Академічна доброчесність — це ключ до формування справжньої інтелектуальної еліти.

Автором є Назіп Хамітов, який має вчене звання доктора філософських наук, є професором та членом-кореспондентом Національної академії наук України. Він також працює провідним науковим співробітником в Інституті філософії імені Григорія Сковороди НАНУ.

Нікого не треба переконувати в тому, що академічна доброчесність -- це добре. Але зазвичай поняття доброчесності зводиться лише до відсутності плагіату в науці й університетській освіті -- у курсових, дипломних, статтях і дисертаціях. Та насправді доброчесність має набагато глибший сенс і, відповідно, наслідки для суспільства. Це питання існування інтелектуальної еліти, яка або продукує нові сенси і є основою стійкості країни, або імітує їх і продукує культуру "підпанків", сірих гвинтиків системи. Пропоную поглянути на проблему доброчесності з філософського погляду.

У сучасному суспільстві кожна особа визнає цінність науки. Навіть критики наукових досягнень не можуть заперечити її вплив на всі аспекти людського існування – чим більше заперечень, тим ясніше усвідомлення значущості науки. Це також вказує на визнання важливості вищої освіти, яка надає не лише фундаментальні знання та основи наукових дисциплін, але й можливість долучитися до наукової діяльності. Це особливо помітно в Україні, де багато людей традиційно прагнуть отримати вищу освіту, яка тісно переплітається з науковими дослідженнями.

Чому це відбувається? Справа в тому, що вища освіта асоціюється з поняттям підвищеного рівня життя. З часів СРСР склалася думка, що наявність диплома про вищу освіту автоматично надає людині вищий соціальний статус, що, в свою чергу, приносить стабільність і повагу. В Україні, яка тривалий час була позбавлена державності, це уявлення підсилюється тим, що вища освіта може підняти людину вище "звичайного" життя, наділивши її певним статусом, що наближає до еліти, яка представляє більш розвинуту та потужну цивілізаційну спільноту. У таких умовах цінуються не стільки свобода та щирість думок, скільки хитрість, що дозволяє маніпулювати оточуючими, використовуючи інформацію, яка насправді не є справжніми знаннями, а статус, що служить лише декорацією.

Диплом про вищу освіту в нинішніх умовах не свідчить про розвиток особистості або здатність до критичного й креативного мислення. Натомість, він відображає лише вміння адаптуватися до актуальних трендів та підкорятися правилам, що супроводжується маніпулятивними навичками, які стали основою для оцінки компетентності. Після здобуття Україною незалежності в 1991 році ця установка виявилася надзвичайно стійкою, що стримує формування суб'єктності нашої країни, оскільки справжня суб'єктність неможлива без якісної еліти, котра має формуватися в навчальних закладах.

Яка еліта може вважатися справжньою? Це питання має надзвичайно важливе значення для сучасної України, яка зможе зберегти та зміцнити свою незалежність в умовах жорстокої війни лише через інноваційний підхід.

Щоб відповісти на це питання, розглянемо ситуацію з іншого боку: спершу визначимо, що не є справжньою елітою, як з моральної, так і з інтелектуальної точки зору. Уявімо, або, точніше, визнаємо існування явища, яке можна назвати "комплексом підпанка" — це відчуття меншовартості серед політичної і навіть інтелектуальної еліти в певних країнах. Згадаємо одну стару українську мудрість: "Не так страшні пани, як підпанки".

Підпанок -- це виходець із народу, який служить не народу, а зовнішній владній силі -- пану, який може бути громадянином країни, але має інтереси, принципово відмінні від її національних інтересів. Підпанки, які в минулому виступали з цинічною відкритістю і насолоджувалися своєю владою, в сучасному світі маскуються, з пафосом декларуючи відстоювання інтересів та цінностей країни.

Можуть бути підпанки-політики, які допомагають "панам" (наприклад олігархам) реалізовувати їхні інтереси з допомогою маніпуляції демократичними процедурами. Можуть бути й підпанки-інтелектуали, які створюють ідеологічні, політтехнологічні та юридичні конструкції для підпанків-політиків. І ті, й інші реально загрожують суб'єктності України, і тим більше, чим активніше його представники імітують діяльність із забезпечення національної стійкості в умовах війни. Часто-густо у підпанків відсутні не лише моральні принципи, а й інноваційність, -- вони використовують стереотипні "правильні" рішення, при цьому голосно говорячи про важливість інноваційності.

Постаті підпанка протистоїть постать автора -- як у політиці, так і в інтелектуальній діяльності. В сучасних умовах України бути автором означає проявити героїзм. Справжній автор -- це інтелектуальний, а інколи й духовний лицар.

