"Трамп володіє значними розумовими здібностями; хоча його інтереси відрізняються від путінських, обидва мають спільну мету". Так говорить футуролог Андрій Длігач про можливості для України та виклики, що постануть після завершення війни.

На думку експерта, "мирне врегулювання" для України може виявитися більш небезпечним варіантом, ніж тривалі бойові дії.

Протягом останніх трьох років чисельність людей, залучених до військових конфліктів по всьому світу, подвоїлася. Люство переживає черговий етап трансформації, що суттєво вплине на глобальну політику та розстановку сил. Яким чином Україна може скористатися цим періодом нестабільності на свою користь, і що чекає на українців після завершення війни з Росією, "Телеграф" дізнавався у футуролога, доктора економічних наук, засновника Advanter Group Андрія Длігача.

Сьогодні людство володіє безмежними можливостями для розвитку науки, дослідження космосу та покращення якості життя в багатьох куточках планети. Проте ми стикаємося з війнами в Україні і на Близькому Сході, загрозою ядерної зброї з боку Північної Кореї, а також напруженням між Китаєм і Тайванем. Що ж відбувається в нашому світі і чому ці проблеми виникають одночасно саме в цей момент?

Дійсно, з 2021 року чисельність осіб, які беруть участь у збройних конфліктах, зросла вдвічі. Протягом останнього десятиліття ми спостерігаємо активність від 40 до 80 країн у військових конфліктах. Важливо зазначити, що ми наближаємося до фази переходу, а наразі перебуваємо в стані турбулентності.

Цей етап є передвісником радикальних трансформацій у світовій політичній та економічній системі. Два з цих змін ми відчуємо найближчим часом, тоді як третя, що стосується технологічної сингулярності, настане згодом.

Причинами сьогоднішнього фазового переходу стали цифрові технології і поява людей нового типу -- периналів. Вони фактично вже живуть в цифровому світі, мислять глобально, а не локально, цінують не стільки своє громадянство, скільки статус власного профілю в Instagram чи ТікТок. І це не стосується теорії поколінь, йдеться про дуже різних людей.

Фазові переходи завжди супроводжуються руйнуванням застарілих і неефективних систем. Це пояснює, чому такі події, як війни, пандемії, блекаути та техногенні катастрофи, часто стають наслідком цих змін. Сучасна політична структура світу не здатна адекватно реагувати на нові виклики. Наприклад, Рада безпеки ООН виявляється безсильною перед вето агресора, ВООЗ не може справитися з пандеміями, Паризька кліматична угода неефективна у боротьбі зі змінами клімату, а ФРС і центральні банки безсили перед проблемами надмірної ліквідності та глобальної інфляції.

Незалежно від зусиль Світового банку та МВФ у боротьбі з економічними кризами, ми лише відсуваємо їх на потім, закачуючи в економіку великі суми грошей, але не вирішуємо проблему колосального глобального боргу та зростання віртуальної економіки. Саме через це необхідно зруйнувати існуючу систему.

Цікаво, але Дональд Трамп також виступає як руйнівник. Люди, які підтримують його в питаннях технологічної олігархії, підривають як глобальні, так і місцеві американські інституції. Усе це робиться з метою встановлення цифрової диктатури або кіберократії.

Ці люди розуміють, що зараз мають шанс, зруйнувавши старі інститути, побудувати принципово інші. Вони будуть більш підконтрольними і реалізовуватимуть їхнє уявлення про майбутній гейміфікований, віртуальний світ, де переважна більшість людства буде знаходитись в стані лайтового контенту, безкоштовного споживацтва, задовольняючись безумовними базовими благами.

Відповідно до їхньої концепції, лише обмежена кількість людей займатиметься науковими дослідженнями, творчістю та досягненнями в прогресивних сферах.

- Це можливо?

- Абсолютно. Це ще багато років тому описували і фантасти, і футурологи. І ось зараз ми підійшли до цього моменту.

Який тривалий час може зайняти цей фазовий перехід?

