Якщо ще раз заблокують розвідувальну інформацію США: ми все компенсуємо і підтримуємо ЄС.

Якщо ще раз виникне затримка у отриманні розвідданих від США, ми все одно знайдемо вихід: нам лише знадобляться кошти на супутникові фотографії, аналітики в галузі ІТ та шведські літаки з радіолокаційними системами.

Після переговорів між Україною та США в Джидді з’явилась надія на продовження співпраці. Однак, коли вперше пролунала інформація про можливе позбавлення нас доступу до супутникових даних і розвідувальної інформації, це викликало у нас паніку. Як же діяти далі? Звичайній людині важко усвідомити, наскільки серйозний це удар по нашій обороноздатності і які цінні дані ми отримували від американських партнерів. Від учора, здавалося б, тимчасову паузу в обміні інформацією скасували. Проте це лише перший етап переговорів, і потрібно бути готовими до будь-яких сценаріїв. Більше того, на орбіті існує безліч супутників, і хоч інформацію можна отримати, але шлях до цього може бути більш складним.

Супутники є необхідними для моніторингу ситуації на ворожих територіях. Вони фіксують зображення земної поверхні, які потім аналізуються військовими для формування висновків і стратегічних розрахунків. В Україні немає власних супутників, а іноземні апарати застосовують різноманітні технології і дають неоднакові результати.

Для спостереження за нашою планетою зазвичай використовують супутники, що функціонують в оптичному діапазоні. Вони просто "фіксують" те, що відбувається на Землі за допомогою камер, пояснює Дмитро Хмара, засновник проєктів "Аеробавовна" та Space Cossacks, а також ентузіаст космічних технологій. Однак у темряві або при наявності хмар такі супутники не можуть нічого зафіксувати. Тому була розроблена вдосконалена технологія SAR — радарні супутники, які в радіодіапазоні випромінюють хвилі та "збирають" відбиті сигнали від поверхні Землі. "Ця технологія дозволяє здійснювати спостереження в будь-яку погоду та в будь-який час доби, навіть крізь незначні перешкоди, такі як трава чи тонка металева поверхня. Умовно кажучи, можна визначити, яке обладнання знаходиться в гаражі", — зазначає експерт. Це саме те, що потрібно в умовах воєнних дій.

Є кілька компаній у світі, які надають послуги продажу знімків у радіодіапазоні. Американська Maxar Technologies - найвідоміша і, мабуть, найбільша. Має на орбіті Землі 90 супутників, забезпечує 90% ключової геопросторової розвідки, яку уряд США використовує для національної безпеки, і ще недавно безперебійно ділилася з нами своїми знімками. Далі - хтозна, чи так буде. На щастя, майже такі ж знімки вміє робити фінський стартап ICEYE, доступ до супутника якого придбав колись Фонд Притули (а восени ще один - від МО). А крім цих двох - ще кілька компаній в Європі і США. Тож без знімків не будемо. А мізки для роботи з ними - теж є.

АМЕРИКАНСЬКЕ - КОМФОРТНЕ, АЛЕ НЕ ЄДИНИЙ ВАРІАНТ У СВІТІ.

Співпраця зі Сполученими Штатами виявилася для нас справді вигідною. "Maxar забезпечував нас зображеннями надзвичайно високої точності – на них можна було чітко розрізнити навіть людей та детально ідентифікувати техніку, - зазначає Дмитро Хмара. - Ця компанія володіє найсучаснішими технологіями, які тільки можна знайти".

Вона також пропонувала аналіз своїх фотографій, що вже є додатковою послугою. За словами фахівця, багато компаній займаються створенням власних знімків. Наприклад, Airbus і Boeing мають великі супутники вагою кілька тонн, оснащені телескопами, які спостерігають за Землею в оптичному спектрі. Проте вони не займаються обробкою цих зображень, а просто продають їх, залишаючи обробку іншим компаніям. Maxar вирізняється тим, що на відміну від зазначених компаній, а також фінської ICEYE і інших європейських фірм, які надають нам свої знімки, вона самостійно обробляє свою інформацію. "Американські дані виявилися якіснішими, ніж ті, які можуть запропонувати європейські партнери, - зазначає Хмара. - Хоча, наскільки мені відомо, для розвідки та верифікації ушкоджень європейських даних може бути достатньо (хоча я не можу стверджувати це на 100%)".

