Підлітки проти дезінформації: як ініціатива "ПРУФ" трансформує медіаграмотність в Україні. Анна-Вероніка Краснопольська в подкасті "Медіуми".

"ПРУФ", підліткова версія українських фактчекерів, – це проєкт, орієнтований на підлітків, в якому сто учнів старших класів отримують навички спростування дезінформації від провідних медіаекспертів України.

Як залучити молодь до протидії інформаційній пропаганді та формувати навички фактчекінгу за допомогою гейміфікації? Чому ініціативи, спрямовані на підлітків, можуть суттєво вплинути на інформаційний простір України? Про ці питання ведуча подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко спілкувалася з Анною-Веронікою Краснопольською, директоркою науково-популярного видання "Куншт". Вони також обговорили, як молодь реагує на фейкові новини, як ідентифікувати інформаційні загрози та перетворювати їх на навчальні приклади, а також чи можуть підлітки впливати на своїх батьків і змінювати інформаційні звички в родині.

"Слід зосередитися на молоді, адже саме через них відкривається можливість впливати на їхніх батьків, бабусь та дідусів."

05:40 "Не всі усвідомлюють, що Telegram не є медіа. Інформацію, яку там публікують, слід ретельно перевіряти."

09:08 "Основною ціллю цього проєкту є надати підліткам засоби для боротьби з дезінформацією та навчити їх ефективно взаємодіяти з інформацією."

12:19 "Учасники проявляють високу мотивацію. У них є всі можливості стати агентами змін.";

14:38 "Необхідно налагодити міжсекторальну співпрацю з навчальними закладами."

16:47 "Наші підлітки мають природнє бажання розібратися в глибині речей."

18:26 "Критичне мислення – це навичка, яку необхідно регулярно вдосконалювати."

19:56 "Заключний етап полягає у формуванні ПРУФ-клубів, які стануть осередками в різних громадах по всій Україні."

"Треба фокусуватися на підлітках -- через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів"

Наталя Соколенко: "Куншт" запустив проєкт із фактчекінгу та медіаграмотності для підлітків із науковим підходом і елементами гри. Там є змагальний компонент, що дуже важливо, бо ми завжди говоримо про те, як багато уваги навчанню медіаграмотності приділяють у найуспішніших країнах світу -- це Скандинави. Наскільки я розумію, ваше видання орієнтоване на молоду аудиторію, але не зовсім на підлітків. Тепер ви звернули увагу на цю вікову групу і водночас вийшли за межі свого основного напрямку -- наукових новин. Чому?

Анна-Вероніка Краснопольська: По-перше, ми зосереджені на нашій основній діяльності — редакційній. Як науково-популярне видання, ми прагнемо популяризувати науку, використовуючи доступну мову для пояснення складних тем. Однак, ми також активно займаємося проєктною діяльністю. Ще на початку пандемії COVID-19 ми почали звертати увагу на важливість медіаграмотності, оскільки тоді виникло безліч конспірологічних теорій. Російська дезінформація та пропаганда вже в той час активно діяли, інвестуючи значні ресурси. Саме тоді ми розпочали розробку проєктів, які були спрямовані на спростування міфів, пов'язаних із вакцинацією. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, стало очевидно, що необхідно навчити людей ефективно працювати з інформацією, очищати своє інформаційне середовище та залучати різні вікові категорії.

Оскільки ми -- незалежне медіа, ми постійно шукаємо нові фінансові можливості та розробляємо креативні проєкти. Так у нас і виникла ідея сфокусуватися на підлітках. Зазвичай ми працюємо з дорослою аудиторією та проєктами, що підвищують рівень медіаграмотності в Україні та за її межами. Але тут ми зрозуміли, що треба фокусуватися на підлітках -- через них можна впливати й на їхніх батьків, бабусь, дідусів. Це дуже цікавий і важливий ландшафт для роботи.

Наталя Соколенко: Правда, є чимало історій про те, як реформи, величезні глибинні реформи, проводилися саме через підлітків. От, наприклад, я читала сінгапурську історію Лі Куан Ю -- прем'єр-міністра і великого реформатора, який створив справді дуже впливову країну. У нього була проблема: місцева культура, зокрема китайська, адже понад 70% жителів цього острова є етнічними китайцями. У них була глибоко закорінена звичка -- плюватися. У них навіть були спеціальні плювальні вази для цього. Лі Куан Ю вирішив, що треба з цією звичкою покінчити, тому що клімат Сінгапуру сприяє поширенню різних хвороб. Ніяк не могли відучити дорослих -- нічого на них не впливало. Тоді вирішили зайти через дітей. У школах дітей переконували, що це робити неправильно, і вони вже впливали на своїх батьків у сім'ях.