У 2017 році я висловив припущення, що цей етап трансформації триватиме до 2025 року, але я був не зовсім правий. Відтоді світові керівники та міжнародні організації активізували свої зусилля, щоб усіляко затягувати кризові ситуації, прагнучи уникнути їхнього виникнення під час своєї "влади".

Проте, цей підхід не вирішував існуючих проблем, і в результаті почалися серйозні труднощі як у британських консерваторів, так і у американських демократів. Нарешті, процес, який мав стартувати ще у 2020 році, розпочинається лише зараз. Отже, його завершення варто очікувати не раніше 2027-2028 років. Нам залишається спостерігати, як умовного Дональда Трампа поступово замінить умовний Джей Ді Венс, підтримуваний техноолігархами; як Європа або зруйнується, або ж на її території виникнуть нові військові, політичні та економічні альянси, в яких Україна і Велика Британія відіграватимуть свої ролі; як Індія інтегрується до Великого Західного світу, а не потрапить у хаос.

Наразі нам не вистачає лідерства і розуміння того, що вороття чи збереження минулого вже точно не буде.

У своєму підході до української ситуації Дональд Трамп проявляє цинічний реалізм. За словами експертів, він не є ані прихильником Росії, ані України; його дії спрямовані, в першу чергу, на захист інтересів США. Виходячи з цього, Україні слід адаптуватися до цих умов і спробувати максимально використати можливості, які може запропонувати Трамп. Які переваги може принести нам Дональд Трамп?

Трамп дбає лише про власні інтереси. Для нього важливий тільки він сам — його амбіції, бажання помсти та прагнення створити щось вражаюче і незабутнє.

При цьому Трамп -- це не тільки Трамп, а й посада президента США, на яку впливають близько десяти сил і тягнуть чинну адміністрацію в різні боки.

Так, Америка є індустріалізованою, християнською, з консервативними цінностями. На це працюють нові релігійні об'єднання і багато старих політиків консервативного духу.

Проте існує й інша тенденція, навколо якої зосереджені сучасні технології та бізнес. Тут можна зустріти таких лідерів, як Тім Кук, Марк Цукерберг і Джефф Безос, які змушені адаптуватися до нових умов. Водночас є й ті, хто формує нову реальність: Пітер Тіль, Ілон Маск та Джей Ді Венс. До речі, сценарій, за якого останній може стати президентом не через чотири роки, а вже за два, виглядає цілком ймовірним.

Чи здатна Україна вплинути на їхні інтереси?

- Так, з кожною з цих груп, окрім найбільш консервативних, ми можемо знайти порозуміння.

Роль, яку Україна може зайняти, вже раніше виконала Польща. Зосередившись на співпраці з Європою, Німеччиною та Сполученими Штатами, вона залучила більше 200 мільярдів інвестицій на початку 2000-х років, розмістила американські військові бази на своїй території та отримала фактичний статус союзника США.

Ми також можемо обрати цей шлях. Росія не стане союзником США у протистоянні з Китаєм. Запобігання Третій світовій війні та зміцнення Америки залежить від України.

Україна, проявивши свою адаптивність, знайшла ефективні способи ведення нової війни, довівши, що сучасні технології як F-16 та Abrams не є вирішальними на полі бою. Ситуація вже не нагадує "Бурю в пустелі" — сьогоднішні конфлікти мають інший характер, і саме на території України можна спостерігати, як виглядатиме війна майбутнього.

Сполучені Штати можуть отримати більше вигоди від цього, ніж Китай, оновлюючи свою армію на основі українського досвіду. Це є їхньою першою перевагою.

Чи можемо ми постачати рідкісноземельні метали? Так, проте це, в основному, залишається міфом. Наші запаси не є достатніми ані за обсягами, ані за економічною доцільністю. Хоча в Україні ми володіємо від 1% до 6% світових запасів рідкісноземельних металів та критично важливих матеріалів, інші країни, такі як Болівія, Аргентина, Ангола та Намібія, мають набагато більші родовища, в які інвестувати значно вигідніше.