Знімки можуть надходити нам з кількох джерел. Є ще американська компанія Planet Lab, яка має більше сотні супутників і надає доступ до цих знімків Україні (не припиняла надавати їх - ред.), розповідає Хмара. І є українські компанії, які купують знімки в Airbus і займаються їх аналізом. "Тож у нас досить даних попри те, що одна американська компанія перестала їх давати, - говорить він. - Та й ніхто не забороняє іншим компаніям, що аналізують дані, купувати знімки у Maxar і використовувати для розвідки. Принаймні, я не чув, щоб ця схема вже не працювала".

Спостереження за Землею з використанням супутників завжди має подвійний характер - цивільний та військовий, зазначає фахівець у галузі космосу Андрій Колесник. Військова розвідка функціонує за аналогічними принципами до комерційних структур, але її замовниками є виключно військові організації, на відміну від широкого кола споживачів. "Західні держави також активно використовують не лише дані військових супутників, а й послуги комерційних компаній", - додає Колесник. Використання таких ресурсів не є складним процесом - на вебсайтах цих компаній доступні дашборди, де клієнти можуть вибрати конкретні ділянки Землі, що їх цікавлять, встановити бажану роздільну здатність зображення та оплатити послугу відповідно до тарифу. Після цього залишається лише дочекатися надходження інформації через інтернет.

Безумовно, такі компанії функціонують у межах законодавства своїх країн та отримують необхідні ліцензії. Вони можуть стикатися з певними обмеженнями у своїй діяльності. "Наприклад, до 2020 року американським підприємствам заборонялося виконувати аерозйомку території Ізраїлю, але тепер вони можуть це робити, хоча з певними обмеженнями щодо якості знімків", - зазначає експерт. "Існують також зони, які повністю заборонені для зйомки, зокрема території, де розташовані американські військові бази". На даний момент не спостерігається серйозних перешкод для України як замовника. "Сумніваюсь, що українським компаніям заборонять купувати знімки", - вважає Хмара.

Розраховуємо на шведські літаки та наших власних IT-спеціалістів.

Усе необхідне для планування військових операцій та раннього оповіщення, за словами Дмитра Хмари, ми можемо отримати. Розвідувальні дані, на основі яких функціонує система раннього попередження населення, здебільшого надходять з радарів та аерокосмічної розвідки. "Існують певні процедури, які передують запуску ракети, і їх можна зафіксувати звичайними засобами розвідки, тоді як супутники лише доповнюють цю інформацію," - зазначає він. Важливо й те, що в Україні, за словами пана Дмитра, існують власні комерційні компанії, які займаються обробкою знімків. "Навіть без власних супутників, Україна має ефективні інструменти для обробки даних - тисячі кваліфікованих спеціалістів з різних комерційних фірм можуть заповнити цю потребу. Тобто ситуація не є критичною," - вважає експерт.

Слово "народний супутник", який запустив Фонд Притули, продовжує викликати активні обговорення в соціальних мережах. Користувачі не втомлюються запитувати очільника фонду про результати його роботи: чому немає видимих досягнень? Хоча як сам фонд, так і Головне управління розвідки вже надали детальні звіти про те, які результати вдалося досягти завдяки супутнику. Цей супутник функціонує в умовах, подібних до тих, в яких працюють інші комерційні супутники. За словами Колесника, оптимальна висота для збору даних становить 500-600 км, хоча існують також супутники на геостаціонарних орбітах, що розташовані на висоті близько 36 000 км. Саме на цій висоті зазвичай працюють комерційні супутники. "На такій висоті вони швидко пролітають над поверхнею Землі, що обмежує їхній час для зйомки, - зазначає Колесник. - Наприклад, Україні потрібно лише 7-8 хвилин, щоб перейти з півночі на південь". Супутник Притули також має низьку орбіту і, як зазначає пан Андрій, за кілька років його роботи він трохи сповільнився і втратив близько 100 км висоти. "Чим нижче супутник, тим кращі дані (вища просторове розрізнення), але і атмосферний опір більший, тому висота втрачається швидше, - пояснює експерт. - Щоб уникнути ситуацій, коли супутники опиняються на висоті, де вони можуть згоріти через тертя, на них встановлюють двигуни, що коригують висоту". Таким чином, супутник виконує свої функції, а у разі потреби завжди можливо придбати доступ до іншого.

Супутники - добре, але не одними знімками живе розвідка. З весни минулого року ми чекаємо на два обіцяні Швецією Saab 340 AEW&С - літаки дальнього радіолокаційного виявлення.