"Не всі розуміють, що телеграм -- це не медіа. Новини, які там розміщують, треба перевіряти"

Наталя Соколенко: Але з підлітками в Україні, мені здається, ситуація складніша, ніж була у Лі Куан Ю зі школярами в Сінгапурі. Ми бачимо, як українських підлітків легко рекрутують через телеграм-канали для злочинів проти України, проти держави, проти військових. Наприклад, нещодавно викрили підлітка, який на замовлення з Росії приїхав з Одеси до Києва, щоб вчинити теракт біля державної установи, також підпали автівок тощо. Яка, на ваш погляд, ситуація з медіаграмотністю серед підлітків? Чи достатньо цьому приділяється увага в школах і з боку держави загалом?

Анна-Вероніка Краснопольська: На сьогоднішній день медіаграмотність не включена до навчальних програм. Проте радує те, що існує безліч позашкільних проектів, які дозволяють дітям ознайомитися з журналістськими стандартами та основами медіаграмотності.

Що стосується Telegram, у нас є обширний подкаст у "Куншті", де Кирило Безкоровайний і Олеся Павлишин аналізували цю соціальну мережу. Щодо підлітків, ми активно співпрацюємо з ними в рамках проєкту "ПРУФ", влаштовуючи фокус-групи перед запуском ініціативи. Спочатку ми вважали, що Telegram не є їхньою улюбленою платформою, але, на жаль, ми помилилися: більшість підлітків активно користуються цією мережею. Це створює серйозні проблеми, адже не всі усвідомлюють, що Telegram не є традиційним медіа. Новини, які там публікуються, потребують ретельної перевірки, адже існує безліч анонімних каналів, і часто важко зрозуміти, звідки виходить інформація.

Під час проведення досліджень у фокус-групах ми виявили, що важливо навчати підлітків критично оцінювати інформацію. Необхідно донести до них, що в Telegram варто здійснювати фактчекінг і звертати увагу на першоджерела. Хто є автором новини? Чи намагається вона викликати емоційний резонанс?

Наталя Соколенко: А хіба вони цього не здійснювали? Тобто результати фокус-груп свідчать про те, що інформацію просто сприймають?

Анна-Вероніка Краснопольська: Навіть дорослі на таке не здатні.

Наталя Соколенко: Під час одного заходу, присвяченого медичній реформі, я стала свідком абсолютно незбалансованої критики, висловленої одним із учасників. Цей чоловік представляв громадянське суспільство та пацієнтську організацію, тож мені здавалося, що він повинен мати хоча б базові знання з даної теми. Я вирішила спитати його: "Які джерела інформації ви використовуєте? Звідки ви отримуєте новини, коли висловлюєте такі думки?" Він відповів: "Я читаю новини в Телеграмі". Я уточнила: "А які саме канали?" На що він відповів: "Ну, я просто читаю Телеграм". Це показує, що навіть людина, яка займає певну позицію в нашому суспільстві, не усвідомлює, що не можна сліпо довіряти всій інформації, яка з'являється в цій мережі.

"Основна ціль цього проєкту — надати підліткам засоби для боротьби з дезінформацією та навчити їх ефективно взаємодіяти з інформаційними ресурсами."

Наталя Соколенко: Ви висловили, що фокус-групи вас засмутили. Розкажіть, будь ласка, про ініціативу, яку ви назвали "ПРУФ", що означає підліткова редакція українських фактчекерів. Це ж не цільова аудиторія дорослих. Яким чином ви підійшли до залучення підлітків? Який метод ви обрали для цього?

Анна-Вероніка Краснопольська: Ми стикнулися з певними труднощами в залученні нашої цільової аудиторії, оскільки набір до проєкту проходив у серпні, коли учні ще насолоджувалися канікулами. Дехто вже починав адаптуватися до навчального процесу, але наша вікова група — 13-17 років — це час старшої школи, коли підлітки активно готуються до НМТ та інших іспитів.

