Про пастки й колабораціонізм у глобальному науковому середовищі

Публікації в міжнародних наукових виданнях та участь у міжнародних конференціях є суттєвим критерієм при акредитації, укладанні трудових договорів, оцінці викладачів та інших аспектах. Внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну спостерігається зростання кількості наукових конференцій та спеціальних випусків журналів, які фокусуються на українських питаннях у різних сферах знань.

Роль дослідника, моральна проблема та спокуса досягнення високих показників.

Разом із тим масово надходять листи від хижацьких чи інших журналів, які не входять до науковометричних баз даних. Якщо з хижацькими науковими журналами більш-менш зрозуміло, адже частіше це шахрайські схеми з великими цінами на публікацію дослідження науково-педагогічного працівника, і маркером може бути те, що листи потрапляють в спам, мають купу типових помилок з перекладу, технічного набору. До речі, мені чомусь листи приходять із запрошенням до наукових медичних часописів, хоча викладаю журналістику.

Цього тижня я отримала електронний лист, який нібито надіслала редакторка одного британського журналу, тематика якого цілком відповідає моїм науковим інтересам. У листі містилися приємні компліменти, редакторка висловлювала зацікавленість у моїй статті та запрошувала стати гостьовим автором. Це звучало досить заманливо, особливо з огляду на можливість покращити свій рейтинг і розширити портфоліо викладача. Проте, коли я почала досліджувати наукові бази даних, виявила, що цього журналу не існує, є лише ISSN. Протягом тижня редакторка надіслала ще два листи, намагаючись дізнатися мою реакцію на її пропозицію. Це викликало у мене підозри, тому я вирішила перевірити останні випуски журналу на їхньому сайті. Якість статей виявилася дуже неоднорідною, зокрема там були публікації з московських університетів. З позитивних моментів: статті мали низький рівень якості, а списки джерел містили близько 80 пунктів, серед яких багато самоцитувань, а також посилання на тлумачний словник Ожегова у статтях з археології. Врешті-решт, я вирішила відмовити редакторці, просячи більше не надсилати мені листи.

Це, до речі, часта спроба посадити в один простір російських та українських дослідників / науковців / митців / спортсменів/ діячів культури. Пропаганда завжди виводить агресорів в офіційну сферу галузі, щоб не забутися в маргінальній. І цього 2025 року це особливо помітно.

Ось інший варіант цього тексту: У 2022 році мені надійшла пропозиція написати статтю за кордоном, пов'язану з моїм дослідженням. Проте, в цьому проєкті хотіли, щоб я залучила до співавторства дослідницю з російським паспортом, оскільки вона вже мала високий науковий рейтинг, тоді як я тільки починала. Я відмовилася, і коли мене запитали, чому я так вирішила, я спокійно і детально пояснила, що не можу ставити своє ім'я поруч із ліберальними росіянами. Я поділилася своєю історією про те, як я боролася за виживання кілька місяців тому, втратила багато чого і що для мене наукові рейтинги не є важливими.

Існували випадки, коли українські науковці співпрацювали з російськими дослідниками після 2022 року, і значна частина з них ухилялася від спільного авторства (під впливом колег) навіть у престижних наукових виданнях з десятки кращих.

Невидима загроза від викладачів-співучасників.

Викладачі-колаборанти, які пробують писати статті-тези, підвищувати свої рейтинги в російській системі координат, також прямують вийти з маргінального закритого наукового простору в межах РФ до міжнародного. Від початку перед ними стоїть задача пропагандистська, а не наукова чи дослідницька. Це можна побачити і по назвах їхніх кандидатських чи докторських (наприклад, "Медіа в умовах державної самоідентифікації (на прикладі Донецької народної республіки)"), конференцій з гуманітарних наук, особливо з історії, політології, журналістики.

Проте їхні публікації українською мовою, що з'явилися до війни, залишаються доступними, і студенти та колеги продовжують на них посилатися, не підозрюючи про їхню нинішню антиукраїнську пропаганду. Іноді виникає думка, що поряд із рейтингом наших науковців слід створити антирейтинг колаборантів і не допускати їхніх творів до офіційного наукового обговорення.

