Про нові покоління юристів (і не лише), які здатні внести конструктивні зміни у наше буття.

Зображення: З публічних джерел

Віра Михайленко, голова Вищого антикорупційного суду (у минулому - адвокатеса) підкреслює:

Просто мати закон недостатньо — важливо, щоб у нього була віра. Один суд теж не є панацеєю — необхідно, щоб йому надавали довіру. У сучасному світі спостерігається знецінення понять, які повинні залишатися незмінними. Судове рішення є не лише юридичним актом, а й свідченням довіри держави до своїх інститутів, а також довіри громадян до влади. Коли ж ці рішення втрачають свою силу — не виконуються, ігноруються, висміюються або сприймаються як політичні маніпуляції, це призводить до когнітивного дисонансу і внутрішнього протесту. Ця ситуація є проблемою не тільки судової системи, а й свідчить про загальну кризу довіри, моральну деградацію суспільства і знецінення самої концепції справедливості.

Яна Тализіна, прокурор місцевої прокуратури у свою чергу зазначає:

У нашій професійній діяльності, до якої належать не лише прокурори, але й судді, адвокати та слідчі, є безліч аспектів, що залежать від нас. Це включає в себе: підтримку високого рівня професіоналізму, щоб зменшити кількість негативних публікацій про наші помилки в соціальних мережах; захист своєї репутації у випадках явного наклепу; створення позитивної атмосфери на робочому місці, навіть коли керівництво не приділяє цьому уваги. Кожна організація має свою унікальну культуру, яку формуємо ми самі через свої дії, вчинки та цінності. Важливо також виявляти, зберігати та розвивати власні цінності, сенси, таланти, сильні сторони та інтереси. Нам слід прагнути стати такими особами, яких не можна ігнорувати, навіть якщо це досягається не завдяки обставинам, а всупереч їм.

Віра Михайленко у своєму дописі ставить два важливі запитання:

Чому так сталося, що найвища форма захисту прав втратила свою силу? І головне -- що з цим робити?

Після ознайомлення з цими записами, у мене з’явилося бажання дати відповіді на ці два питання, спираючись на свій життєвий та професійний досвід. Я вважаю, що це сталося з таких причин:

По-перше, багато поколінь нашого суспільства виховувались протягом століть у умовах російського імперіалізму та авторитаризму радянського режиму, що призвело до їхньої ментальної та психологічної нездатності адаптуватись до прозорих економічних ринкових відносин, політичного плюралізму, демократії та справжньої свободи слова. Такі виклики виявилися складними не лише для звичайних громадян, але й для наших політичних та державних еліт, які, на жаль, успадкували найгірші практики і технології з часів царату та тоталітарних режимів.

По-друге, за 34 роки нашої соціально-правової та державної незалежності ми змогли лише замінити авторитарні способи управління на деякі демократичні процедури, не здійснивши при цьому системних і комплексних реформ. При цьому ми намагалися вписати в нові процеси старі, звичні методи, принципи та механізми функціонування.

По-третє, юридична система держави, а також освіта, наукові дослідження і правова культура суспільства виявилися найбільш стійкими та консервативними на цьому шляху. Ми прагнемо знайти та реалізувати в цій сфері численні прості та швидкі рішення для широкого спектра складних економічних і соціально-правових викликів.

Причини, які я зазначив, ускладнюються імперіалістичною політикою та війною, розв'язаною проти України заздрісним сусідом, який не є братом чи сестрою в Христі Ісусі. Крім того, економічно розвинені країни ЄС та США постійно коливаються у своїх рішеннях щодо нашого вступу до їхньої спільноти, можливо, вважаючи за краще почекати, поки "Росія, Китай та Близький Схід, а також глобальний Південь" не заспокояться. Світ опинився на роздоріжжі, визначаючи свій подальший шлях у ХХІ столітті: чи обрати демократично-ціннісний лібералізм, чи ж віддати перевагу авторитарному доларо-біткоїтному глобалізму?

Відповідь на питання: "Що робити далі?" полягає, на мою думку, у здатності нових поколінь юристів, політиків, науковців, підприємців та журналістів України якомога швидше знайти свої власні сенси у повсякденному житті та професійній діяльності. Ця діяльність повинна бути спрямована на захист і збереження нашої країни, а також на утвердження давніх моральних і професійних цінностей, які завжди були притаманні нашим Героям, які жертвують своїм життям заради нашої Перемоги. Це нелегка і тривала праця, що, проте, може принести бажані результати.