Дослідники виявили підтвердження наявності води на Марсі за допомогою втраченого каменю.

У ящику університету виявили шматок космічного каміння.

Метеорит Лафаєт, виявлений у 1931 році в ящику Університету Пердью, став предметом нових наукових досліджень, які допомагають зрозуміти історію Марса. Інформацію поширює ТСН, з посиланням на Контракти.UA.

Про це повідомило видання Live Science.

Маленький склоподібний шматочок космічної породи, що має всього 5 см в довжину, тривалий час залишався загадкою. Незважаючи на те, що науковці досі не можуть з упевненістю сказати, як і ким він був знайдений, нові дослідження вказали на те, що цей метеорит містить свідчення про наявність рідкої води на Марсі 742 мільйони років тому.

Вчені виявили, що мінеральні компоненти метеорита вступали в реакцію з рідкою водою в процесі свого утворення. Вода на Марсі, ймовірно, з'явилася внаслідок розморожування підземного льоду, який називають вічною мерзлотою. Це явище, швидше за все, викликане магматичними процесами, що продовжують відбуватися на Червоній планеті.

Дослідження метеорита Лафаєт дало змогу встановити вік змін у його водному середовищі. Вчені провели аналіз молекулярних змін аргону в мінералах і врахували різноманітні фактори, що впливали на метеорит під час його 11-мільйонного переміщення в космосі та наступного падіння на Землю. Існує припущення, що цей камінь міг приземлитися приблизно в 1919 році.

На вік метеорита могли вплинути різноманітні чинники:

Дослідники дійшли висновку, що жоден із розглянутих факторів не вплинув на вік змін водного середовища в Лафаєті. Встановлення точного часу контакту метеорита з рідкою водою не лише допомагає краще зрозуміти історію Марса. Використані методи можна успішно застосовувати до аналізу інших метеоритів, знайдених на Землі, а також зразків із місій на планети, їхні супутники та астероїди.

"Ми продемонстрували надійний спосіб датування змінених мінералів у метеоритах, який можна застосувати до інших метеоритів і планетних тіл, щоб зрозуміти, коли могла бути рідка вода", - заявила провідний автор дослідження Марісса Трембле.