5 книжок про упередженість - рецензія від Ігоря Бондаря-Терещенка

Нерейда Каррільйо. Увага: підробка. - Київ: Каламар, 2024

Віра в нашу здатність розрізняти правду і брехню, адже наш геніальний мозок, адаптований для виживання, начебто захищає нас, є звичайним упередженням. "Твій мозок може вводити тебе в оману", - стверджує Нерейда Каррільйо у своїй книзі "Обережно: фейк". Якщо дорослі ще встигають зрозуміти, що в потоці інформації, який щодня нас накриває, не все є правдою, то дітям потрібно навчити навичкам критичного мислення. Проте навіть дорослі часом не усвідомлюють, що мозок, який щодня змушує нас прокидатися, йти на роботу і боротися за виживання в складних умовах, насправді не є ідеальним захисником. "Мозок не може обробити весь обсяг інформації, яка надходить до нього, - зауважує авторка, - це просто неможливо, тому часом він спрощує та скорочує дані для ухвалення рішень. Це явище в психології називається евристикою. Коли такі спрощення призводять до помилок, це вважається когнітивними упередженнями. Усі ми маємо такі упередження, особливо в ситуаціях, які сприймаються як небезпечні. Наш мозок спроектований на виживання та розмноження, тому, коли з’являється можливість реалізувати одну з цих цілей, він активізується і починає спростити ситуацію". Це може означати, зокрема, готовність приймати зручні неправди замість неприємних істин. Але авторка пояснює, кому це може бути вигідно і чому важливо відрізняти фейки від реальності. Її книга містить ряд дієвих інструментів та методів перевірки інформації, які можуть перетворити кожного читача на справжнього детектива брехні, здатного легко розпізнати обман.

У третьому класі в характеристиці автора сих рядків класна керівничка написала: "Розумний. Начитаний. Егоїст". "І це про дитину в третьому класі?" - бушував батько. Насправді все було вірно. Класна керівничка грала на баяні, пила й курила потайки, натомість автор сих рядків бунтував відкрито, виступаючи проти колективного примусу, за індивідуальну свободу. І так, вже в третьому класі, бо для національної самосвідомості, якою вирізнялася наша репресована родина борців за свободу, вік не мав значення. Те саме у книжці "Чеснота егоїзму" Айн Ренд, авторка якої свідомо пішла на таку провокацію в назві, щоб подолати багатовікову демонізацію терміна. В її трактуванні егоїзм - не синонім зла, як його зазвичай сприймали в радянському суспільстві, що було ворогом всього українського, і не стратегія "йти по головах" (якраз радянська), а турбота про власні інтереси. "Напад на "егоїзм" - це напад на почуття власної гідності людини", - переконує нас ця книжка. Тож, критикуючи альтруїстичне мислення, притаманне радянському суспільству, де віддавали життя за чужу й ворожу "Родіну", авторка пропонує концепцію раціонального егоїзму, що допомагає розвивати індивідуальність. "Конфлікт егоїзму й альтруїзму полягає в їхніх суперечливих відповідях на ці запитання, - нагадують нам. - Егоїзм говорить, що людина - сама собі мета; альтруїзм же каже, що людина є засобом для дій інших". Авторка нагадує, що на противагу моральним принципам колективізму, людина має право забезпечувати власне виживання, шукати щастя й отримувати користь від результатів своєї діяльності. Без необхідності жертвувати цими принципами проти своєї волі. Тобто на користь колективу. "Моральна мета життя людини - і про це варто згадати всім нашим вчителям - досягнути свого щастя. Це не означає, що людина байдужа до всіх інших, немає причин допомагати іншим у надзвичайних ситуаціях чи те, що життя людини не має для неї жодного значення. Але це означає, що вона не підпорядковуватиме своє життя задля блага інших, не жертвуватиме собою задля їхніх потреб, це означає, полегшення їхніх страждань не є її основною турботою, а будь-яка допомога є винятком, а не правилом, актом великодушності, а не моральним обов'язком".