Україна також є важливим зв'язком з Європою, володіючи різноманітними ресурсами. Це створює умови для розвитку енергетичного хабу та забезпечення продовольчої безпеки. Крім того, наша країна слугує воротами для індійських компаній, які прагнуть виходу на європейський ринок. Завдяки численним перевагам, у майбутньому ми маємо всі шанси стати центральним елементом економіки Євросоюзу.

У своїх зусиллях зберегти економічний вплив на Європейський Союз, США можуть використати можливості, які відкриває Україна.

Залучаючи американський бізнес і військово-промисловий комплекс, ми можемо стати найбільшим і найміцнішим союзником Штатів в Європі.

На цей момент Трамп схиляється до більш тісних зв’язків із Путіним. Їхні спільні плани щодо освоєння Арктики викликають думки про можливу коаліцію для розподілу влади над певними територіями. Проте, особистості, які мають багато спільного та обидві наділені комплексом всемогутності, рідко здатні довго співпрацювати без конфліктів. З часом неодмінно виникає суперечність інтересів. Як ви думаєте, що може стати причиною розколу між цими двома лідерами?

- Я не бачу жодної реалістичної домовленості та партнерства між ними.

Хоча я вважаю Трампа досить інтелектуально обдарованою особистістю, його відсутність рефлексії змушує його вірити, що він може укласти угоду з Путіним.

Трамп вважає, що має контроль над Путіним, у той час як Путін прагне маніпулювати Трампом. Стратегія Путіна є більш витонченою, і на даний момент він має перевагу.

Щодо спільної розробки Арктичного регіону — це виглядає абсурдно. Росія насправді вже не має значних можливостей на цій території. Приблизно 600 китайських компаній будуть управляти північним морським шляхом, що веде до Європи. Росія позбавлена сучасних наукових технологій і втратила більшість своїх досягнень у фундаментальній та прикладній науці. Вона не здатна реалізувати програму імпортозаміщення.

Канада також має значний доступ до Арктичного регіону. Чому б не зміцнити зв’язки з цією країною? Це питання не лише про Арктику. Гренландія не зводиться лише до видобутку корисних копалин. Для Китаю це швидше стратегічна гра за території.

Пекін вважає Москву васалом. Чи може це подобатись такому лідеру, як Путін? Звичайно, ні. Він не вважав рівною Меркель і не вважає Трампа. Він грає в гру домінації, але принаймні там є хоч якась стратегія, там принаймні якийсь стратегічний інтерес.

Трамп веде переговори, як у грі. Його приваблює можливість вигравати дрібні битви, що нагадують покерні раунди, але його ресурси поступово вичерпуються.

У Трампа та Путіна різні прагнення, але спільна мета: обманути одне одного та стати визнаними лідерами на світовій арені. Я не вбачаю жодної ймовірності, що вони можуть досягти згоди на даний момент.

Путін вже сьогодні порушує угоди, підставляючи Трампа та демонструючи свою вразливість. Трамп опинився в пастці своїх обіцянок. Він не отримує швидкої перемоги. Незалежно від того, яким великим лідером він є, у нього є суди, Конгрес і Сенат, а також він не контролює навіть Раду безпеки. Таким чином, у Трампа немає шансів перевершити Путіна в цій грі. Незабаром він це усвідомить.

В Україні не слід вступати у конфлікт з Трампом, а радше продемонструвати інший шлях розвитку. Якщо Росія не в змозі відокремитися від Китаю, тоді, завдяки зміцненню України, Сполучені Штати можуть ослабити Росію, зменшити вплив Китаю та відновити свою глобальну перевагу.

Економічна стратегія Дональда Трампа, зокрема, його рішення про збільшення мит на товари з усіх країн-партнерів, завдає суттєвих ударів по економіці Сполучених Штатів. Можливо, американці здатні терпіти ексцентричність президента та його суперечливі політичні зв'язки, але готовність жертвувати своїм добробутом - це вже інша справа. Як ви вважаєте, чи може така економічна політика призвести до серйозних негативних наслідків для США і, врешті-решт, до політичного краху Трампа?