Інноваційна діяльність авторів сприяє ефективності та конструктивності національної стійкості, що є критично важливим для підвищення суб'єктності країни, особливо в умовах війни та повоєнного відновлення. Щирий автор не може бути інструментом зовнішнього впливу, оскільки його мета полягає не в маніпуляціях або передачі чужих ідей, а в створенні новаторських рішень для реальних економічних, політичних та культурних викликів, з якими стикається Батьківщина.

Автори, як незалежні інноватори, становлять справжню еліту, оскільки саме вони можуть протистояти загрозі підпанків, які виступають агентами впливу. Ці особи, усвідомлено чи підсвідомо, здатні підривати як національну стійкість, так і суб’єктність держав.

Можна без перебільшення сказати, що головним завданням університетів є формування авторів як справжніх інтелектуалів й органічних, а не удаваних патріотів. Якщо ж університетська освіта продукує підпанків, які імітують інтелектуальність і патріотизм, вона працює проти своєї країни, руйнуючи її стійкість і суб'єктність.

Чи можуть творці бути джерелом деструктивних ідей? Безумовно, адже творчість та здатність до інновацій не завжди супроводжуються гуманістичними чи патріотичними цінностями. Тому університети мають впроваджувати практики академічної доброчесності, що акцентують на етичних аспектах у більш широкому контексті, а також підкреслюють моральну відповідальність авторів — вчених, митців, політиків та активістів — за вплив своїх нововведень на суспільство в майбутньому.

Однак для того, щоб брати відповідальність за результати інноваційності, ця інноваційність має принаймні бути. Повернемося до установки, що диплом про вищу освіту є магічним документом, який відкриває шлях до певного статусу. Подібна установка породжує формальне ставлення до написання академічних текстів -- від курсових до бакалаврських і магістерських робіт. Усе це гранично загострилося з появою Інтернету та його інформаційних технологій. Виникає феномен, який я називаю "гугл-мислення", -- використання пошуку в Інтернеті для вирішення проблемних питань через споживання готових інформаційних блоків, без творчого пошуку. Результатом стає "скачування" з інформаційної безодні спочатку готових рефератів, потім майже готових курсових, а далі блоків інформації, з яких можна сфабрикувати бакалаврську або магістерську. Наступним сумним кроком на цьому шляху може стати фабрикація дисертацій, коли із сфери освіти ми переходимо вже у сферу науки. І тут у пригоді стає така інформаційна технологія, як антиплагіатна програма, яка констатує наявність текстових запозичень з Інтернету і зупиняє "гугл-мислячих" студентів і аспірантів, викликаючи страх бути покараним за плагіат.

Чи можна вважати академічну доброчесність лише відсутністю плагіату? Якщо ми розглядаємо основну мету університетської освіти як перехід від відомого до невідомого, а наукову діяльність – як створення інноваційних рішень для вирішення актуальних проблем, то відповідь буде негативною. Відсутність плагіату є важливою, проте недостатньою умовою для досягнення справжньої академічної доброчесності. Для її реалізації необхідні наукові новації та бажання їх досягти, що, в свою чергу, вимагає високого рівня майстерності в академічному письмі та діалозі — елементах, які також належать до концепції академічної доброчесності.

Сьогодні маємо новий виклик -- уже не "гугл-мислення", а "чат-бот-мислення", коли штучний інтелект у відповідь на запит фабрикує "академічні" тексти без текстових запозичень, із правильно оформленими цитатами й посиланнями, але без новизни. Ці тексти будуть суцільною компіляцією, в яких не може бути новизни.

Отже, відсутність текстових запозичень не є єдиною ознакою академічної доброчесності та гідності студента, аспіранта чи науковця. Справжню цінність наукової праці визначає наявність нових ідей. При цьому важливо не лише усвідомлювати теоретичні аспекти цих новацій, але й розглядати їх практичні можливості для впровадження в реальність.

Усі ці питання потребують глибокого та змістовного обговорення з колегами. Саме дискусії про інноваційність, її застосування та етичні аспекти цього процесу, де учасники відриваються від своїх документів і екранів, надають справжню цінність академічній доброчесності. Лише жваве та осмислене спілкування може протистояти поширенню "гугл-мислення" та "чат-бот-мислення", які ставлять під загрозу саму суть людського існування.

Результатом буде актуалізація інтелектуальних суб'єктів, ба більше, суб'єктів моральних, духовних і душевних, які зроблять по-справжньому суб'єктною свою країну.