Це захоплююче видання, оформлене напівтвердим бондарівським шрифтом у заголовку, пропонує читачам маловідомі факти, спостереження та роздуми. Як уточнює видавець, це нариси видатного науковця, що охоплюють теми науки, культури та політики. Це своєрідні замальовки з реального життя людини, яка пережила численні труднощі, відображаючи досвід втікачів з України під час Другої Світової війни. Отже, "Твердий ґрунт" Юрія Шевельова поповнює колекцію малознаних творів цього видатного харків'янина. Сподіваємося, що незабаром до неї приєднається й третій том його спогадів "Я - мене - мені", запозичений з мемуарів Джорджа Гаррісона назвою "I, Me, Mine", що фокусується на українській діаспорі. У книзі можна знайти згадки про Гоголя та Хвильового в розділі про культуру, а в розділі про політику - про Керенського та Сталіна. Що стосується науки, то, на жаль, у збірці відсутній нарис Шевельова "Кірова, 4", присвячений Інституту літератури імені Т. Шевченка, з формалістським підзаголовком у стилі Віктора Шкловського, що стосується мовознавства. У цьому нарисі автор розповідає про свої невдалі спроби знайти інститут, виявивши лише аркуш паперу з його назвою на дверях величезної будівлі. Проте, як зазначається у передмові, "ці публікації представляють цілісну візію України в сучасному світі і підкреслюють історичне, цивілізаційне, психологічне та світоглядне коріння тих викликів, з якими стикається українство, намагаючись побудувати сучасну демократичну державу, здатну зайняти належне місце в глобальному інтелектуальному контексті завдяки усвідомленню та збереженню власної сутності".

Думка про фентезі може бути не менш упередженою, і це спростовує роман "Безсила" Лорен Робертс, який здобув нагороду Goodreads Choice Award у категорії "Улюблене молодіжне фентезі та наукова фантастика" 2023 року. Ця книга пропонує ретельно продуману, але в той же час легко сприйнятну структуру антиутопії, наповнену динамічними подіями, іскристим гумором та романтичними моментами. Її можна зіставити з такими творами, як "Червоною королевою" та "Голодними іграми". В сюжеті розгортаються події в королівстві Ілія — жорстокій країні з безжальними законами, де всі дякують Чумі, попри те, що вона забрала тисячі життів і принесла невимовний біль. Подяки висловлюють лише ті, хто зміг вижити і здобути статус еліти. У цій новій реальності швидкі стали неймовірно спритними, сильні — непереможними, а ті, хто раніше залишався в тіні, тепер самі можуть стати тінню. Решта ж — звичайні люди, які стають мішенню. Головна героїня, Пейден Ґрей, видає себе за Екстрасенса, хоча насправді є звичайною злодійкою. Проте доля зустрічає її з принцом Каєм, який виконує роль екзекутор та правої руки короля. Оскільки Пейден врятувала Каю життя, вона змушена взяти участь в Іграх Очищення. Це почесна, але надзвичайно небезпечна подія, адже тут усі можуть дізнатися, що вона насправді проста дівчина.

Зрозуміло, що новий фільм про Одіссея - це яскравий зразок маскульту, в якому беруть участь всі - від акторів до глядачів. Утім, дехто ще пручається. Так, наприклад, син Одіссея у фільмі - не надто рішучий, не досить мужній, зовсім не героїчний. Натомість у романі відомого французького письменника Франсуа Фенелона "Пригоди Телемаха" він постає зовсім іншим, не таким як всі його інтерпретації в сучасному мистецтві. Недаремно книжка про нього здобула заслужене визнання і впродовж двох століть посідала друге місце після Біблії за своєю читацькою популярністю. "Примірники книги Фенелона мовою оригіналу були у приватних книгозбірнях багатьох видатних українських політичних і громадських діячів, письменників та інтелектуалів, - нагадує передмова, - від гетьманів Пилипа Орлика і Кирила Розумовського до Михайла Драгоманова та Івана Франка, від талановитого неокласика і великого поціновувача античних традицій Миколи Зерова до нашого сучасного аристократа духу та глибокого знавця. античності Андрія Содомори". Основою роману є давньогрецький міф про мандри Телемаха в пошуках свого батька Одіссея. Міфологічна канва розповіді дала змогу авторові викласти вимоги до зразкового правителя, який володіє усіма моральними чеснотами і спроможний у мирний час мудро та розважливо провадити свій народ до процвітання та достатку, а в час війни на полі бою боронити свій край від ворогів. Поради Ментора, вчителя і наставника Телемаха, його діалоги зі своїм вихованцем про справжні цінності людини, про справедливість, досконалість, звитягу і шляхетні вчинки, про діяльний, а не показний патріотизм, не лише не втратили своєї актуальності, а, навпаки, набули особливої ваги у наш час, коли в різних куточках світу обговорюють причини втрати довіри громадян до влади та їхнє прагнення мати мудрих правителів.