- Звичайно, для Штатів це негатив. Для Трампа також, адже його підставляють ті, хто бачить в ньому руйнівника, але будувати збираються не з ним. Їм потрібно зруйнувати ФРС, американський фондовий ринок, посіяти недовіру до долара, зруйнувати глобальні торговельні пріоритети в американській внутрішній економіці. Всього цього можна досягнути, підсилюючи кризові явища, що й зробили 95 років тому.

Можливо, "Знову зробимо депресію великою" — це гасло економічної ініціативи Трампа.

Економічна ситуація в США значною мірою залежить від міжнародних торговельних відносин. Імпорт з Європейського Союзу досягає 600 мільярдів доларів, з Мексики – 500 мільярдів, з Китаю – 400 мільярдів, а з Канади також – 400 мільярдів. Натомість експорт до цих країн є помітно нижчим: близько 300 мільярдів до кожної з них, а до Китаю цей показник взагалі складає лише 140 мільярдів. Ця різниця є досить значною.

Канадці вже реалізують свою ініціативу щодо імпортозаміщення, відмовляючись від споживання товарів з США. Це зовсім інша стратегія, яка важко втілюється в умовах авторитаризму, але в демократичному суспільстві це здійснити значно простіше.

Внаслідок цієї політики Сполучені Штати можуть зазнати втрат приблизно 2,5% свого валового внутрішнього продукту через накопичений негативний вплив. Уже в 2025 році економічне зростання може скоротитися на 0,3% до 0,5% ВВП, що еквівалентно сотням мільярдів доларів.

Крім того, це розгортання інфляційних процесів, збіднення людей з низьким і навіть середнім рівнем доходу.

Наразі Трамп доручив Ілону Маску зменшити державні витрати, але вони не зменшилися ані на трильйон, ані навіть на сотні мільярдів. Натомість, найбільше постраждали всі ті механізми, які створювали довіру до США: долар, фондовий ринок, стабільність інституцій та здатність виконувати зобов'язання.

Ось ми і спостерігаємо: фондовий ринок у Сполучених Штатах демонструє спад, тоді як в Європі спостерігається зростання. Процес виведення інвестицій з США та відмова від долара в міжнародній торгівлі вже розпочався. Безумовно, це вигідно техноолігархам, які прагнуть перенаправити капітал у віртуальні активи. Проте, чи справді це приносить користь звичайним громадянам Америки?

Не виключено, що під час перемовин з Росією Україні можуть бути запропоновані умови, які вона не зможе прийняти. Враховуючи слова Дональда Трампа, в такій ситуації він може ухилитися від участі в цих переговорах. Чи можемо ми сподіватися на Європу як на потужного економічного партнера?

- Європейський Союз вже суттєво більше допомагає Україні, ніж США, які концентрувалися на військовій допомозі. Питання у тому, чи зможе ЄС у стислі терміни збільшити витрати на озброєння і чи спроможний він побудувати власну альтернативу НАТО, залучивши до цього союзу Японію, Південну Корею, Австралію, Нову Зеландію, Велику Британію, Канаду і можливо Індію?

Якщо в Європейському Союзі справді буде зведено укріплення, основою якого стане українська армія, ми зможемо не лише чинити опір Путіну, але й повернути контроль над територіями, що були захоплені. Українські збройні сили вже впроваджують новітні технології швидше, ніж Росія. Однак нам бракує масштабності та переходу до стратегії оборони.

Вона потребує менше людського капіталу, дасть можливість підвищити ефективність оборонних дій, виснажити Росію. Маючи це, ми зможемо у комбінований військово-економічно-політичний спосіб звільняти окуповані території.

- Економічний фактор важливий для Росії у питанні продовження війни?

Росія опинилася в складній ситуації, оскільки її Фонд національного добробуту зазнав значного виснаження. У цьому році перевищення витрат над доходами досягло майже 3 трильйонів рублів. На початку року фонд налічував близько 4,5 трильйона рублів у ліквідних активів.

