності спротиву українського народу проти загарбників. Цю ідею ми зберігаємо та поширюємо вже тривалий час.

- А як щодо назви "Шаман"?

Вона виникла спонтанно. Спочатку планувалося, що підрозділ матиме іншу назву, але це змінилося випадковим чином. Ми носили шеврон, символ нашої ідеї, і навколо нього об'єднувалися ентузіасти з різних груп. Ми всі були знайомі один з одним. Наприклад, у моєму підрозділі служили люди, з якими я брав участь у боях на різних ділянках фронту у різні часи. Згуртованість навколо шеврона, який став нашим тотемом, була для нас надзвичайно важливою.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, було приблизно 15 людей з цим шевроном, ми зібрались в одному місці, щоб виконати одне завдання. Згодом до нас приєднався такий же ветеранський підрозділ. Потім ми почали розширюватись за рахунок відчайдушних людей, які в різні періоду часу опинялися з нами в боях і ми бачили, що їх можна з нами залишити.

Оскільки командиром підрозділу на той момент був я - мій позивний "Шаман" - один із представників Головного управління розвідки постійно для спрощення ідентифікації говорив, що це "люди Шамана", тому що в нас не були назви. Усі розуміли, що цей шеврон - це люди "Шамана". Коли людей стало більше, нас почали ідентифікувати як "Шаманбат". Ця назва прижилася, і згодом вона почала ставати як бренд і її стало складніше змінити.

Тобто тут присутній такий собі елемент культу особистості. Не можу сказати, що я цьому радий. Мабуть, варто було б колись провести ребрендинг, але, думаю, цим займеться вже хтось із молодших керівників, які колись займуть моє місце.

- Хто ці люди у вашому підрозділі? Це всі ті, хто брав участь у бойових діях з 2014 року, чи це здебільшого люди, які до 2022 року мали інші цивільні професії і не мали військового досвіду?

- Насправді це люди, які, найімовірніше, можуть бути вашими сусідами. Вони можуть купувати каву в одній кав'ярні з вами, і ви цього просто не знаєте. Запит на сильних і відважних, який був на початку широкомасштабного вторгнення, і зумовив склад підрозділу - були потрібні сильні люди, з досвідом, які знали, що роблять.

Подальший розвиток конфлікту вимагав наявності у підрозділі фахівців, які вміють стратегічно мислити, планувати військові операції та володіти певною тактичною хитрістю, а також мають глибоке розуміння військової справи. На цьому етапі важливою є комбінація інтелекту, фізичної сили та мужності. Ми постійно працюємо над розвитком цих навичок у нашому складі – здатності аналізувати ситуацію, приймати зважені рішення, відстоювати свої ідеї та колективно захищати своє право на існування, боротьбу та виживання.

Наш підрозділ має унікальний формат, оскільки всі члени команди добре знайомі між собою. Більшість військовослужбовців мають спільну історію, яка почалася ще до їхнього приєднання до підрозділу. Це означає, що є елементи родинності та дружби — люди, які знають один одного з одного спортивного клубу, вулиці чи міста. Серед нас є багато братів. Наприклад, під час нашого другого вертолітного рейду на Бєлгородщину у двох гелікоптерах летіли по парі рідних братів.

Численні особи з різноманітних соціальних сфер зібралися разом. Серед них є фінансові директори, колишній заступник міністра, а також один з генералів, які вирішили стати звичайними бійцями.

Можу поділитися цікавою історією про одного генерал. Спершу я навіть не підозрював, що він займає таку високу посаду. Але швидко зрозумів, що цей чоловік не є звичайним громадянином. Його військова постава та манера спілкування видавали в ньому справжнього професіонала. Я відчув цікавість дізнатися більше про його особу. Тож почав задавати питання, і він відкрився, зізнавшись, що є генералом. Я з посмішкою відповів: "Гаразд, продовжуй, зараз саме час для розкопок".

- Яким чином ви знаходите цих людей? Які методи використовуєте для їх відбору, навчання та підготовки?

Я вже, по суті, окреслив основний принцип набору кадрів. Ми добре знаємо одне одного, і новим людям важко потрапити до нашого підрозділу, якщо ми не можемо їх ідентифікувати. Проте на даний момент процес рекрутингу вже розпочатий. Існує вебсайт, доступний на офіційній сторінці Головного управління розвідки. Запущено програму з QR-кодом та активною рекламою, яка часто з'являється в медіа.

Є веб-ресурс, на якому можна швидко заповнити анкету — він називається "Піратський корабель". Ввести запит "Шаманбат ГУР МО" у Google допоможе його знайти. Процес максимально зручний: користувач отримує посилання на анкету, її заповнює, а далі наша рекрутингова команда розглядає заявку та проводить детальний аналіз кандидата. Після цього з кандидатом зв’язуються, навіть якщо його телефон вимкнений, і він розуміє, що настав час дій.