Сучасна пропаганда: коли мережі протистоять одна одній.

Часом з'являються повідомлення про те, що російські пропагандистські фільми транслюються на європейських телеканалах, проходять презентації нових фільмів, публікуються наукові статті в авторитетних журналах чи проросійські матеріали в міжнародних медіа, а також просуваються курси зі славістики та русистики в закордонних університетах. Російська пропаганда вміло охоплює всі сфери: медіа, освіту, науку, культуру та кіномистецтво. На жаль, за межами Росії їм вдається впроваджувати свої наративи в контексті війни з Україною. Їхні "ліберальні" журналісти, науковці, кінематографісти, письменники, політтехнологи та агенти впливу розкидані по всьому світу і при необхідності активують потужну мережу. Проте протистояти цій мережі може лише інша мережа.

Пропаганда в науковій сфері

На сайті "Дзеркала тижня" автори захоплюючого дослідження, присвяченого російським науковцям, під назвою "Фейкові редактори, 'мертві душі' та шахрайство: що не так із 'вєлікою' російською наукою", запропонували ряд важливих заходів для протидії ворожому впливу в сфері освіти та науки. Зокрема, вони рекомендують: 1) українським науковцям "зайняти активну позицію у питаннях санкцій стосовно російської науки та популяризувати цю ініціативу серед союзників", 2) "Міністерству освіти і науки України та Національній академії наук України слід розробити стратегію, спрямовану на протидію Росії в науковій сфері", 3) українська наукова спільнота повинна більш активно протистояти "російській присутності на міжнародній науковій арені". Я б запропонувала замінити термін "наукова спільнота" на "українська наукова мережа", що може забезпечити гідний опір.

Дж. Аркілла зосередив свою увагу на концепції мережевих війн, уникаючи використання терміна "інформаційна війна" в науковому контексті. У рамках мережевих війн ієрархічна організація комунікацій не має місця; акцент робиться на інформаційних мережах. Дослідник визначив ключові принципи для ведення інформаційних війн: 1) лише мережа здатна протистояти іншій мережі; 2) в цій боротьбі перевага буде на боці того, хто першим зможе ефективно застосувати мережеву структуру.

Я не проводила спеціального дослідження щодо протидії пропаганді в науковій сфері, але мала можливість спостерігати за діяльністю російських та проросійських дослідників на різних європейських наукових заходах. Це нагадує роботу мережі, яка "активується", концентрується, нарощує свої сили, а іноді "центрується" під керівництвом "старшої" колеги, наприклад, колишньої викладачки чи наукової керівниці аспірантів, під час засідань наукової секції, що стосуються пропаганди або політичних комунікацій. Таким чином, протистояти цій мережі повинна інша мережа, а не лише декілька українських науковців-ентузіастів.

У 2022 року була спроба вивести російських вчених із міжнародних наукових спілок, організацій, оргкомітетів тощо. У нашій галузі журналістики, комунікацій та медіастудій європейські колеги поставили це питання під час масштабної конференції, і за трибуну вийшла російська представниця, яка акурат виїхала з РФ наприкінці лютого того ж року, і прочитала вже підготовлену промову на захист своїх російських колег. Їх залишили. До речі, відповіді не було, адже ще не було української спільноти (чи-то мережі). Насьогодні можна побачити росіян в дослідницьких проєктах з медіакомунікацій у ведучих університетах чи наукових центрах, зокрема у Вільному університеті Берліну, з яким співпрацюють деякі українські громадські організації чи наукові установи.

Протягом багатьох років російські ботоферми використовували методи Ельфінга, щоб подавати свої повідомлення у привабливій, компліментарній формі, яка водночас була нав'язливою й дратівливою. Деякі представники цільової аудиторії застрягають на етапі приємних відчуттів і в результаті піддаються подальшому впливу. Таким чином, противник швидко досягає своїх цілей. У нашому випадку це означає вихід на міжнародну арену — наукову, дипломатичну, мистецьку чи культурну. У цьому контексті його голос стає рівнозначним нашому. Щоб досягти успіху, нам потрібно об'єднати наші окремі голоси та спільно протистояти цій мережевій загрозі.