"Це про те, чи можемо ми адаптуватися до ситуації без американської розвідінформації", - писав у себе на сторінці у Фейсбук військовий експерт Михайло Самусь, згадуючи ту обіцянку. Тобто Saab 340 теж нам допоможуть.

За словами авіаційного експерта та заступника директора miltech-компанії Анатолія Храпчинського, ці системи здатні виявляти ворожі літаки, комплекси протиповітряної оборони, засоби радіоелектронної боротьби, а також спроби противника розгорнути протитанкові ракетні комплекси. "Це високоефективний інструмент, який дозволяє виявляти загрози з повітря та з землі на відстані до 600 км, - зазначає він. - У безпечних умовах польоту ми зможемо моніторити територію противника на глибину близько 300 км у режимі реального часу".

Сполучені Штати володіють технологією, що дозволяє їм обробляти та аналізувати величезний обсяг даних, отриманих з розвідувальних супутників, літаків AWACS, відкритих джерел, а також формулювати прогнози щодо можливих дій супротивника, зазначає експерт. Хоча ця система була для нас корисною, ми повинні (і здатні) створити власну. "У нас є безпілотники, радіолокаційні системи, які здатні виявляти зльоти стратегічної авіації та розгортання сил. Saab 340 стане додатковим інструментом для нашої розвідки," - говорить Храпчинський. "Все це необхідно інтегрувати в єдину систему розвідки." Шведські літаки в цій структурі зможуть вирішити безліч завдань, зокрема, забезпечити інтеграцію нашої авіації для ефективної протидії загрозам з боку ворога.

Основне - це дочекатися (літаки були анонсовані ще в травні минулого року). За словами пана Анатолія, це звичний процес передачі подібної техніки. "Я передбачав, що на підготовку особового складу - операторів бойового управління - знадобиться як мінімум пів року, - зазначає він. - На борту розміщено величезну кількість складного обладнання".

ЧОМУ ЄВРОПА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПОЗА КОСМІЧНИМ ПРОГРЕСОМ

Протягом тривалого часу європейські держави покладалися на американську підтримку у сфері безпеки, що призвело до недостатнього розвитку їхніх космічних програм. Як зазначали експерти в інтерв'ю для Укрінформу, це створило певний розрив між європейськими можливостями та американськими, зокрема в контексті надання комплексних послуг, подібних до тих, які пропонує компанія Maxar, навіть якщо європейські країни мали б таке бажання.

Космічна галузь у Європі має певні особливості, пояснює Дмитро Хмара. Тамтешні університети надають сучасну освіту, добре готують інженерів, завдяки яким здійснюються місії на інші планети (дослідження Марса, Юпітера, Сатурна). "Але потім ці підготовлені на високому рівні студенти з сучасними знаннями шукають кращих заробітків у США, - розповідає Хмара. - І сьогодні в аерокосмічній галузі Європи не вистачає близько 30 000 інженерів". Все тому, що європейські компанії цього напрямку переважно орієнтовані не на масовий ринок, зосереджені не на маркетингу, а на великі держзамовлення і отримання грантів. Бо добре фінансується наука. "Тобто мають достатньо коштів, щоб тримати хороший рівень, але їх проєкти погано комерціалізуються, - пояснює пан Дмитро. - Тож інженери їдуть в Штати, де це вміють".

Вихід на масовий ринок - це, наприклад, Старлінк Ілона Маска, фактично, побутовий пристрій, доступний для споживача за ціною (собівартість Старлінк 2500 доларів, та його продають за 500, а решту споживач повертає з абонплатою). Вміння комерціалізувати винаходи дозволяє SpaceX робити вдвічі більше пусків ракет, аніж весь світ разом взятий за один і той же період.

Європа планує запустити 10 супутників, тоді як компанія Маска має намір вивести в космос 134 супутники у 2024 році. На думку співзасновника космічних стартапів, цього року статистика залишиться на аналогічному рівні. Щодо супутникового зв'язку, Маск іноді здійснює запуски по 60 супутників Starlink двічі на тиждень, тоді як Європа за цілий рік не може досягти й половини цієї цифри. Це створює труднощі для європейських систем у конкуренції зі Starlink. Вартість підключення до Starlink становить 500 доларів, а щомісячна плата – близько 100 доларів. За словами Хмари, європейські альтернативи мають термінали, які коштують від 40 до 60 тисяч доларів, пропонуючи значно нижчу якість зв'язку, а абонентська плата в п'ять разів вища. "Такі термінали в першу чергу призначені для великих корпорацій або державних установ, а не для звичайних споживачів, - зазначає експерт. - Для того, щоб розгорнути десятки тисяч терміналів, компаніям може знадобитися близько десяти років, тоді як Маск здатен виготовити таку кількість за місяць".

