Молекули, які нагадують ДНК, здатні існувати в атмосфері Венери.

Хмари Венери більшою частиною складаються з сірчаної кислоти. Однак як нещодавно встановила міжнародна група дослідників, пептидна нуклеїнова кислота, що дуже схожа на ДНК цілком може вижити навіть у таких умовах.

Група міжнародних дослідників з університетів Європи та США нещодавно випустила статтю у журналі Science Advances, яка може суттєво поліпшити ймовірність виявлення життя на Венері. Протягом останніх ста років оцінки щодо можливості існування життя на цій планеті варіювалися.

Причини цього явища криються в еволюції уявлень про сусідню планету, яка спочатку сприймалася як волога і дружня до життя сфера. Проте, після перших місій, що досягли її поверхні в середині XX століття, вчені дійшли висновку, що насправді вона є справжнім пеклом. Ця планета позбавлена кисню, а її атмосфера відзначається надзвичайною щільністю і високими температурами, з сірчаною кислотою, що падає з неба у вигляді дощу.

У таких обставинах навіть найбільш стійкі механізми не здатні функціонувати тривалий час, не кажучи вже про живі організми. Саме тому Венера на певний період стала найменш ймовірним місцем для життя у Сонячній системі.

Проте, в останні роки ситуація знову зазнала змін. На Венері були виявлені аміак і фосфін, які часто асоціюються з життєдіяльністю мікроорганізмів на Землі. Це відкриття підштовхнуло науковців до роздумів про можливість існування життя на нашій сусідній планеті, і тепер вони мають намір дослідити, де саме ці сполуки можуть бути присутніми.

Звісно, в такій ситуації поверхня не є актуальною. Проте у верхніх шарах атмосфери хмар тиск і температура цілком подібні до земних умов, тому науковці вже пропонували можливість дослідження цих зон. Однак варто зазначити, що самі хмари складаються з крапельок сірчаної кислоти, до яких додаються хлор та залізо.

Усе це робить існування життя там сумнівним. Проте ряд досліджень вже підтверджують, що воно там можливе. І нове дослідження -- черговий аргумент на користь цієї думки. У ньому дослідники відтворили в лабораторних умовах венеріанські хмари й помістили в них пептидні нуклеїнові кислоти.

За своєю структурою ці речовини є близькими родичами ДНК. вони також являють собою довгі ланцюжки, що складаються з тих самих нуклеотидів, що і носії генетичної інформації. І дослідження показали, що вони лишаються стабільними навіть в умовах венеріанських хмар.

Проте, температуру понад 50°С вони все ще не здатні витримати. Це свідчить про те, що науковці продовжують свої дослідження. Однак можливість існування життя на Венері стала значно більш ймовірною.