Отже, ми здійснювали візити до цієї аудиторії через вчителів і батьків. Ми надзвичайно раді, що змогли реалізувати проєкт, присвячений навчанню стійкості для педагогів в Україні. У рамках цього проєкту вчителі створювали відкриті уроки, які охоплювали не лише медіаграмотність, а й предмети, такі як історія, математика, фізика та хімія. Це готові конспекти, які можуть бути використані будь-яким учителем у своїй практиці. Наприклад, у випадку блекауту або якщо вчитель не встиг підготуватися, ці матеріали можна просто взяти й використовувати у викладанні. 20 педагогів з різних куточків України працювали над створенням цих уроків. Ми також запрошували їх ділитися інформацією про "ПРУФ" та можливість долучитися до нашого проєкту зі своїми учнями.

Ми також залучали блогерів, які спеціалізуються на темах, пов'язаних з батьківством. Наприклад, Катя Бльостка розмістила анонс нашого проєкту на своїй платформі. Таким чином, крок за кроком, ми шукали підлітків, і в підсумку до нас звернулися 178 дітей, з яких 100 пройшли далі.

Раніше ми провели обговорення з журналістами, фактчекерами та командою "Куншт" щодо концепції нашої програми. Основна мета цього проєкту полягає в тому, щоб надати підліткам інструменти для боротьби з дезінформацією та навчити їх ефективно працювати з інформацією. Учасники програми будуть створювати короткі відеоролики, які публікуватимуть в Instagram у форматі рілз, з метою спростування міфів, викриття фейків і пояснення, чому певні відомості є неправдивими. Це можуть бути як приклади дезінформації, так і елементи пропаганди. Таким чином, ми розробили нашу освітню програму. На початковому етапі учасники отримують базові знання з медіаграмотності та інструментів фактчекінгу, дізнаючись, що таке фактчекінг. Потім ми переходимо до більш практичних навичок: як писати сценарії, знімати відео про себе та навіть монтувати їх.

Ми щиро раді, що до нашої команди приєдналися такі видатні фахівці, як Отар Довженко, який провів захоплюючу лекцію про журналістські стандарти. Також ми мали честь працювати з Ніною Корнієнко з "Слідство.Інфо", Ангеліною Ломакіною та Ольгою Кравченко з "Фільтра". Вадим Міський став не лише лектором, а й ментором нашого проєкту. Додатково, у нас виступив спікер від MacPaw, який поділився знаннями з кібербезпеки. Завдяки цій співпраці ми змогли створити якісну освітню програму для дітей.

"Учасники проявляють високу мотивацію. У них є всі можливості стати агентами змін."

Наталя Соколенко: Як підлітки реагували на те, що вони дізнаються в результаті перевірки інформації, під час фактчекінгу?

Анна-Вероніка Краснопольська: Вони беруть участь з великим ентузіазмом. Особливо їх вразили лекції Яніни та Альони Романюк з "НотаЄнота". На цих заняттях завжди панує жвава атмосфера, багато ігор та активностей, що приносить усім задоволення.

А з Яніною підлітки проходять конкретні інструменти для пошуку в Google. Наприклад, як правильно вводити словосполучення, щоб отримати коректну видачу. Як знайти людину за фото, які інструменти використовують фактчекери для пошуку достовірної інформації. У нас був фідбек, що дітям дуже сподобалася ця лекція, бо вона дуже практична, з прикладними інструментами. Ще їм подобається працювати з відеоконтентом.

Щодо фейкових новин. Хоча для них не є новиною існування фальшивої інформації, процес самостійного виявлення таких фейків і усвідомлення, що це насправді дезінформація, справді захоплює. Вражає, що вони вже вміють розрізняти містифікацію (несвідомі помилки та подання неточних або спотворених фактів — "ДМ"), дезінформацію та пропаганду. Вони зауважують: "Ось тут пропаганда, а ось тут дезінформація". Це надає їм відчуття влади і сильно мотивує продовжувати участь у проєкті та створювати нові відео.

Наталя Соколенко: Я вже уявляю сімейний вечір, коли дитина запитує у батьків: "А що ви там читаєте? Який телеграм-канал? А прочитаймо цю новину. Та це ж фейк!"

Анна-Вероніка Краснопольська: Так і є. Діти вже діляться фідбеком, що бабусі й дідусі натрапляють на якісь сумнівні новини. Ну і в сімейних колах, я думаю, новини обговорюють. Був навіть зворотний зв'язок, що вони сперечалися зі старшими, чи можна цій інформації довіряти. Тому так, у нас дуже завзяті учасники.

Вибірка підлітків у нас цікава. У цьому проєкті ми співпрацювали з організацією "Пласт Львів". У нас є дуже завзяті діти з "Пласту", а також із проєкту "Змінотворці". Звідти теж є підлітки. Тож наші учасники дуже вмотивовані, я би сказала. Вони мають усі шанси стати змінотворцями в широкому значенні цього слова.

