Космічні подорожі: як їх описували письменники-фантасти своєї епохи?

Перший космічний політ людини став знаковою подією, яка у середині 1960-х років кардинально змінила погляди багатьох на потенціал людства. Однак для деяких людей це досягнення не стало несподіванкою, а навпаки, стало результатом довгих років очікування. Ці особи — ентузіасти наукової фантастики.

12 квітня 1961 року космічний апарат "Восток-1", розроблений під керівництвом Сергія Корольова, здійснив політ, який став знаковим для всього людства, адже вперше в космос вирушила людина. Юрій Гагарін провів у космосі 108 хвилин, і ця подорож стала важливою віхою в історії, оскільки вона відкрила нову еру дослідження позаземного простору.

Однак чи дійсно політ людини в космос у 1961 році був сприйнятий як щось неймовірне? Чи змогли письменники-фантасти передбачити цей етап, і наскільки точно вони описали події? Відповіді на ці запитання варті окремого аналізу.

Насправді все впирається у визначення того, що є космічною подорожжю. Бо навіть саме слово "космос" від самого початку було майже синонімом слова "всесвіт" і уявлення про нього змінювалися впродовж тисячоліть.

Тож, наприклад, літаючі колісниці чи палаци під назвою "вімана" описані ще у давньоіндійському епосі "Рамаяна", який датується VII-IV століттями до нашої ери. Але чи вважати ці достатньо складно описані штуки космічними кораблями -- питання суперечливе, бо у тексті просто немає сучасного визначення планет і простору між ними.

Не можна стверджувати, що персонажі "Неймовірних пригод по той бік Туле" Антонія Діогена дійсно мандрують у небесні простори. Вони просто йдуть, йдуть, йдуть і зрештою опиняються на Місяці. Натомість, мандрівники з "Правдивої історії" Лукіана (ІІ ст. н.е.) та місячна принцеса Кагуя з японської "Казки про бамбукоруба" дійсно здійснюють космічні подорожі, хоч і без використання сучасних технологій.

Впродовж багатьох століть ідея про можливість досягнення об'єктів, які ми спостерігаємо на небі, була знайома людству. Однак, Місяць та інші небесні тіла тривалий час сприймалися як щось настільки віддалене, що дістатися туди можна лише в казках. Саме тому автори XVII-XVIII століть часто розташовували свої вигадані країни на цих небесних об'єктах, наділяючи їх гіперболізованими рисами знайомих їм реальностей.

Для сучасних читачів концепція місячних подорожей вже зовсім не здається новою. Однак у той час ніхто й не міг уявити, як можна було б доставити людину на Місяць за допомогою технологій. Персонажів у таких творах переносили туди за допомогою птахів, атмосферних вихорів або навіть демонічних істот. Про якісь технічні можливості не йшлося й мови. Основна мета цих творів полягала в сатиричному висміюванні суспільства того часу, яке відігравало ключову роль у їхньому змісті.

Серед численних творів XVII-XVIII століть, що описують космічні подорожі, слід виділити два: "Сон" Йогана Кеплера та "Комічна історія держав та імперій Місяця" Сірано де Бержерака. Перший із них привертає увагу тим, що хоча його персонажі мандрують у космос завдяки магічним силам (точніше, за допомогою демонів), цей космос вже має певні знайомі риси: тут відсутнє повітря, а отже, немає й тертя.

Щодо Бержерака, то в його творі, виданому в 1657 році, вперше представлено опис об'єкта, який можна вважати космічним кораблем. Хоча принцип роботи його двигуна залишався у сфері фантазії, це вже був апарат, що міг переміщатися у космічному просторі завдяки створеному людьми механізму, а не за допомогою природних чи надприродних сил.

Однак концепція космічного корабля поступово завойовувала серця людей, хоча це відбувалося не без труднощів. Яскравим прикладом цього є твір "Люди Місяця" Вашингтона Ірвіна. Автор уже впевнений у можливості міжпланетних подорожей з використанням сучасних технологій, але йому зовсім не зрозуміло, які сили можуть приводити кораблі в рух у безмежному космосі.

XVII-XIX століття стали епохою інтенсивного розвитку природничих наук. Письменники активно впроваджували концепції, які виникали завдяки науковим відкриттям. Тим не менш, вчені ще не мали уявлення про можливості космічних подорожей, оскільки вже усвідомлювали, наскільки космос відрізняється від звичного нам світу на Землі.

