5 книг для відновлення внутрішньої гармонії - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка

Все розпочалося зі стосунків. У цій унікальній книжці ми дізнаємося про деталі її створення. На початку повномасштабного вторгнення люди, опинившись у ситуації екстремального тиску, прагнули зрозуміти, що з ними відбувається, як діяти та ухвалювати рішення, а також де знайти сили. У своєму практичному дослідженні "Що зі мною" Марк Лівін та Софія Терлез, журналіст і психологиня відповідно, об'єднали свої досвіди, дружбу й сотні годин бесід з найвпливовішими фахівцями в галузі психології та нейронауки, щоб розробити інструмент для самопідтримки в часи криз. У книзі, спираючись на наукові дані, вони доходять висновку: чим вищий рівень емоційного інтелекту та підтримки з боку близьких, тим міцнішими є романтичні стосунки і менше проявляється тривожність і депресія. Але як оволодіти мистецтвом соціальної проникливості та зрозуміти себе? Чи існують "прості" способи подолання стресу, а також як адаптуватися до нових викликів? Адаптована до українських умов модель пояснює, як підтримувати себе під час тривалого стресу і базується на 11 елементах стійкості: тіло, емоції, звички, харчування, цінності, відповідальність, корисне мислення, креативність, соціальні зв'язки, дружба, любов. Кожен з цих аспектів має свій розділ, доповнений практичними вправами для самодопомоги. Однак книга не вимагає строгого порядку читання: її частини побудовані на історіях, які або формують основну сюжетну лінію, або підкріплюють думки авторів. "Пазл" можна складати в будь-якому порядку. У цій нонфікшн книзі автори представили оригінальну модель психічної стійкості, орієнтуючи її на сучасних українських читачів, які переживають емоційне напруження через військові дії. "ТЕЗЇЦВККСДЛ-1" — жартівлива назва конструкції психологічної резильєнтності, що складається з одинадцяти елементів, кожному з яких присвячено окремий розділ книги. Психічна стійкість проявляється через гнучкість у мисленні, емоціях і поведінці, а також здатність адаптуватися до нових умов, проте вона не є вродженою — її слід розвивати. Для цього людині необхідно знайти або створити безпечне середовище, де можна відкритися і довіритися іншим.

Якщо у останній трилогії Харукі Муракамі два Місяці в небі, які спостерігає головний герой, символізують його "подвійне" існування, то в цьому романі вони стають знаком зв’язку двох закоханих сердець. Не випадково цей образ прикрашає обкладинку книги. Що стосується цільової аудиторії, обмеженої віком "18+", то це зрозуміло, адже еротичні елементи в цій історії займають важливе місце. Як інакше можна говорити про кохання, особливо на початку, коли дівчина намагається завоювати увагу хлопця? "- Лу-у-уно-о! Я знаю, що ти тут!" - незважаючи на музику в навушниках, я чую крик моєї найкращої подруги. "Можливо, якщо я затримаю дихання і заплющу очі, вона мене не помітить?" - думала я. "А, ось ти де! Я знала, що знайду тебе тут!" - говорить вона, і мені не вдається сховатися. "Як ти змогла піднятися? Я дала Джексу десять доларів, щоб цього уникнути." Камілла, вдаючи, що їй боляче, витирає уявну сльозу своїм великим пальцем і лягає поруч зі мною. "Це тому, що він любить мене більше," - жартує вона, штовхаючи мене в плече. "Звичайно, ти постійно демонструєш йому свої принади. Бідолаха, він слабкий." "О так! Ніхто не може встояти перед моїми формами. Хочеш доторкнутися?" - питає вона з усмішкою. "Якщо не хочеш втратити частину соска, тримай їх подалі від мого рота." Ми обидві починаємо сміятися. Якщо чесно, це був найвідвертіший момент у моєму житті за останні місяці, і я не можу скаржитися. У сюжеті Луна і Ліам виросли разом у невеликому містечку, ділячи мрії, страхи та надії. Їхній зв'язок здавався непорушним, поки один фатальний день не змінив усе. Невиконане обіцяння. Зраджена довіра. Катастрофічні наслідки. І розплата. Роки по тому доля знову зводить їх — цього разу в Нью-Йорку. Проте, найкращий друг Луни, її опора і захист, безслідно зникає. Тепер Ліам — холодний, відсторонений незнайомець, чиї слова сповнені гіркоти. Його очі палають жагою — але жадає він не тільки помсти. Це історія про зраду, жагу до відплати, бажання забути. Але чи можливо забути людину, з якою у вас одне серце на двох?