"Необхідно встановити міжсекторальну співпрацю з навчальними закладами."

Наталя Соколенко: Я зараз почула вас і побачила проблему. Це діти, які готові, мені здається, до сприйняття такої інформації, до різної активності. Але це, мабуть, меншість, і не тільки в Україні. Як ви думаєте, як дістатися до дітей зі звичайних родин, де батьки вже "зав'язли" в анонімних телеграм-каналах чи переглядають анонімні тікток-відео? Як дістати звичайну дитину підліткового віку?

Анна-Вероніка Краснопольська: Це питання є надзвичайно складним і багатогранним. Я вважаю, що необхідно встановити партнерство між різними секторами, включаючи школи. Важливо поступово налагоджувати діалог з Міністерством освіти і науки та розглядати різні можливості для співпраці. Наприклад, можна впроваджувати медіаграмотність як самостійний предмет. Це лише мої ідеї, і я не впевнена, що це реально, але, принаймні, можна інтегрувати ці елементи в інші навчальні дисципліни.

Наталя Соколенко зазначає, що такі уроки можуть проводитися онлайн, використовуючи різноманітні методики, зокрема ті, що пропонують ви або "НотаЄнота". Як стверджує Оксана Забужко: "Це надзвичайно важливо". Можливо, в майбутньому ми станемо свідками того, як з’явиться покоління, яке буде сформоване під впливом наративів і цінностей, що транслюються через китайський TikTok та російський Telegram.

Анна-Вероніка Краснопольська: Альона Романюк вже займається подібною діяльністю: вона відвідує школи зі своєю грою, яка виходить за межі традиційного навчального процесу. Виробляється спеціальний час, і діти разом із вчителями беруть участь у медіаграмотних іграх. Це дійсно чудово. Я вважаю, що необхідно створити партнерство: з одного боку – держава, з іншого – ініціативні групи, а також медіа і міжнародні організації.

"У наших підлітків є внутрішній інтерес докопатися до суті"

Наталя Соколенко: Мені здається, це має бути як вакцинація, наприклад, від поліомієліту. Вакцинація від російської та китайської пропаганди. Я сподіваюся, що не тільки ми про це говоримо, а вже є ті, хто намагається продумати та впровадити такий навчальний курс. Тим більше, що технології є, і люди готові творити.

Я б хотіла ще раз звернутися до вашого проєкту "ПРУФ". Як ви вважаєте, наскільки діти мають інтерес до розвитку медіаграмотності та вмінню розпізнавати інформацію, що містить неправду, пропаганду, дезінформацію або місінформацію? Наскільки це може бути привабливим для підлітків?

Анна-Вероніка Краснопольська: Наша вибірка складається з дітей, які вже проявили інтерес до участі в проекті. Незважаючи на те, що деякі з них живуть на тимчасово окупованих територіях, ми маємо учасників з усіх куточків України: зі сходу, центру та заходу. Діти з цих регіонів, наприклад, активно використовують VPN для приєднання до нашої ініціативи.

В загальному контексті "температура в палаті" виглядає наступним чином: молодь усвідомлює, що в новинах трапляються події, які іноді здаються дивними і важкими для сприйняття. У деяких підлітків присутній природний інтерес вникати в суть справи. Проте це не стосується всіх. Багато хто відчуває значну втому в ці непрості часи.

"Критичне мислення є навичкою, яку необхідно регулярно вдосконалювати."

Наталя Соколенко: Із-за величезної кількості важливої інформації. Війна — це справжнє море даних.

Анна-Вероніка Краснопольська: Так. Я постійно повторюю, що критичне мислення -- це м'яз, який потрібно постійно тренувати. Неможливо один раз вивчити якусь теорію чи почитати щось і вважатися медіаграмотною людиною. Постійно потрібно вмикати раціональне мислення, коли читаєш новини. Якщо якась новина викликає сильні емоції, варто зробити паузу: вдихнути, видихнути, подихати "по трикутнику", заспокоїтися, зробити чай.

У підлітків є цей інтерес, особливо якщо говорити про формат рілз в інстаграмі, наприклад. Інколи підлітки дають зворотний звʼязок: "Ось якийсь блогер написав дивну інформацію. Мені здається, це неправильно. Я її перевірив, і ось-ось-ось". Тобто вони в цьому проявляють велику зацікавленість.