Власне, ідея космічних польотів у поєднанні з достатньо сучасними уявленнями про те, що умови під час них будуть сильно відрізнятися від земних, була достатньо відомою (хоча і дуже сміливою) для любителів літератури ще десь за століття до запуску "Востока-1". Інша річ, що ніхто не розумів, як же це зробити.

У 1865 році на сцені літератури з'являється Жуль Верн, який розповідає захоплюючу історію про те, як троє людей вирушають на Місяць, використовуючи величезну гармату. Проте його новаторство полягало не лише в самій концепції такої подорожі, а й у ретельному опрацюванні всіх аспектів, пов'язаних із реалізацією цієї ідеї за допомогою технологічних досягнень.

Фахівці швидко визнали, що концепція Жюля Верна є нереалістичною, одразу після виходу його роману. Проте, його підхід був надзвичайно серйозним. Автор мав за спиною консультації з найкращими експертами в області повітроплавання, а також залучав професійного математика для проведення розрахунків. Завдяки цим зусиллям, образ людей, що подорожують у герметичному космічному кораблі крізь темряву всесвіту, став досить звичним для читачів другої половини XIX століття.

Хоча Жюль Верн та його наступники ніколи не прийшли до думки, що ракети повинні стати основною технологією для космічних подорожей, їхні твори все ж заслуговують на увагу. Наприклад, у романі Герберта Велса "Війна світів", виданому в 1897 році, марсіани прибувають на Землю в конструкціях, що нагадують вернівські снаряди. А вже в 1901 році герої його твору "Перші люди на Місяці" подорожують до нашого супутника на капсулі з антигравітаційного металу, відомого як кейворит. Це також вважається технологією, продуктом людського генія, проте вона суттєво відрізняється від тієї, що дозволила Юрію Гагаріну здійснити політ у космос у 1961 році.

Вважається, що використовувати для космічного польоту енергію продуктів згоряння першим запропонував 1881 року київський винахідник Микола Кибальчич. Він саме сидів у Лук'янівській в'язниці в очікуванні страти через вбивство російського імператора Олександра ІІ й вирішив викласти у прощальному листі свої наукові ідеї.

Справді, пристрій, розроблений Кібальчичем, більше нагадував вибуховий літальний апарат, аніж сучасну ракету. Крім того, сам лист з його ідеями зник і був оприлюднений лише в 1917 році. На той час концепція використання ракет, включно з багатоступеневими, для космічних подорожей вже активно обговорювалася по всьому світу.

Чи вважати її авторів більше фантастами, чи науковцями, й кому з них треба віддати першість у висловленні різних компонентів цієї ідеї -- питання вкрай складне і до того ж сильно політизоване. Однозначно можна сказати лише те, що роботи Роберта Годдара, Костянтина Ціолковського, Юрія Кондратюка та Германа Оберта довели, що саме ракети стануть тим, що перетворить відому вже багато століть фантазію про космічні подорожі на реальність.

Письменники-фантасти стали першими, хто повірив у цю ідею. Це призвело до справжнього буму творів про подорожі в космосі. Технічно першим автором, який представив концепцію космічного корабля з ракетним двигуном, можна вважати Едварда Елмера Сміта, оскільки він почав працювати над своїм романом "Космічний жайворонок" ще в 1915 році.

Щоправда, роман він писав дуже довго, а потім ще довше шукав видавця, який зголосився б його видати. Тож друком "Космічний жайворонок" вийшов тільки 1928-го, вже в розпал ракетного буму.

Варто зазначити, що у 1920-1930-х наукова фантастика переживала свою "золоту добу". Власне тоді ж з подачі інженера і видавця журналів Г'юго Гернсбека з'явилося саме поняття science fiction. Е. Е. Сміт, як і більша частина авторів тієї доби, був інженером і вченим (недарма ж він підписувався "Док" Сміт) і для нього космічний корабель у фантастиці був інженерною проблемою, а не світоглядною.

У 1920-х роках для людей на кшталт Сміта та його колеги Едмонда Гемілтона космічні подорожі до Місяця і Марса на ракетних кораблях перестали бути чимось неймовірним. Саме тому персонажі "Космічного жайворонка" та "Міжзоряного патруля" (роман Гемілтона також вийшов у 1928 році) вже вирушають за межі Сонячної системи. Для них планети нашої системи перестали бути цікавими, адже їхні пригоди на цих світах відбувалися вже багато разів.

