Виклики, які ставить штучний інтелект перед освітніми та науковими сферами

Автором цього матеріалу є Тетяна Ярошенко, яка є кандидатом історичних наук, доцентом та керівником центру накометрії і цифрової підтримки досліджень у Національному університеті "Києво-Могилянська академія".

Штучний інтелект (ШІ) вже давно вийшов за межі наукової фантастики. Сьогодні комп'ютерні системи, що можуть самостійно мислити, навчатися та вдосконалюватися, стали невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Поява машинного інтелекту кидає серйозні виклики системам освіти й науки. Вже є наукові статті, згенеровані ШІ повністю чи частково, патенти, створені ШІ, а учні та студенти впевнено використовують його чи не щодня, зокрема для письмових робіт або відповідей на завдання. Це породжує шквал дискусій -- від захоплення можливостями ШІ до стурбованості стосовно достовірності, потенційної упередженості ШІ та етики його застосування, впливів на традиційні методи навчання та викладання. Адже нейромережі можуть генерувати не лише правдиву, а й неправдиву інформацію, вигадані факти чи цитати. Це так зване марення ШІ настільки помітне, що відповідний термін навіть було обрано словом 2023 року за версією Кембриджського словника.

Розглядаючи виклики нейромережевого інтелекту для освіти й науки, важливо побачити обидва боки медалі: як Україна готує фахівців для розвитку ШІ та як сам штучний інтелект змінює освіту й науку.

Україна демонструє значний потенціал у сфері штучного інтелекту. Наразі в галузі працює 243 компанії, а такі стартапи, як Grammarly та People.ai, здобули світове визнання. У 2020 році український уряд ухвалив Концепцію розвитку ШІ до 2030 року, яка передбачає впровадження цих технологій в освіту, економіку та державне управління. У Центральній та Східній Європі ми займаємо друге місце за кількістю IT-спеціалістів, яких нараховується понад 307 тисяч. Однак лише 1,6% з цих фахівців займаються штучним інтелектом та машинним навчанням. Щоб вирішити цю проблему, 42 університети України вже пропонують 106 спеціалізованих програм із ШІ та 174 програми, в яких ці технології займають важливе місце. Проте існує дефіцит викладачів з необхідною кваліфікацією, дослідницької інфраструктури та співробітництва з IT-індустрією. Проте перші кроки на цьому шляху вже зроблені, і позитивні зміни в підготовці фахівців зі штучного інтелекту стають все більш помітними.

Штучний інтелект впевнено проникає в академічну сферу, відкриваючи нові горизонти та ставлячи перед нами серйозні виклики. З одного боку, він забезпечує персоналізоване навчання, яке підлаштовується під потреби кожного учня чи студента, віртуальні лабораторії та інтелектуальні чат-боти, готові надати відповіді на запитання в будь-який час доби. Завдяки машинному інтелекту звичайні лекції можуть перетворитися на захоплюючі ігрові пригоди, де складні концепції стають зрозумілими та цікавими.

Проте існує і інша сторона медалі. Учні та студенти все частіше звертаються до штучного інтелекту для виконання своїх завдань, а сучасні інструменти перефразування роблять плагіат практично непомітним. Викладачі занепокоєні: чи не ризикує нове покоління втратити навички критичного мислення, покладаючись на готові рішення від ШІ? Як знайти оптимальний баланс? Експерти радять акцентувати увагу на завданнях, які потребують оригінальних ідей та особистого досвіду, а також розвивати емоційний інтелект і навички роботи в команді. Найважливіше, мабуть, полягає в тому, щоб не забороняти використання інтелектуальних алгоритмів, а навчитися їх етично й продуктивно застосовувати. Питання академічної доброчесності в епоху ШІ постає як один із ключових викликів для освітньої спільноти. Настав час шукати нові методи навчання, які дозволять максимально використати потенціал технологій, не втрачаючи при цьому здатності до самостійного мислення.

Не так давно в Індії стався резонансний випадок: студент вирішив подати до суду на свій університет через те, що його іспит, написаний із допомогою штучного інтелекту, не був зарахований. Він наполягає на тому, що його робота є оригінальною, а ШІ слугував лише як інструмент для її створення. Головний аргумент його позову полягає у відсутності чітких правил в університеті щодо використання технологій ШІ, адже вони можуть виконувати роль допоміжних засобів, подібно до Google. Таким чином, кожному навчальному закладу необхідно розробити власні правила щодо використання штучного інтелекту.

В Україні першим в цій сфері виступив НТТУ КПІ ім. І. Сікорського. Натомість суворих заборон, університети по всьому світу акцентують увагу на усвідомленому використанні технологій: студенти повинні створювати унікальні роботи та обов'язково вказувати, яким чином вони застосовували штучний інтелект — будь то для перекладу, обробки даних або підготовки презентацій. Крім того, кожна навчальна програма має право встановлювати власні правила щодо використання автоматизованих систем мислення, які детально прописуються в силабусі. Такий підхід забезпечує прозорість і дозволяє зберігати баланс між інноваціями та академічною етикою.

Яскравим прикладом є Університет Північної Кароліни, який, окрім політичних ініціатив, розробив зрозумілі інструкції для студентів. Ці посібники пояснюють, як правильно використовувати штучний інтелект та попереджають про можливі небезпеки: "Штучний інтелект може стати корисним інструментом для стимулювання вашого мислення, але не замінюйте ним власні роздуми. Уникайте використання ШІ для виконання завдань, наприклад, не вводьте запитання домашнього завдання в ChatGPT і не копіюйте його відповіді як свої. Ви несете повну відповідальність за матеріали, створені за допомогою ШІ. Використовуйте його відповідально та етично. Об'єктивно оцінюйте результати, враховуючи можливі упередження. Необхідно перевіряти факти та джерела інформації. Ви є користувачем ШІ, і в разі помилок відповідальність лягає на вас. Використання штучного інтелекту повинно бути прозорим і задокументованим".

