Пекельний світ з живими формами? Які таємниці ховає Венера і чому СРСР зосередив на ній свою увагу?

Сусідня планета зовсім не така "нудна", як може здаватися на перший погляд.

На сьогоднішній день Марс вважається головним претендентом на звання "планети Б" для людства. Завдяки зусиллям американської космічної галузі та ініціативам мільярдера Ілона Маска, людство ніколи не було так близько до того, щоб стати міжпланетною цивілізацією. Проте в нашій Сонячній системі існує ще одна планета, що має значний потенціал для розвитку колоній, хоча не є очевидним вибором.

Деякі науковці вважають, що на цій планеті життя може існувати в даний момент (!). Інші ж навіть демонстрували знімки, на яких можна побачити "скорпіонів".

Гаразд, вистачить інтриги. Мова піде про Венеру -- найближчу до нас планету, відмінною рисою якої є пекельні пейзажі і гнітюча атмосфера.

Чому саме вона і звідки розмови про життя на ній? Давайте розбиратися разом із "Телеграфом".

Після того, як у 1957 році Радянський Союз вивів на орбіту свій перший супутник, між СРСР та США розгорнулися космічні змагання. NASA зосередило свою увагу на дослідженні Місяця, а згодом і Марса, тоді як радянські вчені обрали Венеру як об'єкт своїх досліджень.

Перша місія "Венера 1" вирушила до нашої сусідки у лютому 1961 року. І хоча космічний апарат втратив зв'язок і не передав додому жодних даних, його вважають першим в історії людства штучним об'єктом, який пролетів повз іншу планету.

Перший вдалий обліт Венери був здійснений американським космічним апаратом Mariner-2 в серпні 1962 року. Цей успіх спонукав Радянський Союз активно запускати свої апарати до цієї планети, аби не відстати в космічній гонці.

Вісім провальних спроб потому й через 1967 року місія "Венера 4" таки змогла досягти планети, увійти в атмосферу і навіть передати дані про її склад. Після цієї справи у країни "совєтов" пішли трохи краще -- наступні місії змогли успішно посадити апарат на поверхню та отримати додаткові дані не лише про атмосферу, а й про її ґрунт. Крім того, її пейзажі вдалося зняти на фото та відео, та навіть записати звуки чужого світу.

На цьому етапі космічних перегонів у СРСР було багато приводів для гордості -- перший в історії вихід на орбіту іншої планети, перша успішна посадка, перші знімки, перший аудіозапис...

На рахунку СРСР налічується близько 30 космічних місій, з яких приблизно половина виявилася невдалими. Зокрема, одна з них — Космос 482 — після тривалого "блукання" в безмежному космосі повернулася на Землю і 10 травня 2025 року без будь-яких наслідків для людей затонула у водах Індійського океану.

Після розпаду Радянського Союзу дослідження Венери призупинилися, а російська космічна агенція "Роскосмос" потрапила в стагнацію, зосередившись на створенні "космічних батутів" та освяченні ікон на Міжнародній космічній станції. Інші держави також не проявляли активності у вивченні цієї планети протягом наступних двадцяти років. Єдиним винятком став європейський проект Venus Express, який функціонував на Венері з 2006 по 2014 рік.

Японське аерокосмічне агентство JAXA відкрило нову главу в дослідженні, хоча і з труднощами, лише 20 травня 2010 року. Саме в цей день ракета-носій "H-IIA 202" вивела на орбіту одразу три космічні апарати, націлені на Венеру:

Як вже зрозуміло, більшість інформації про Венеру є спадщиною часів Холодної війни. Вона хоч і дає гарне уявлення про те, що являє собою сусідня планета, але також залишає багато білих плям.

Наприклад, ми знаємо, що Венера покрита густою атмосферою, що складається переважно з вуглекислого газу та сірчаних сполук. Її поверхня є скелястою, а основний склад ґрунту формується з базальту — магматичної породи, типової для багатьох планет, зокрема й нашої Землі.

Хоча за розмірами Венера нагадує Землю, на цьому їхню схожість можна вважати вичерпаною. Атмосфера цієї планети має тиск, що в 92 рази перевищує земний, що робить його подібним до умов, які спостерігаються на глибині близько одного кілометра в океанах нашої планети.

Завдяки сильному парниковому ефекту температура на поверхні перевищує 460 градусів Цельсія. Це температура, яка здатна розплавити свинець за лічені секунди.

Такі умови спричиняють те, що нижні шари атмосфери перестають бути звичайним газом. Фізики характеризують цей стан як надкритичну рідину, що є своєрідним поєднанням рідини та газу.

Чи можливо існування життя в таких умовах? Вочевидь, що ні. Проте, варто зануритися в цю тему більш глибоко.

