Виявлено унікальні здібності кішок. Дослідники розмістили цих тварин у середовищі з мікрогравітацією: які результати були отримані (відео)

Вченим знадобилося понад сто років, щоб ретельно дослідити надзвичайні здібності кішок та з'ясувати, яким чином вони функціонують.

Земля вміщує в собі величезну різноманітність видів, але, напевно, немає жодної тварини, яка б могла змагатися з домашньою кішкою у своїй гнучкості. Серед їхніх численних акробатичних здібностей особливо виділяється вміння приземлятися на чотири лапи, коли вони падають, що стало їхньою візитною карткою, зауважує Science Alert.

Ті, хто хоч раз спостерігав, як кішки падають, знають, що вони обертаються своїм пухнастим тілом, але зрештою завжди приземляються на чотири лапи. Дослідження цього вражаючого вміння кішок розпочалися більше ста років тому з появою хронофотографії, що дозволила науковцям робити численні знімки за короткий час.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У 1894 році французький вчений Етьєн-Жюль Марей здійснив зйомку, яка складалася з серії кадрів, з частотою 12 зображень на секунду. На цих фото було зафіксовано вражаючий процес, як кішка, падаючи з положення на спині, виконує вмілий поворот, щоб приземлитися на лапи.

У 1950-х роках було зроблено важливе відкриття щодо параболічного польоту: можливість відтворити умови невагомості за допомогою спеціально спроектованих літаків, які виконують падіння по певній траєкторії. У цей час з'явилася цікава думка: як зміниться здатність кішки приземлятися на всі чотири лапи, якщо їй не вдасться зрозуміти, де "верх", а де "низ".

Дослідники з Лабораторії аерокосмічних медичних досліджень ВПС США вирішили проаналізувати це питання. Варто зазначити, що параболічний політ не є справжнім проявом мікрогравітації, а лише короткочасним досвідом її відчуттів. У принципі, це нагадує ситуацію, коли пасажири ліфта швидко опускаються з великої висоти, відчуваючи при цьому певні зміни в стані. Це може викликати певну дезорієнтацію, і саме тому параболічний політ отримав прізвисько "блювотна комета".

Перші лабораторні дослідження відбулися на борту літака Convair C-131 Samaritan. Аналогічний експеримент полягав у випуску голубів всередині C-131 під час виконання параболічного польоту. Спостерігати за цими експериментами неймовірно цікаво: у закадровому коментарі зазначається, що "автоматичні рефлекси кішок практично повністю втрачаються в умовах невагомості". Проте це не зовсім так. Дослідники помітили, що, незважаючи на те, що кішки виглядають дезорієнтованими, вони все ще можуть повертати та скручувати свої тіла, намагаючись зрозуміти, куди приземляться.

Проте це далеко не всі дослідження. У статті, опублікованій у 1957 році, науковці провели серію експериментів з вісьмома кошенятами, які брали участь у параболічних польотах на літаках T-33 та F-94. Ці експерименти суттєво сприяли вивченню котячої фізіології. У 1969 році механіки Томас Кейн та М. П. Шер зі Стенфордського університету представили аналітичну роботу, в якій рух падаючої кішки було описано як взаємодію двох циліндрів, що закручуються один відносно іншого з метою швидкого вирівнювання під час падіння.

Цікаво, що ці наукові дослідження виявилися корисними і для людей. Вчені підготували звіт для NASA, в якому застосували математичні моделі для глибшого розуміння руху та орієнтації людського тіла під час вільного падіння.

У 1968 році науковці здійснили вдалий експеримент, під час якого гімнаст, одягнений у костюм астронавта, намагався копіювати рухи падаючої кішки. Цей експеримент приніс позитивні результати, і внаслідок цього астронавтів почали навчати технікам обертання своїх тіл, подібно до котів, щоб вони могли адаптуватися до умов мікрогравітації.

Попередньо Фокус повідомляв про те, як мікрогравітація у космічному просторі впливає на людські клітини: результати досліджень вчених.