- На телефон, що вимкнений?

У спеціальних службах існує жарт: коли необхідно терміново виявити ціль, вони можуть зателефонувати навіть на вимкнений телефон.

Якщо цей кандидат відповідає нашим вимогам, ми оперативно проводимо його оцінювання та інтегруємо в нашу підготовчу групу. Після цього розпочинається етап навчання. У військових термінах це звуть базовою загальною підготовкою, проте у нас цей процес має свої особливості і проходить під керівництвом наших інструкторів на спеціалізованих тренувальних площадках.

Число днів підготовки може варіюватися в залежності від кваліфікації особового складу, що проходить навчання. Існує ймовірність, що ми залучаємо спеціалістів з інших підрозділів, які вже мають певний досвід, і їм може знадобитися всього місяць, щоб адаптуватися до бойових умов. Натомість, для новачків без попереднього досвіду процес підготовки може зайняти значно більше часу, щоб привести їх у бойову готовність.

Після цього проходить професійна підготовка в самих підрозділах. Представники з різних відділів приходять і розподіляють новобранців за напрямками: хтось стає кулеметником і переходить до однієї групи, інший – розвідником, здатним діяти на великих відстанях, і приєднується до іншої команди, ще хтось обирає роль FPV-оператора або мінометника. Потім починається етап спеціалізації. Новобранців розподіляють по підрозділах і проводять підготовку, фокусуючись на їхніх спеціалізаціях, тобто здійснюється додаткова адаптація до конкретних завдань.

Зазвичай, від моменту складання присяги до першого бойового виходу проходить 4-6 місяців, хоча 4 місяці — це скоріше виняток. Наприклад, під час вторгнення росіян на Харківщину навесні минулого року, ми потребували всіх наших сил і вирушили на фронт у повному складі. Тому в той час у нашому підрозділі вже не залишалося новобранців.

Однак, коли ситуація стабільна і ми маємо можливість завершити підготовку, цей процес, як правило, займає до півроку. Тільки після того, як особа буде готова, ми можемо надати їй можливість брати участь в операціях, хоча не в основних ролях. Командири досить довго спостерігають за військовослужбовцем і "допрацьовують" його навички.

З того, що ви розповіли під час нашої бесіди, а також з доступних джерел, я зрозуміла, що ваші військові виконують завдання навіть у ворожому тилу. На яку глибину ви змогли просунутися? Наскільки далеко вдалося зайти?

Я вже представив вам певний список операцій.

- Область Бєлгород.

Отже, хочу зазначити, що в Головному управлінні розвідки існують підрозділи, спеціалізовані на операціях дальнього радіусу. Вони здатні виконувати завдання на значних відстанях вглиб території Росії, завдаючи ударів по супротивнику. Щодо зон у 500 кілометрів, то таких операцій ми ще не здійснювали. Проте ми успішно проводили рейдові заходи в Бєлгородській та Курській областях, проникаючи досить глибоко. Спеціальні активні дії, спрямовані на руйнування логістичних ланцюгів в Росії, а також атаки на логістичні колони, є для нас звичними завданнями.

Підрозділ також здійснює діяльність за межами нашої країни, маючи на це відповідні повноваження та можливості. Ми виконуємо завдання на міжнародному рівні, які сприяють підтримці сил Головного управління розвідки та реалізації розвідувальних місій. Наша діяльність не обмежується лише територією континенту, і ми можемо вести операції проти російських сил у різних частинах світу.

- З якого року, з якого періоду почався ваш військовий шлях?

Я розпочав свою участь у бойових діях у 2015 році, і незабаром відзначу цю важливу річницю. Проте, варто зазначити, що я є професійним військовим і служив в армії значно раніше цього періоду.

- Як би ви оцінили нинішній стан російської армії?

Коли мова йде про комплексну оцінку, можна зазначити, що на сьогоднішній день російська армія перебуває на високому рівні, подібно до української. Ми постійно знаходимося в умовах активних бойових дій, вдосконалюємо свої навички, аналізуємо досвід і прогресуємо. Те ж саме стосується і російських збройних сил.

Той факт, що особовий склад у Російської федерації на даному етапі перебуває не в дуже хорошому стані - це дійсно факт. Безпосередньо бойові підрозділи в них закінчуються, через це в них є пришвидшена підготовка і мобілізаційні заходи, а як результат - низька ефективність цих нових підрозділів. Але підрозділи, які мають меншу смертність, набувають досвід. Це робить їх сильнішими. Те ж можна сказати і про нашу армію на даному етапі.