Ця практично орієнтована та сучасна книга досліджує п’ятдесятирічний шлях розвитку Гештальт-терапії, а також її актуальні тенденції в сьогоденні. Слово "гештальт" в перекладі означає "формувати" або "надавати структурованість", тому не дивно, що його потрібно "закривати", тобто завершувати розмову. Про що ж ідеться? Про самих себе, про наше оточення, а також про давні травми та страхи. "Гештальт - це водночас наука, що пропонує інструменти для глибокого аналізу, і мистецтво життя," пояснює автор, "оскільки воно сприяє гармонізації та різноманітності життя; це, перш за все, психотерапія, яка дає можливість досліджувати екзистенційні виклики в певному контексті. Отже, його унікальність полягає не лише в методах, які ми розглянемо в наступному розділі, а в його цілі: розширити наші можливості, підвищити адаптивність до різних умов і відновити нашу свободу вибору". Автор починає з розповіді про засновників цього терапевтичного напрямку: Лауру та Фріца Перлзів, а також їхнього колегу Пола Ґудмана. Він описує, як цей неповторний терапевтичний шлях поступово формувався на основі злиття європейського екзистенціалізму та американського прагматизму. Далі він чітко викладає основні концепції, що становлять основу цього підходу, ілюструючи їх численними клінічними прикладами з власного досвіду, а також розглядає сучасні сфери застосування гештальт-підходу. Мова йде не лише про індивідуальну або групову психотерапію, але й про діяльність в організаціях, управлінні компаніями та професійному навчанні. Автор пропонує погляд на синтез різних аспектів цієї важливої парадигми в сучасній психології, відповідаючи на безліч актуальних запитань нашого повсякденного життя. Як ми можемо поєднувати прагнення до свободи з обмеженнями та рутиною, які організовують наше існування? Як ми можемо зміцнити свою ідентичність, адаптуючись до світу? Яким чином ми можемо черпати енергію з комунікації з іншими, зберігаючи при цьому свою автономію?

У період війни Делмер разом зі своєю командою протистояв Геббельсу в Райхміністерстві пропаганди, досліджуючи, як медіа формують наше сприйняття, експлуатуючи наші травми та бажання, - зазначає автор цієї книги, говорячи про свого персонажа. - Ця праця відтворює шлях Делмера в світі двадцятого століття, пройшовши від Першої світової війни через Ваймарську Німеччину до Другої світової війни та її наслідків. Це не просто звичайна історично-біографічна робота. Як дослідник сучасної дезінформації, я намагаюся зрозуміти, чому досвід Делмера може дати нам уявлення про суть пропаганди і як здобути перемогу в інформаційній війні. Зокрема, в книзі Пітера Померанцева "Як виграти інформаційну війну" розповідається про те, як під час Другої світової війни британці створювали фіктивні нацистські радіостанції, розповсюджували листівки для заохочення ухиляння від служби в Райху, а матерям загиблих німецьких солдатів надсилали продуктові посилки, які нібито походили від їхніх синів з-за кордону, задля формування міфу про масове дезертирство серед німецьких військ. За всіма цими вражаючими інформаційно-психологічними операціями стояв Сефтон Делмер, який використав свій талант на благо батьківщини, створивши команду для досягнення перемоги в (інформаційній) війні. Автор детально розкриває біографію Делмера на фоні міжвоєнного періоду, надаючи особливу увагу технічному прогресу, що зробив пропаганду по-справжньому масовим явищем, і розмірковує над питанням, чи може пропаганда мати позитивний, а не лише негативний вплив? Чи можливо брешучи робити добро? І чи є наш герой зрадником журналістських стандартів та злим генієм, чи, навпаки, патріотом, що допоміг своїй країні вижити та перемогти? Де проходить межа, коли надзвичайно талановита дезінформація стає фактично витвором мистецтва? Загалом ця історична книга відображає події, які нагадують про наш час і нашу війну.

"Наше знайомство відбулося вперше в черзі до їдальні, - пригадує героїня цієї романтичної розповіді. - Я була в сірій футболці, що залишилася з учора. Він стояв кілька людей попереду. Я звернула на нього увагу і чомусь вирішила, що йому теж могло б бути цікаво на мене глянути. Він приклав своє студентське посвідчення до турнікета, але потім відійшов від компанії і почав розмовляти з охоронцем. Коли я наблизилася, він замовк і зустрів мій погляд. - Ти що, слідкуєш за мною? - усміхнувся він, зустрічаючи мої очі. Я відчула, як зніяковіла. Напевно, він це помітив. - Вибач, це був дурний жарт. Просто я тебе всюди помічаю". Так чи інакше, роман Тейлор Дженкінс Рід "Життя після 'Так'" - це зворушлива і глибока, а часом і неймовірно дотепна оповідь про справжню любов та боротьбу за неї, герої якої закохалися ще в університеті. Здавалося б, їхня взаємна симпатія, романтичні стосунки і сильний зв'язок мали привести до щасливого завершення - весілля. Однак авторка цього емоційного та життєствердного твору, розмірковуючи над шлюбом і моногамією, демонструє на прикладі своїх персонажів, що існує більше ніж один шлях до "вічного щастя". Коли, через десять років, їхнє подружнє життя опиняється на межі руйнації, а спогади про пристрасть залишилися лише тьмяними, навіть дрібна сварка може стати останньою краплею. Що ж робити в такій ситуації? В надії відновити старі почуття, герої вирішують вжити радикальний крок: вони на рік розлучаються, обираючи не бачитися і не спілкуватися. Можливо, за цей час їм вдасться відродити колишню любов, або ж зустріти нову і остаточно поставити крапку у своїй історії?