Звичайно, важливо зацікавити дітей у вивченні медіаграмотності. Не слід вважати їх поганими через брак інтересу до цієї теми. Це питання стосується не лише батьків, а й педагогів та держави: як ми підходимо до цієї проблеми, які методи використовуємо для залучення дітей. Ми усвідомлюємо, що вивчення медіаграмотності в традиційній формі може бути досить складним через обсяг і складність інформації. Тому ми намагаємося впроваджувати елементи гейміфікації, щоб зацікавити і залучити їх до цієї теми якомога глибше. Наша мета – щоб у дітей виникло бажання та натхнення продовжувати дослідження цієї теми, рухаючись уперед без зупинок.

Заключний етап передбачає організацію ПРУФ-клубів, які стануть центрами у громадах по всій Україні.

Наталя Соколенко: Яким чином відбудеться завершальний етап проєкту "ПРУФ"? Які у вас сподівання?

Анна-Вероніка Краснопольська: Протягом двох місяців вони проходили навчальний процес, що складався з лекцій, воркшопів та тренінгів. Наразі у них стартував етап "Newsroom", який триватиме чотири місяці. Кожна дитина в рамках проєкту повинна зняти свої рілзи, що призведе до створення великої кількості відеоматеріалів.

Останній етап цього проєкту -- це створення власних ПРУФ-клубів у власних громадах. Це може підкріплюватися фінансовою складовою -- стипендією. Тому найактивніші діти матимуть можливість відкрити свої ПРУФ-клуби. У нас є одна така історія. Є такий собі Сашко в нашому проєкті. Десь у середині жовтня він написав нам, що він із Черкаської області, з села Мошни. І він сказав: "Я подивився -- і ви знаєте, відкрив свій журналістський гурток. Чи можна поділитися вашими напрацюваннями, цими лекціями з підлітками?" Ми відповіли: "Звісно, будь ласка, використовуй і ділися. Ми тільки "за"" Мені здається, що такі діти як Сашко, здатні заохочувати й громаду навколо себе. Основна мета в тому, що наші найактивніші підлітки починають поширювати цю тему серед своїх друзів. Таким чином, це працює, як сарафанне радіо: їхні друзі починають звертати увагу на медіаграмотність.

Наталя Соколенко: У цій ситуації формується довіра, оскільки ти покладаєшся на свого друга, і це підвищує твою схильність довіряти й у питаннях медіаосвіти.

Анна-Вероніка Краснопольська: Так, саме так відбувається процес поширення. Завершальним етапом стане організація ПРУФ-клубів, які будуть діяти в громадах по всій Україні. Ми прагнемо реалізувати цю ініціативу, адже вона має велике значення.

У попередніх епізодах подкасту "Медіуми" ми обговорили ряд важливих тем. Зокрема, Марина Кафтан розповіла про критичне мислення як найефективніший захист від інформаційних атак, а Лідія Смола пояснила, як алгоритми соціальних мереж підштовхують нас до емоційних рішень, роблячи нас вразливими. Ольга Кравченко поділилася деталями конференції "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні", а Наталія Романишин розкрила методи маніпуляції, що використовуються в різних телеграм-каналах. Дмитро Литвин обговорив діяльність "Укрінформу", "УП", телемарафони та виклики для журналістів, тоді як Тетяна Лебедєва занурилася в організацію журналістського конкурсу "Честь професії" та роботу Комісії з журналістської етики. Крістіна Гаврилюк з Мінцифри висловила думки щодо потенційного впливу DMA і DSA на європейський цифровий ринок, а Олександр Педан розповів про співпрацю з Суспільним та нові проекти, що прийдуть на зміну "УніверCheck". Катерина Котвіцька з Megogo Audio проаналізувала сучасні тенденції у дистрибуції аудіоконтенту, а Філ Пухарєв обговорив феномен фільму "Яремчук. Незрівнянний світ краси". Кирило Передрій поділився підготовкою наймолодшого журналіста України до інтерв'ю з впливовими політиками, тоді як Гала Котова з Viber розповіла, як досвід пандемії допоміг їх команді адаптуватися після початку війни. Наприкінці Дмитро Хоркін обговорив, як війна вплинула на розвиток українського радіо.

The podcast titled "Mediums" was produced by Detector Media in collaboration with UNESCO, with backing from Japan. The creators are accountable for the choice and delivery of the information presented in this work. The opinions shared are exclusively those of the creators and do not necessarily represent the views of UNESCO or Japan.