Задля успіху в будь-якій війні критично важливими є два аспекти: якість і кількість. Російська федерація має перевагу в чисельності, а в деяких сферах також може похвалитися якісними спеціалістами. Ми прагнемо досягти високих стандартів у всіх військових напрямках, проте, на жаль, їхня чисельність перевищує нашу якість.

Крім того, відразу видно на полі бою, хто перший адаптувався до обстановки, що швидко змінюється. Ми бачили період боїв за Покровськ, коли у противника була ініціатива. Потім відбулося чудо - ініціатива противника була переломлена, наші підрозділи прийшли до тями, зробили висновки, провели реорганізаційні заходи. І противника зупинили. На деяких ділянках фронту ми навіть почали контратакувати. Це класичний приклад того, як змінюється розстановка сил на полі бою і завдяки чому.

- Якщо б вас запитали, які операції за участі "Шаманбата" в нинішній війні ви могли б назвати видатними, якими пишаєтеся? Які це операції?

Цікаве запитання, яке ніколи раніше не виникало у мене в голові — як відчувати гордість за виконану роботу. Це питання ставить мене в деяку незручність, адже я займаюся цим професійно. Я не можу зрозуміти, чому маю пишатися тим, до чого готувався протягом багатьох років. І, що найважливіше, я за це отримую винагороду.

Існує одна цікава думка про історію "батьків" Спеціальних сил - американських підрозділів UDT (Underwater Demolition Team). Вони стверджували, що ті, хто вбиває з насолоди, є психопатами. Ті, хто вбиває за гроші, - це найманці. А ось ті, хто поєднує обидва ці аспекти, - це вже спецназівці. Тому я не бачу нічого, чим можна пишатися в тому, що просто виконую свої обов'язки.

Факт, що ми трансформуємо баланс сил на полі бою, дозволяє мені відчувати завершеність цього процесу. Я брав активну участь у сміливих операціях, а також мій особовий склад залучався до надзвичайно ризикованих акцій, які часто приносили успіх, незважаючи на втрати та інші негативні фактори. Це також викликає у мене відчуття задоволення від того, що ми робимо.

Я брав участь у десантуванні на Зміїний, я брав участь в операції у Бєлгородській області. Мої підрозділи безпосередньо брали участь у захопленні плацдарму лівому березі Дніпра на Херсонщині, у відбитті атаки на Харківщині...

Окей, якщо справді говорити про те, чим пишатися, то минулої весни нам вдалося зупинити російський наступ на Харківщину. Це можна назвати позитивним елементом, тому що ми запобігли серйозним стратегічним проблемам на території нашої держави. Є низка операцій, які ми провели за межами нашої держави, які також важливі в політичному процесі. Це моя робота. Я не пишаюсь тим, що роблю. Я не відчуваю потреби в тому, щоб задовольняти себе у такий спосіб.

Єдине - я можу відчувати певну фрустрованість, якщо не вдається здійснити те, що я хочу, те, що потребує держава, те, що наказує мій керівник. Ось це є для мене ключовим. Тобто успішна операція і має бути успішною. Я не маю відчувати жодного іншого відчуття, крім відчуття виконаної справи. Коли мені і моєму підрозділу не вдається щось зробити - тоді я відчуваю емоції, вони зазвичай негативні, тому що це свідчить про мою недосконалість, про проблеми в плануванні, виконанні, про проблеми, які я не помітив або упустив. Ось ці емоції для мене важливіші, ніж відчуття задоволення чи гордості за себе.

Це більш складне питання – не обманювати себе. Коли ти щирий із самим собою, у тебе з'являється причина пишатися собою, і на цьому все закінчується.

- Чи є у вас власне розуміння того, чому росіянам, на жаль, вдається вже понад рік наступати на різних напрямках фронту?

- Так. Ви бачили, або, можливо, читали книжки Толкіна про "Володаря перснів"?

Я лише переглядала фільми, але не читала книжок.

Фільм майстерно відображає алегоричність подій. У ньому можна зустріти орків — символічних персонажів, які представляють певну народність. На противагу їм, ельфи та люди виглядають більш світлими та позитивними героями. Якщо провести паралелі, то ельфи можна вважати європейцями, що беруть участь у боротьбі на українських землях. Люди, в свою чергу, символізують самих українців, які ведуть визвольну війну проти загарбників. А орки — це аналог росіян, які вторглися з власного Мордору — темних, занедбаних і спустошених територій, де їм відомі лише страх і страждання. Вони прагнуть знайти краще життя на землях, де живуть люди, і це є їхньою основною мотивацією.

Це не стільки дисципліна, скільки мотивація чи відданість. Це, скоріше, страх і сліпа агресія, які штовхають їх вперед. Саме ці дві емоції формуються у росіян з раннього дитинства. Коли я зустрічаю росіянина за межами своєї країни, я розумію, що, попри його зовнішню цивілізованість, всередині він залишається звичайним орком. У момент стресової ситуації він проявить ці ж самі емоції: страх і лють, а також ненависть до всього, що його оточує.