У 2012 році 80-річний російський астрофізик Леонід Ксанфомаліті, аналізуючи архівні фотографії, отримані з апаратів "Венера 13" та "Венера 14", помітив декілька незвичних аномалій. Це спонукало його зробити гіпотезу про те, що ці прояви можуть свідчити про існування життя.

На знімках він вивчав "скорпіона", таємничий "диск" і ще один "фрагмент". У різних фотографіях їх положення змінювалося, що виглядало як рух.

Цю інформацію на Заході оперативно спростували. Диск виявився частиною системи захисту об'єктива камери. Його переміщення пояснили тим, що це два різні елементи, зафіксовані з передньої та задньої камер. "Скорпіон" виявився артефактом, що з'явився в результаті обробки зображення, а "клапоть" з'явився через зміну кута об'єктива.

В цілому, серед прихильників теорій змов типово намагатися з усіх сил пояснити будь-який артефакт, зображення або похибку в розрахунках "інопланетною активністю". Проте Ксанфомаліті, практично все своє життя присвятив дослідженню Венери в рамках радянських програм та розробці обладнання для різних космічних апаратів. Тому було б досить незвично почути подібні висловлювання з його вуст.

Проте, усе це можна пояснити звичайними аспектами людської психології. Вчений займався дослідженнями космосу з 1958 року. Він став свідком виникнення радянської космічної програми та її найзначніших досягнень. Багато з цих успіхів були результатом його безпосередньої участі.

Але згодом йому довелося спостерігати, як космічні кораблі його нації перестають "досліджувати безмежні простори Всесвіту", і тут ще й виникають японці, які зазіхають на "істинно російську планету" (як любив її називати колишній керівник "Роскосмосу" Дмитро Рогозін). Спробуйте відібрати у дитини її улюблену іграшку, реакція буде аналогічною. Можливо, "сенсаційними" заявами Ксанфомаліті він намагався привернути увагу співвітчизників до важливих для нього питань.

У будь-якому випадку, на Заході терміни Ксанфомаліті не отримали серйозного сприйняття, хоча в Росії їх все ще активно обговорюють. Втім, з огляду на невтішний стан сучасної науки в багатьох пострадянських країнах, немає нічого дивного в тому, що висловлювання цього вченого знайшли своїх прихильників.

Як було зазначено раніше, нинішні умови на поверхні Венери не сприяють існуванню життя.

Суть полягає в тому, що життя на основі вуглецю залежить від складних сполук, таких як білки, ліпіди та нуклеїнові кислоти. Ці елементи вкрай чутливі до температурних змін, і навіть найбільш витривалі екстремофіли на Землі мають теоретичну межу в 150 градусів за Цельсієм. А що стосується 460 градусів на Венері? Вибачте, але це вже за межами можливого.

Альтернативні форми життя, які базуються на кремнії, навряд чи можуть бути життєздатними. Це пояснюється тим, що кремній зазвичай легко окислюється, утворюючи різноманітні силікати, подібні до базальту. У лабораторних умовах намагалися експериментувати зі створенням кремнієвих ланцюгів (зв'язків Si-Si, аналогічних вуглецевим C-C), проте ці дослідження проводилися у вакуумі й при низьких температурах, щоб уникнути контакту з киснем. А якщо взяти до уваги температуру +460 градусів на Венері та високий вміст кисню у вуглекислому газі? Ви, напевно, зрозуміли, до чого я веду...

З повністю гіпотетичними основами альтернативної органіки, на кшталт фосфору і сірки, та сама проблема.

Отже, мабуть, не буде зайвим підкреслити, що для підтримки плазуючого макрожиття критично важлива стабільна екосистема, здатна постачати їй їжу. Проте, всі свідчення вказують на те, що такої екосистеми тут не існує.

Проте, якщо на пекельних просторах Венери не виявиться місця для інопланетних істот, то ситуація виглядає дещо оптимістичніше у верхніх шарах атмосфери, де умови більше схожі на земні. Питання про можливість існування життя в цих районах виникло ще в 60-х роках минулого століття, і активні дебати на цю тему тривають і до сьогодні.

За деякими теоріями, Венера могла мати придатні для життя умови протягом періоду від 1 до 3 мільярдів років після свого виникнення, включаючи наявність океанів з рідкою водою. Згодом планета почала нагріватися, що призвело до трансформації її в той вигляд, який ми спостерігаємо нині.

Згідно з переконаннями прихильників ідеї атмосферного життя, на Венері вона зародилася на поверхні, а потім деякі види кочували у верхні шари атмосфери і залишилися там жити до цих пір. При цьому як аналогія наводиться те, що в земній атмосфері є окремі штами одноклітинних бактерій і грибків, які здатні жити в мікроскопічних краплях води.

