Сотні тисячоліть тому на території Сахари існувала незвичайна цивілізація: що виявили науковці.

Сьогоднішня Сахара в Африці виглядає як безводна піщана місцевість, що майже позбавлена життя. Складається враження, що така вона була завжди. Проте археологічні відкриття доводять, що це уявлення є помилковим.

Як пише видання Science Alert, у журналі Nature вийшло дослідження, яке доводить - поховання скотарів та їхньої худоби, знайдені у скелях, є прямим свідченням того, що Сахара колись була зеленим регіоном із безліччю водойм. Ба більше, з'ясувалось, що ця спільнота людей, які мешкали тут 7 000 років тому, трималась окремо від інших homo, що позначилось на їхніх генах.

Еволюційний антрополог Інституту Макса Планка Нада Салем та її колеги секвенували стародавню ДНК двох жінок, похованих у скельному притулку Такаркорі, який знаходиться на території сучасної південно-західної Лівії. Виявилось, що їхній набір генів має багато спільного зі збирачами, які населяли Марокко ще давніше - 15 000 років тому. Це говорить про те, що в Північній Африці до та під час вологого періоду Сахари існувала давня, стабільна популяція людей.

"Докази з давніх озерних відкладень, зразків пилку та археологічних артефактів підтверджують присутність людини, полювання, скотарство та збирання ресурсів у нині посушливому пустельному регіоні", -- пояснюють Сейлем та її команда у своїй статті.

Дослідники знайшли докази того, що ця лінія людей із Сахари пішла іншим шляхом, ніж мешканці Африки, які проживали на південь від сучасної пустелі. Сталося це приблизно в той же період, коли homo sapiens сучасного типу вперше покинули континент понад 50 000 років тому.

Спільнота, що проживає в Сахарі, зберігала свою відносну ізоляцію протягом тисячоліть, і тільки незначні генетичні елементи потрапляли з Левантійського регіону на північний схід. Зокрема, серед місцевого населення можна знайти гени, що дісталися їм від неандертальців.

"Виходячи з наших досліджень, можна стверджувати, що хоча ранні популяції Північної Африки були в значній мірі ізольовані, вони все ж отримали частки неандертальської ДНК завдяки генетичному обміну з територій за межами Африки", - зазначає антрополог Йоханнес Краузе з Інституту Макса Планка в Німеччині.

У населення Такаркорі спостерігався нижчий рівень неандертальської ДНК у порівнянні з марокканськими збирачами, але значно вищий, ніж у людей, що проживали на південь від Сахари. Це свідчить про те, що існував певний фактор, який обмежив розповсюдження генетичних зв’язків з Європи за межі пустелі Сахара.

Археологічні свідчення вказують на те, що народ такаркорі представляв собою раннє скотарське суспільство, на відміну від їхніх давніх родичів з Марокко, які вели спосіб життя збирачів. Цей факт, що вони адаптували цю практику без значного генетичного змішування, відкриває нові перспективи. "Цей результат демонструє, як скотарство поширювалося територією Зеленої Сахари, ймовірно, через культурний обмін, а не внаслідок масових міграцій," - зазначає Салем.

Що ж до чинника, який зупиняв поширення генів, дослідники припускають, що це могло бути певне поєднання екосистем. Наприклад, перешкоджати їх міграції могли водойми, болота та гори. "Проливаючи світло на глибоке минуле Сахари, ми прагнемо розширити наші знання про людські міграції, адаптації та культурну еволюцію в цьому ключовому регіоні", -- робить висновок археолог Університету Ла Сапієнца Савіно ді Лернія.

Раніше OBOZ.UA розповідав про відкриття, яке може допомогти здолати облисіння.