Протягом багатьох років склалася ситуація, коли Європа, володіючи значними науковими ресурсами, не використовувала їх для отримання великого прибутку. Через це багато компаній з європейським корінням вирішували відкривати свої офіси в США, щоб розвивати бізнес і реалізувати свої досягнення на американському ринку. "У Штатах можна залучити інвестиції, і тут є фахівці, здатні ефективно продавати продукцію", - зазначає Дмитро Хмара. "Не дивно, що ракети і супутники, виготовлені в США та Європі, мають суттєві відмінності у вартості."

Проте, як зазначає експерт, в Європейському Союзі вже зробили певні висновки і протягом останніх десяти років активно працюють над зміною ситуації. "Одним із заходів, які вживаються в Європі для того, щоб наздогнати США, є розробка бюджетної та порівняно простої ракети, що реалізується за підтримки французького уряду. Йдеться про новий ракетоносій Ariane 6, який нещодавно, 7 березня, успішно вивів у космос розвідувальний супутник CSO-3," — пояснює Хмара. "Ціна цього запуску становить кілька десятків мільйонів євро, тоді як попередні європейські ракети коштували від 200 до 500 мільйонів, у той час як запуск ракети Ілона Маска обходиться приблизно у 60 мільйонів доларів." Наразі європейські компанії вже отримали значні інвестиції від урядів для скорочення відставання, зокрема, у сфері кількості супутників, а невеликі університетські групи повинні швидко освоїти комерціалізацію своїх розробок. "Європа усвідомлює своє відставання і вживає необхідних заходів для покращення ситуації в найближчі роки," — зазначає пан Дмитро.

ЯК МОЖЕМО ПІДТРИМАТИ НАШИХ ПАРТНЕРІВ

Космічна інфраструктура, що залишилася в Україні з часів Радянського Союзу, включаючи Центри космічного зв'язку, не приносить жодної користі у сучасній війні. Станції для прийому даних та радіотелескопи вже не виконують своїх колишніх функцій – сучасні комерційні супутники обладнані набагато більш досконалими центрами прийому та обробки даних, зазначає Дмитро Хмара. "Навіть Amazon, найбільша у світі онлайн-платформа, має свою мережу приймальних станцій та систем для обробки даних, які можна замовити за досить доступними цінами, - пояснює він. - Тож немає сенсу використовувати українські наземні станції для отримання сигналів: їх ще потрібно десь зберігати та обробляти". Однак, для цього необхідна IT-інфраструктура, якої в цих центрах немає, що ускладнює оперативну обробку великого обсягу інформації.

Та саме ІТ-галузь України - дуже потужний ресурс, що міг би стати в пригоді європейцям, вважає експерт. "Україна може допомогти з розбудовою напрямку обробки супутникових знімків, це міг би бути спільний проєкт, - міркує він. - У нас є компанії, які можуть виробляти супутникові платформи, системи зв'язку, системи орієнтації для супутників. Можемо долучитися й до їх виготовлення". Нещодавно одразу дві приватні компанії "прилунили" свої космічні апарати - Blue Ghost від Firefly і Athena від Intuitive Machines, і до розробки Blue Ghost дотичні українці, розповідає Хмара.

Цей апарат, ініційований засновником компанії Spacebit (британсько-українська фірма, що спеціалізується на розробці космічної робототехніки для місій на Місяць та інші планети - ред.) Павлом Танасюком, доставив прапор України на поверхню Місяця. Дмитро Хмара зазначає: "Частина цієї технології була розроблена в Дніпрі. У нас є фахівці та обладнання, які можуть допомогти європейським компаніям розширити своє виробництво супутників". Він вважає, що першочергово варто було б приєднатися до Європейського космічного агентства. Ще в 2008 році Україна підписала угоду з цим агентством про співпрацю в галузі використання космічного простору в мирних цілях. "Але наше Державне космічне агентство досі не вступило до європейської спільноти, хоча нам надходили запрошення, - говорить Дмитро. - Це був би чудовий шанс розвиватися спільно".