Росія вичерпує свої ресурси значно швидше, ніж ми очікували. Наші оцінки свідчили про те, що це відбудеться в серпні-вересні цього року, але тепер ця подія може наступити вже в червні-липні. З одного боку, Путін прагне захопити якомога більше територій, усвідомлюючи, що не зможе тримати війну надовго. З іншого боку, він намагається тиснути на Трампа, знаючи, що не може дозволити собі проявити слабкість.

Фактично, якщо не скасовувати існуючі санкції проти Росії та не впроваджувати нові обмеження, а також посилити контроль над паралельним імпортом товарів з подвійним призначенням, до кінця року ми можемо спостерігати суттєві зміни в економічній ситуації в РФ.

Якщо війна закінчиться завтра на тих рубежах, які ми маємо сьогодні, і Україна не отримає жодних репарацій від Росії, яку глибоку економічну кризу ми можемо очікувати?

- Я вже два роки кажу про те, що "замирення" для України є більш ризикованим сценарієм, ніж продовження бойових дій. Як би жахливо це не звучало.

Визначення "закінчення війни" вказуватиме на те, що ми прийняли рішення про часткове послаблення санкцій щодо Росії, внаслідок чого вона знову почне озброюватись та готуватись до нових агресивних дій. Тим часом в Україні тривають політичні конфлікти, спостерігається розкол в громадянському суспільстві, а люди масово виїжджають, боячись повторення ситуації, подібної до Мінських угод.

Ми не можемо дозволяти виникнення проміжних варіантів. Наша мета полягає в тому, щоб кожна тимчасова угода була складовою частиною масштабних домовленостей. Навіть після цього наші зусилля в напрямку модернізації армії, залучення фінансових вкладень і досягнення більшої економічної стійкості не повинні зупинятися.

Щойно Трамп чи Путін переконають ЄС, що це і є мир, щойно ми відчуємо бодай тінь слабини з боку МВФ, "Великої сімки" чи Європейського Союзу в економічній допомозі, ми матимемо економічну катастрофу.

На сьогоднішній день ми здатні покривати лише половину наших витрат, а зменшення фінансування військових сил призведе до швидкої поразки у разі нового наступу з боку Росії.

- У переломному для України 2014 році ви були одним з тих, хто активно розробляв і впроваджував економічні реформи. Зараз ситуація набагато складніша. Як на вашу думку, чого потребує наша економіка зараз? Яких змін?

- По-перше, відновлення справедливості. В Штатах справедливість руйнується, в Європі тримається, в Україні вона ще не сформована. Точкою справедливості мають стати українські суди та правоохоронні органи. Їхня тотальна реформа залишається пріоритетом номер один. Без системи внутрішньої довіри зась мріяти про інвесторів, сприятливий бізнес-клімат, утримання молоді і талантів в Україні.

По-друге, необхідно створити ліберальні умови, а також провести реформи в податковій та митній сферах. Важливо запровадити оподаткування активів та звільнити від податків прибуток підприємств, який реінвестується в розвиток бізнесу.

По-третє, це тотальна дерегуляція. Вона вже йде, але її потрібно довести до ладу.

Четвертим важливим аспектом є експорт. Прямі іноземні інвестиції з'являться лише за умови реалізації проектів, спрямованих на експорт: переробна промисловість, створення доданої вартості, оборонна промисловість, інформаційні технології, цифровізація та харчова продукція. Не менш важливими є енергетичний сектор і машинобудування. Ми повинні підвищити обсяги експорту в п'ять разів.

Також необхідно трансформувати наше економічне мислення. Українцям не варто мріяти про пенсії та збільшення зарплат, якщо ми самі не станемо більш економічно свідомими. Ми маємо усвідомити, що повинні залишатися економічно активними до 75 років, піклуючись про своє здоров'я для підвищення продуктивності праці. Зарплати не підвищить держава, а ми самі створимо можливості для заробітку.