При цьому паралельно з дуже науковими чи принаймні наукоподібними космічними польотами у фантастиці 1910-1920-х років існували й ті, в яких люди літали в космосі за сценаріями, відпрацьованими раніше. Так, Джон Картер із "Принцеси Марса" Едгара Райса Берроуза подорожує крізь простір за допомогою містичного вихору, прямо як герої Лукіана. А у "Аеліті" 1923 року Олексій Толстой фактично заново вигадує кейворит Велса.

Проте існували й твори, які були максимально наближені до наукового підходу. Цікаво, чи знаєте ви, в якому році глядачі вперше побачили на екрані запуск багатоступеневої ракети з людьми на борту, супроводжуваний зворотним відліком? Це сталося у 1929 році, більш ніж за тридцять років до історичного польоту Гагаріна. Мова йде про фільм "Жінка на Місяці", створений видатним німецьким режисером Фріцом Лангом, який був знятий за романом його дружини Теа фон Нарбоу. У процесі роботи над фільмом їх особисто консультував Герман Оберт.

А як щодо орбіти, розрахунку траєкторії космічного корабля тощо? У романі "Аргонавти Всесвіту" українського письменника Володимира Владка, вперше виданому 1935 року, все це вже було, і він такий тоді був не один.

Польоти на ракетах у космос стали популярною темою вже в 1930-х роках, зокрема завдяки коміксам і кіносеріалам. Зокрема, йдеться про "Флеша Гордона", де, хоч і не варто говорити про реалістичність подій, доктор Зарков все ж створює ракету, а не займається чимось іншим.

Часто можна почути тезу, що людство вийшло в космос зарано. Що свідомість землян в середині ХХ століття була ще не готова до такої складної речі. Однак, якщо поглянути на те, що і коли про космічну подорож писали фантасти, то можна дійти зовсім іншого висновку.

Ті, хто в юності захоплювався науковою фантастикою 20-30-х років, що розповідала про політ "Востока-1", дізналися про цю подію, коли їхні власні діти вже стали дорослими, а деякі навіть стали дідусями чи бабусями. Це була мить, на яку всі давно чекали.

У фантастиці після Другої світової війни космічні подорожі стали звичною темою. Коли у 1947 році Роберт Гайнлайн випустив "Ракетний корабель 'Галілей'", це вже була типова підліткова історія. Який же міг бути справжній шок від запуску капсули з російським космонавтом навколо Землі, якщо ще у 1949 році Гемілтон у "Зоряних королях" описав битву між космічними флотами біля зірки Ригель? Хіба що варто відзначити, що перші космічні польоти реалізували саме росіяни.

Ще до того, як людина вперше здійснила політ у космос, література фантастики вже малювала картини значно складніших технологій та ідей. Деякі з цих концепцій стали реальністю в XXI столітті, тоді як інші все ще очікують свого часу. Звичайно, можна зауважити, що твори фантастів часто мають схематичний характер, тому говорити про точність передбачень не зовсім коректно. Тим не менш, дозвольте навести ще один приклад.

У 1959 році, менш ніж за два роки до історичного польоту "Востока-1", Роберт Гайнлайн, раніше згаданий, опублікував свій роман "Зоряна піхота". І досі, як і під час його виходу, основна увага до твору зосереджується не на технічних аспектах, а на соціальних концепціях, які він містить.

Роман починається з захоплюючої сцени десантування з орбіти, що привертає увагу завдяки детальному опису космічних технологій. Одна капсула, що містить людину, проникає в густі шари атмосфери, гальмуючи свою швидкість, коли тертя нагріває її. Проте надійна оболонка витримує цей тиск. По черзі відкриваються кілька парашутів, кожен з яких знижує швидкість падіння. Врешті-решт, людина у скафандрі від'єднується від капсули і приземляється, використовуючи свій власний парашут.

Отже, це — досить детальний виклад того, як завершився перший космічний політ людини 12 квітня 1961 року. Єдине, що відрізняє цю історію, так це те, що Юрію Гагаріну не потрібно було одразу після приземлення вступати в бій.

Це зовсім не свідчить про те, що перший космічний політ людини був чимось незначним. Навпаки, його очікували з величезним ентузіазмом, адже це було втіленням багатьох мрій. Проте, він став лише початковою сходинкою у великій подорожі, яку уявляли собі космічні мрійники. Від того часу розвиток космічних програм значною мірою слідує шляхом, описаним у художніх творах.