10 неймовірних українських винаходів, які стали власністю Москви

Гелікоптери та багатоцільова авіація: Ігор Сікорський

Ще в Києві Сікорський створив перший у світі серійний багатомоторний літак "Ілля Муромець". Сам принцип багатомоторності та вертикального злету став базою для майбутнього вертольотобудування.

У радянських підручниках ім'я Сікорського або не згадувалося, або подавалося як "емігрант, що зрадив батьківщину", аби не визнавати український виток ключової авіаційної технології 20 століття.

Корольов заклав основи архітектури радянських ракетних технологій, розробивши все, починаючи від міжконтинентальних балістичних ракет і закінчуючи космічним кораблем "Восток". Він народився в Житомирі, але до кінця свого життя залишався загадковою фігурою, що носила титул "головного конструктора" без жодної публічної біографії. Ця таємничість дозволила Москві монополізувати уявлення про космічні досягнення як виключно "російські".

Пулюй не лише проводив експерименти з катодними лампами, а й зміг отримати зображення кісток та внутрішніх органів задовго до того, як Рентген опублікував свої результати.

Його роботи були відомі в Європі, але в СРСР їх свідомо маргіналізували, щоб не визнавати український пріоритет у ключовому медичному відкритті.

Метод зварювання під флюсом радикально змінив суднобудування, мостобудування і танкову промисловість. Розроблений у Києві, він став основою військово-промислового комплексу СРСР. Проте в офіційному дискурсі технологія подавалася як "загальнорадянське досягнення".

Амосов першим у СРСР провів масові операції на відкритому серці та розробив моделі штучного кровообігу. Його ідеї з управління здоров'ям випереджали західну біомедицину.

Одночасно на міжнародній арені його часто називали "московським лікарем із Радянського Союзу", хоча вся команда працювала в Києві.

В Одесі Тимченко розробив пристрій, який міг відтворювати рух на екрані ще до того, як в Європі розпочався кінематографічний бум. Радянський кінематограф свідомо обходив цю обставину, оскільки вона суперечила усталеній версії, що "все почалося не в Україні".

Теорема Остроградського знаходить застосування в електродинаміці, гідромеханіці та теорії поля. У радянських наукових джерелах його часто іменували "російським математиком", проте насправді він родом з Полтавщини і створював свою унікальну наукову традицію.

Київський інститут електрозварювання здобув визнання як міжнародний центр інженерних інновацій. Технології, розроблені Патоном, знайшли застосування від Європи до Азії, але в радянських дискусіях це сприймалося як ще одне свідчення "могутності центру", а не як досягнення України.

Люлька створив перші турбореактивні двигуни, які стали визначальними для еволюції радянської військової авіації. Його українське походження майже не згадувалося в офіційних джерелах, щоб не підривати міф про "російську авіаційну школу".

Хавкін створив вакцини, які врятували мільйони людей в Азії та Європі. Його ім'я шанують у світі, але в СРСР воно не вписувалося в зручну ідеологічну схему, тому український контекст був стертий.

Це не були випадкові помилки в підручниках, а свідома державна стратегія привласнення. Російська імперія та СРСР десятиліттями використовували Україну як інтелектуального донора, перетворюючи наукове мародерство на інструмент пропаганди.

Москва послідовно формувала уявлення про "велику російську науку", оскільки визнання наукових шкіл з Києва чи Харкова неминуче підривало б образ нації-попередника. Централізація успіхів давала можливість Кремлю монополізувати прогрес і виступати єдиним гравцем у досягненнях на міжнародній арені.

Сховане українське походження науковців також слугувало бар'єром проти "наукового сепаратизму". Власна інтелектуальна спадщина є основою незалежності, тому будь-яке досягнення в Києві чи Одесі швидко позначалося як "радянське".

Винахідників переманювали до метрополії, де їхні імена остаточно розчинялися в імперському наративі.

Радянська система функціонувала відповідно до традиційної колоніальної моделі: на околицях виготовляли складні продукти, а в центрі їх брендували російським логотипом, при цьому викачуючи найталановитіші кадри для підтримки режиму, що руйнував їхню ідентичність.

Сьогодні відновлення імен Сікорського, Корольова та Пулюя в українському контексті є важливим кроком у процесі деколонізації нашої свідомості. Визнаючи ці винаходи як українські, ми позбавляємо Москву її основного інструменту – неправдивого наративу про свою технологічну перевагу, і повертаємо собі право на світову інтелектуальну спадщину.