Відомий український меценат і благодійник Петро Яцик: особистість, яка прагнула до того, щоб кожен українець жив у достатку.

Петра Яцика можна вважати одним із провідних меценатів України, адже його ім'я стало символом нашої країни за кордоном. Серед освітніх ініціатив, які він підтримував фінансово, можна виділити Український науковий інститут Гарвардського університету, Канадський інститут українських досліджень, Енциклопедію українознавства, Міжнародний конкурс знавців української мови та багато інших важливих проектів.

За словами історика Ярослава Грицака, кожна друга-третя книжка з історії України, видана у світі, частково або повністю була профінансована Петром Яциком: він вважав, що це дасть змогу молодим українцям інтегруватися у світову науку та культуру. Ті, хто знав Яцика, жартували, що він "любив Україну до глибини власної кишені", а він лише хотів, щоб усі українці були багатими.

Старший син, асистент локомотивного бригадира, працівник молочної галузі.

Петро Яцик з'явився на світ 7 липня 1921 року в бідній селянській родині, що проживала в селищі Верхнє Синьовидне, яке тоді належало Польщі, а нині знаходиться у Львівській області. Коли Петру виповнилося 14 років, його батька не стало, і він, будучи найстаршим у сім'ї, став основною опорою для своїх молодших братів та сестер. Повноцінної освіти отримати не вдалося — він закінчив лише семирічну школу. Потім Петро пройшов залізничні курси і почав працювати помічником машиніста. Завдяки своїй видатній працьовитості він швидко здобув увагу керівництва, але не зміг зробити кар'єру на залізниці, оскільки відмовився вступати в комсомол, будучи прихильником УПА. На початку Другої світової війни, після закінчення курсів молочників, Яцик працював інспектором у молочній галузі на Тернопільщині, що підпорядковувалася німецьким властям.

Утікаючи на Захід

У 1944 році, коли Яцику виповнилося 23 роки, він усвідомлював, що його діяльність на користь німців не буде прощена, а нова радянська ідеологія, яка зміцнювалася на Західній Україні, не відповідала його внутрішнім націоналістичним поглядам. Внаслідок цього він вирішив залишити рідну землю і переїхати до Європи. Його родина залишилася в Україні, і мати неодноразово стикалася з представниками "компетентних органів", які вимагали від неї інформації про місцезнаходження сина. Чекісти були переконані, що він переховується на українських землях серед повстанців. Лише в 1953 році, після смерті Сталіна, жінка дізналася про долю свого старшого сина, коли Петро зміг нарешті зв’язатися з рідними, запевнивши, що він у безпеці. Спочатку він навчався в новоствореному Українському техніко-господарському інституті в Регенсбурзі, Німеччина, куди вступив після проходження "натуральних курсів", які дозволили йому отримати повну середню освіту. Він обрав спеціальність в галузі економіки. Паралельно Петро почав вивчати іноземні мови, зокрема німецьку, іспанську та англійську, які незабаром освоїв на достатньому рівні. Знання англійської мови стало в нагоді під час його перельоту до Канади, коли він переконав супроводжуючого українських емігрантів не відправляти його до провінції, а залишити в Монреалі, де можливостей для працевлаштування та досягнення успіху було набагато більше.

Нове існування в Канаді

Коли Петро досягнув свого місця призначення, в його кишені залишалося лише сім доларів, з яких два він витратив на таксі, щоб дістатися до квартири, яку для нього орендував знайомий. Як і багато інших емігрантів, Яцик розпочинав свою кар'єру з найпростіших робіт — мив посуд у ресторанах, трудився на бойні та залізниці. Разом із двома співвітчизниками, які так само шукали нове життя, він заснував книгарню "Арка", що спеціалізувалася на українській літературі. Крім того, він займався продажем меблів — мав власний магазин у Торонто. Згодом він відкрив будівельну компанію, яка активно інвестувала в будівництво житлових будинків під ключ, а пізніше розпочала зведення промислових об'єктів. Це підприємство принесло Яцику значний прибуток, який він згодом використовував для реалізації своїх благодійних ініціатив.

Головне - освіта

Уже в той час Петро Яцик намагався допомагати тим, хто цього потребує, - насамперед своїм землякам, українцям-емігрантам. Він шкодував про те, що серед них дуже мало успішних бізнесменів, а більшість тих, хто приїжджає до Канади з України, залишаються "малооплачуваною робочою силою". Критикуючи вихідців зі своєї країни, він розумів, що роботу з ними потрібно починати з освіти, а найкращий спосіб донести до людини необхідні знання - це книги. Так, з подачі та за безпосередньої участі Яцика з'явилася маса літератури українською мовою - від українського букваря Марі Дейко до монументальної праці "Тисячоліття християнства в Україні" до 1000-річчя хрещення Русі, яка побачила світ 1988 року і була перекладена англійською та португальською мовами. Також за його посередництва англійською мовою було видано "Історію України-Руси" Михайла Грушевського.

"Основний донор"

Важливим аспектом благодійної діяльності Петра Яцика були наукові дослідження, в які він інвестував значні кошти. За це український емігрантський журнал "Свобода" охарактеризував його як "найвеличнішого жертводавця кафедри українознавства в університеті Торонто". У 1982 році Яцик передав цьому навчальному закладу 47 тисяч доларів, що дозволило співробітникам кафедри придбати мікрофільми всіх західноукраїнських газет з 1848 по 1913 рік, що зберігалися у австрійській бібліотеці у Відні. Крім того, він пожертвував 55 тисяч доларів на видання англомовного історичного Атласу України — перший тираж цього унікального видання розійшовся миттєво, тому в 1986 році довелося друкувати додатковий. Яцик також перераховував великі суми Канадському інституту українських студій при університеті Альберти, в загальному він пожертвував мільйон доларів Центру українських студій, що входить до його складу, а також Українському науковому інституту Гарвардського університету.

Діяльність Освітнього фонду

Яцик надавав велику увагу освіті української молоді, адже вірив, що саме вони є майбутнім України. Завдяки підтримці його Освітнього фонду, у Київському університеті проходили іспити, які він фінансував, для українських студентів, котрі прагнули продовжити навчання за кордоном. Окрім цього, фонд започаткував українознавчі програми в Лондонському університеті та видав довідник про західні вищі навчальні заклади, що сприяв багатьом молодим українцям у виборі навчального закладу для отримання вищої освіти, який би відповідав їхнім прагненням та можливостям.

"Зберегти українську мову повинні самі українці."

Благодійна діяльність Петра Яцика знайшла своє відображення у заснуванні у 1994 році Ліги українських меценатів, яка внесла значний вклад у розвиток науки та освіти в Україні. Однією з найвідоміших ініціатив, започаткованих ним, став Міжнародний конкурс знавців української мови, який з 2000 року отримав його ім'я. Цей конкурс щорічно проходив 9 листопада — у День української писемності та мови. Проте у 2006 році, після смерті Яцика, його донька Надія Яцик, яка керувала Освітнім фондом, вирішила зняти організацію з відповідальності за проведення конкурсу. Вона обґрунтувала своє рішення тим, що "українська діаспора не може з-за кордону врятувати українську мову — цю справу повинні взяти на себе самі українці". Петро Яцик пішов з життя у 2001 році в Торонто, де йому було вісімдесят. Його поховано на цвинтарі Парк-Лон, який став останнім притулком для багатьох українців у Канаді.