Отже, чи варто сподіватися на пенсію?

Якщо ти не створиш її самостійно, то навряд чи це станеться. У Європі для того, щоб одна особа отримала свою частину пенсії, необхідно відкладати кошти, що дорівнюють 2,6 працюючого. Натомість в Україні на кожного пенсіонера припадає лише 0,9 працюючого. Протягом наступного десятиліття це співвідношення знизиться до 0,5 працюючого на одного пенсіонера.

Держава може гарантувати лише базовий рівень забезпечення. Якщо ти прагнеш не лише існувати, а й повноцінно жити, важливо залишатися активним якомога довше і працювати над створенням власних джерел пасивного доходу.

Переважна більшість демографів вважають, що значна частина біженців не повернеться до України після закінчення війни. Більше того, з моментом відкриття кордонів деякі українці можуть вирушити за межі країни. Щоб вирішити проблему браку кадрів, планується залучення трудових мігрантів. Це люди з країн з низьким рівнем життя, які мають зовсім інший менталітет і культурні звичаї. Яким чином це вплине на наше суспільство і чи принесе користь економіці?

За актуальними прогнозами, до України може повернутися 11% трудових мігрантів. Я був би задоволений, якби цей показник досяг 30%, але більш розумним виглядає варіант близько 20%.

Для того, щоб збільшити ВВП вдвічі за 5 років, нам потрібно буде 4,5 млн додаткових трудових ресурсів. З урахуванням ситуації, 1,5 мільйона з них повинні скласти трудові мігранти. Відповідно, необхідно залучати по 300 тисяч іноземців на рік.

Так, це велика кількість, але це трудові мігранти, а не біженці. Це ті, хто приїздять на 3 -- 6 місяців працювати на аграрних підприємствах, логістичних, сервісних, машинобудівних чи інших виробничих майданчиках. Вони можуть як адаптуватися до нашого суспільства, так і жити в обмеженому просторі в спеціальних містечках, які будуватимуться для трудових мігрантів тими, хто керує відповідними бізнесами.

Я хотів би звернути увагу на те, що раніше в Україні здобували освіту сотні тисяч студентів з-за кордону. Поки ми готували інженерів морського транспорту з Індії, ця країна імпортувала українські турбіни для своїх катерів. А де сьогодні навчаються індійські студенти? У Сполучених Штатах. Тепер Індія купує продукцію компанії General Electric. Чи виграли ми від втрати цих іноземних студентів? Звичайно, що ні.

Побоюватися, що наша національна ідентичність може постраждати через 300 тисяч людей з Бангладеш, Лівану та Ефіопії, означає не вірити в Україну та її народ, не бути справжнім патріотом. Ми повинні бути настільки сильними, щоб не боятися відкритості. Ми здатні жити в багатонаціональному та багатокультурному середовищі, зберігаючи при цьому наші цінності і потужну національну ідентичність. Якщо ми будемо розвивати Україну з цієї перспективи, вона може стати фінансовим центром світу, а тисячі німецьких пенсіонерів залишатимуть свої заощадження в Одесі та Буковелі, а не в Греції чи Італії.

Ми повинні використати цю нагоду. Було б чудово, якби до нас приїжджали працювати німці, французи чи поляки, але ми усвідомлюємо, що це малоймовірно. Узбеки не виїжджають, оскільки економічний розвиток в Узбекистані відбувається швидшими темпами, ніж у нас. Отже, фактично, Центральна Азія прямує в Узбекистан. На сьогодні наша реальність нагадує Бангладеш.

Сьогодні ми виглядаємо непривабливо навіть для власних співгромадян. Українські підприємці мають більше переваг для започаткування бізнесу в таких країнах, як Польща, Угорщина, Румунія чи Словаччина, ніж у рідній країні. Якщо ми не створимо відповідні умови для розвитку бізнесу у нас, не варто сподіватися, що українці повернуться, чи що поляки захочуть працювати в Україні та інвестувати в її економіку.