При цьому в 2020 навіть з'являлися наукові роботи, які говорили про наявність фосфіну в атмосфері Венери. Цей газ на Землі виробляється живими організмами, а тому вчені часто звертають на нього увагу як на потенційну ознаку інопланетного життя.

Радість виявилася короткочасною, адже у 2021 році нові дослідження підтвердили, що виявлення фосфіну на Венері стало наслідком помилки в вимірюваннях. Звучить, як сумний сигнал.

Є ще одна проблема: для існування атмосферного життя необхідні згадані вище мікрокраплі рідини. В атмосфері Венери вони є, але їх концентрація приблизно в сотню разів нижча, ніж над найбільш сухою земною пустелею. Уявіть крихітні "острівці", які розділені між собою тисячами кілометрів і з практично нульовою ймовірністю того, що істотам з одного вдасться перебратися на інший. Зате є величезна ймовірність того, що острівець буде зруйнований, а все що по ньому повзало буде знищено.

Крім того, окремо варто згадати, що ці краплі на Венері складаються практично із стовідсоткової сірчаної кислоти. І на Землі жоден навіть найстійкіший екстремофіл не витримає таких агресивних умов.

Втім, якби все було так однозначно, то й дискусія не тривала б близько 60 років. Прихильники її існування можуть послатися на одну з численних наукових праць, яка каже, що гіпотетично і за специфічних умов життя все одно в атмосфері Венери може бути.

У будь-якому випадку, ця концепція є надто спекулятивною, щоб сприймати її всерйоз. Проте вона має достатньо наукових підстав, щоб не ігнорувати її повністю. На даний момент кількість доводів як за, так і проти вражає, тому, мабуть, нам було б легше вирушити туди самостійно і зробити власні спостереження.

І зробити це має апарат Venus Life Finder приватної компанії Rocket Lab. Його спочатку мали запустити у 2023 році, але пізніше дату перенесли на літо 2026 року. Чекати залишилося недовго, так що є надія, що крапка в тривалій суперечці буде поставлена в найближчому майбутньому.

Отже, якщо підсумувати, в результаті ми отримуємо одноманітну кам'яну масу з жахливими умовами для існування? Не зовсім так.

В контексті життя на Марсі одним із найактуальніших викликів є слабка гравітація, яка становить лише 40% від земної. Хоча наслідки тривалого перебування в таких умовах ще потребують детального дослідження, можна вже стверджувати, що колоністи на червоній планеті зіткнуться з серйозними проблемами, пов'язаними зі здоров'ям кісток, кровообігою та м'язовою масою. Це може стати питанням, яке вплине на щонайменше кілька наступних поколінь.

Гравітація на Венері складає приблизно 90% від земної, що означає, що колоністам буде легше адаптуватися у цьому середовищі в порівнянні з Марсом, не кажучи вже про Місяць. Однак це не єдина причина, чому Венера може виявитися більш сприятливою для життя, ніж Марс.

Якщо Венера повністю втратить парниковий газ, то її середня температура буде на рівні -41 градуса Цельсія. У Землі, наприклад, +15. Прохолодно, але з іншого боку, це і не +460.

Для боротьби з парниковими газами можна імплементувати кілька цікавих підходів. Один з них передбачає доставку великих обсягів водню з різних джерел, що дозволить перетворити вуглекислий газ, присутній в атмосфері, на воду та чистий вуглець. Інший варіант полягає в безпосередньому охолодженні планети шляхом скидання великого та холодного об'єкта, наприклад, комети. Обидва ці концепти вже давно розглядаються в наукових колах, проте їх практична реалізація залишається на стадії обговорення.

Наближення до Сонця значно підвищить ефективність сонячної енергетики, порівняно з Землею, а тим більше з Марсом. Основною складністю в такій ситуації залишиться лише низька сила магнітного поля, що вимагатиме від колоністів розробки засобів захисту від радіації. Проте до того часу ця проблема, ймовірно, вже не буде настільки критичною.

І ось ще один цікавий факт: у травні 2025 року NASA оголосило, що на Венері ймовірно продовжує існувати тектонічна активність та функціонують вулкани. Це може відігравати важливу роль у підтримці збалансованого вуглецевого циклу, що сприяє стабільності кліматичних умов.

Звичайно, зараз людство не має технологій, щоб зробити сусідню планету придатною для колонізації. Однак у майбутньому може виявитися, що та сама "планета Б", яку ми відчайдушно шукаємо, знаходиться зовсім поряд. А доти світовим космічним агентствам і з Марсом метушні вистачить.