Кожен військовополонений, якого ми беремо, він приводить якісь неймовірні аргументи, пов'язані з кредитами, бажанням заробити гроші, з бажанням вижити. Це пересічні громадяни, які ніколи не жили нормально, у яких не було фінансових засобів, яких зловила їхня міліція і мала до чого вчепитись, цей пересічний росіянин потрапляє до в'язниці і далі на поле бою. На страху заснована вся їхня ідеологія.

Схоже, що в їхній культурі існує певний культ, пов'язаний із вшануванням мертвих: всі герої представлені в посмертному вигляді, а на центральній площі лежить якийсь мертвий "чудак", якого канонізують. У них був цар, якого росіяни ненавиділи за його добробут, поїздки до Європи та привабливу зовнішність і розум. Його вбили, але згодом канонізували, адже вважали його достойною людиною. Для цих людей нічого живого не має справжньої цінності.

Враховуючи нашу поточну ситуацію на фронті, а також позицію російської сторони і певні геополітичні аспекти, які змушують наших західних партнерів висловлювати думки про необхідність переговорів і досягнення угод, як ви вважаєте, яким чином можуть розвиватися події у війні з Росією в найближчому майбутньому?

Якщо тривалий час виконувати однакові дії і сподіватися на зміни, то, швидше за все, можна очікувати лише розчарування. Існує відома істина у спорті: якщо ти дотримуєшся здорового харчування та тренуєшся належним чином, але не бачиш результатів, то, напевно, щось не так із твоїм харчуванням або тренуваннями.

На даному етапі на полі бою досягнутий певний паритет. Технічно ми, мабуть, можемо наступати, але на даному етапі жодні наші аргументи на полі бою не діють. Наступ противника досить обмежений і, по суті, безрезультатний. У масштабах цієї війни 10 кілометрів в одну чи іншу сторону фактично не відіграють жодної стратегічної ролі. Це тактичні успіхи. Вважати їх значущими - це принижувати саму концепцію війни.

Якщо жодна зі сторін на даному етапі нічого не змінює на полі бою і не придумає - те, що відбувається, приречене на затяжний період. Затяжний період невигідний насамперед російській економіці, тому що вона вся обкладена санкціями і колапсує. Вони перебудовуються на військові рейки, але історично Росія після затяжних воєн розпадалася саме через економічні фактори.

Економіка України на цьому етапі значною мірою є дотаційною завдяки постійній допомозі від партнерів. Але вона стабільніша, ніж економіка Росії. Тому, мабуть, зупинка війни буде більш вигідною для Росії. Це моя думка. Для України зупинка війни означатиме втрату територій, які зараз захоплені, на певний час.

Обговорюючи можливий сценарій розвитку подій, можна з упевненістю стверджувати, що відмова Росії від своїх імперських прагнень навряд чи є реалістичною. Тому присутність поруч з ними більш прогресивної та успішної України стане для росіян серйозним джерелом незручності та роздратування. Це спонукатиме їх до постійних спроб захоплення нашої країни. Ті, хто вважає, що ці загрози зникнуть і можна просто перечекати, глибоко помиляються.

На мою думку, єдиним шляхом для України є розпад Росії на кілька самостійних держав, кожна з яких матиме право на існування та здорову конкуренцію. Це створить умови для кожного регіону Росії, щоб розвиватися і жити гідно. Як імперський проект, Росія приречена стати "косплеєм" Мордора у реальному світі, постійно страждаючи від внутрішніх конфліктів і напруги. Її розпад на численні незалежні країни може стати актом перетворення і очищення, що відкриє нові можливості для процвітання.

- Чи вірите ви в те, що принаймні якесь тимчасове припинення бойових дій може бути цього року?

Отже, я вважаю, що ми можемо очікувати тимчасове припинення бойових дій. Виглядає так, що всім учасникам потрібен відпочинок. Як саме це станеться, поки що залишається невідомим. Я не можу уявити собі повну зупинку або перехід до формату антитерористичної операції чи миротворців. Хоча, чесно кажучи, я не переконаний у ефективності миротворців у цій ситуації.

Чи необхідна ця зупинка? Необхідність змін. Як вони відбудуться - чи після зупинки, чи безпосередньо під час ведення бойових дій - це вже наступне питання. Чи піде на користь зупинка? Росії - точно. Вони вміють швидко адаптуватися та робити висновки. Ми маємо це враховувати. Якщо Україна не зробить висновки - то отримає велику проблему.

Отже, я вважаю, що хоча зупинка може бути реальна, для цього знадобляться величезні зусилля з боку нашого керівництва в цілому, а також значні зусилля тих, хто визначає майбутнє нашої країни.