Однак проблема виходить за межі лише студентських робіт. Вчені все частіше звертаються до штучного інтелекту для різних аспектів наукового дослідження, таких як обробка даних, аналіз джерел, а також розробка концепцій або написання статей і дисертацій. Наприклад, дослідники можуть використовувати ШІ для автоматичного створення текстів наукових публікацій. Оскільки рецензування часто залишається неоплаченим, рецензенти також можуть бути спокушені автоматизувати цей процес. Таким чином, виникає парадоксальна ситуація: один штучний інтелект створює наукові тексти, а інший їх оцінює... Це замкнене коло може загрожувати перетворити наукову комунікацію на безглуздий театральний спектакль, де машини взаємодіють одна з одною, а людська думка відходить на другий план. Чи не ризикуємо ми втратити саме ядро наукового пошуку — оригінальність думки, творчий підхід і справжні відкриття?

Наукові спільноти, журнали та видавництва змушені швидко пристосовуватися до нових умов: вони розробляють чіткі правила для використання цифрових технологій. Основний принцип полягає в повній прозорості. Дослідники повинні детально пояснювати, де, як і чому вони застосовували штучний інтелект. Водночас встановлені чіткі межі: ШІ може допомогти поліпшити формулювання статті, але не може замінити саму суть наукової роботи. Генерація ідей, аналіз даних та формування висновків — це сфера виключно людського розуму. І найважливіше — ChatGPT ніколи не може бути ані автором, ані співавтором наукових публікацій.

Сьогодні стало очевидним, що традиційні методи наукового дослідження, які формувалися протягом століть, опинилися під загрозою. Можливо, варто розглянути повернення до давніх практик усного захисту дисертацій, впровадження відкритого рецензування чи використання прозорих методологій та інших принципів відкритої науки. Адже в ході живого обговорення, коли дані та тексти доступні всім, а відповіді на несподівані запитання вносять ясність, справжнє розуміння цілей, завдань дослідження, отриманих результатів і висновків неможливо замінити автоматично згенерованими текстами чи відповідями чат-ботів. Це може стати основою для нової парадигми оцінювання наукових досягнень. Вирішення цієї ситуації вимагає комплексного підходу.

Чи не настав час переосмислити саму структуру академічного оцінювання? Замість того, щоб зосереджуватися на кількості опублікованих робіт або на суперечливих наукометричних показниках, можливо, варто акцентувати увагу на прозорій та відкритій експертній оцінці, а також на справедливих (FAIR) даних, які підлягають перевірці та відтворенню. Чи не варто також розробити нові інструменти для верифікації авторства та оригінальності ідей, враховуючи виклики епохи штучного інтелекту? Однозначно одне: академічна спільнота не може продовжувати ігнорувати цю проблему, сподіваючись, що вона розв’яжеться сама по собі. Адже йдеться не лише про майбутнє окремих установ, а й про долю наукового знання в цілому. Саме від нашої реакції на ці виклики сьогодні залежить, чи зможемо ми зберегти цінність людського розуму в еру штучного інтелекту.

Професор Нік Бостром з Оксфордського університету у своїй впливовій книзі "Суперінтелект" представляє результати опитування провідних фахівців у галузі штучного інтелекту стосовно ймовірної появи справжнього суперінтелекту. В середньому, експерти вважають, що це може статися не раніше 2074 року. Але що насправді означає ця дата для людства? Чи є п'ятдесят років тривалим періодом, якщо порівняти його з темпами технологічного прогресу? Важливо зауважити, що з моменту створення перших електронних обчислювальних пристроїв до сучасних нейромереж пройшло значно менше часу. Технологічний розвиток прискорюється експоненційно, і те, що вчора здавалося фантастикою, вже стало реальністю. Експерти попереджають, що поява суперінтелекту може стати критично важливим моментом для людства. Це момент, коли штучний інтелект перевершить людину в усіх сферах – від програмування до наукових досліджень, творчості та стратегічних рішень. Чи готові ми до такого розвитку подій? Однак, обговорюючи майбутнє, важливо не забувати про реалії сьогодення. Справжнього сильного штучного інтелекту, який би мав самосвідомість і здатність до абстрактного мислення, наразі не існує. Сьогодні ми маємо справу зі слабким ШІ, який здатний виконувати конкретні завдання в певних сферах. Проте навіть цей "слабкий" інтелект вже викликає революційні зміни у способах створення та споживання інформації.

Проте виникають і тривожні запитання. Чи зможемо ми управляти таким інтелектом? Саме тому фахівці вказують на 2074 рік — нам потрібно час не лише для розробки такого інтелекту, а й для підготовки до його виникнення. Можливо, найсуттєвіше питання полягає не в тому, коли з'явиться суперінтелект, а в тому, як ми зможемо адаптуватися до вже існуючих технологій, зберігаючи при цьому унікальність людської креативності та критичного мислення. Адже ера штучного тексту є не лише технологічним явищем, а й новим етапом в еволюції людської комунікації та самовираження.

2074 рік може здаватися далеким майбутнім, але це лише одне покоління. Діти, які народжуються сьогодні, цілком можуть стати свідками цього історичного моменту. Й саме від нас залежить, чи будемо ми готові до цієї зустрічі, чи зможемо створити етичні межі та механізми контролю, що забезпечать безпечний розвиток суперінтелекту.