Андрій Москаленко: Узагальнення результатів року Молодіжної столиці Європи

Тривалий час розмірковував, з чого ж почати. Адже є оповіді, що виникають лише один раз у житті. І цей рік - саме така оповідь.

Я усвідомлював, що повинен поділитися цією історією в останній день року. Без зайвих слів і драматизму. Просто так, як було насправді.

У 2018-му, одного лютневого вечора в Києві, ми разом із десятком інших команд чекали рішення журі. Так обирали першу Молодіжну столицю України. Відверто кажучи, ми не вважали себе фаворитами. І коли міжнародне журі назвало Львів переможцем - це звучало як аванс. Саме так нам тоді й сказали. Аванс, який Львів зобов'язався виправдати.

За кілька років місто створило першу муніципальну мережу молодіжних просторів "Твори", запустило флагманські події - "Молодвіж", "Дизаріум", ОЛ - і вибудувало те, чого раніше не існувало. І тоді з'явилося логічне питання: що далі?

Відповідь виявилася практично провокаційною – прагнути стати Європейською столицею молоді. Це звучало надто сміливо. Чотири заявки. Два фінали. І безліч сумнівів.

Пам'ятаю пізній листопадовий вечір у Брюсселі. Ми виходимо з оголошення результатів у фіналі й уже знаємо: цього разу не ми. Перемагає бельгійський Гент. Настрій важкий. Хтось тихо каже: "Більше не подаємося".

Але через рік у Тірані, столиці Албанії, звучить інше рішення. Європейська столиця молоді 2025 року - Львів.

Між цими двома вечорами розпочалася повномасштабна війна. Заявка, яку ми все ще встигли надіслати після Гента, затерлась серед термінових рішень, евакуацій і фронтових подій. І тільки в середині травня ми отримали короткий лист: Львів увійшов до шорт-листа.

Отже, ми приймаємо важливе рішення. Ця ініціатива стосується не лише Львова, а й всієї української молоді. Ми змінюємо фокус. Адже роль молоді в умовах війни істотно змінилася. Молоді люди захищають, надають медичну допомогу, займаються волонтерством, працюють, здобувають знання і не піддаються відчаю. Саме ці аспекти відображає наша ініціатива.

І саме тоді Росія забирає життя нашої колеги Ярини Базилевич - людини, яка вірила в цю ідею до останнього.

Наше гасло Easy City більше не могло звучати так само. Воно трансформувалося у Not easy, but move.

Перемога в Тірані була заслуженою. Але найзначнішим було те, що нас почули.

Далі почалося те, чого не мав жоден попередник. Ніхто у світі не знав, як проводити рік Європейської столиці молоді в країні, що воює. Частину рішень ми приймали вперше. Частину - всупереч логіці безпеки й протоколів. Багато що залишиться поза кадром.

Важлива подія вже відбулася. Урочисте відкриття - у Львові. На ньому були присутні Єврокомісар, голова комітету Європарламенту, міністри та молодь з усієї України. Це були три дні, які запам'ятаються надовго. Від святкового відкриття в Оперному театрі до моментів тиші під час виконання пісень, улюблених молодими героями та тими, чиї життя забрала війна. А третій день зібрав понад 10 тисяч молодих людей на найбільшому молодіжному заході року.

Військові, волонтери, медики, розмови про сенси й відповідальність. Ми зробили саме такі акценти свідомо. Бо дослідження і реальність говорять одне: молодь хоче жити й творити в Україні. І багато хто вже довів це, взявши до рук зброю або відповідальність.

Після цього відбувалися обміни, візити та події, які залучали десятки тисяч учасників. Черга до Нобелівського лауреата Кіпа Торна. Спілкування студентів Львівської академії мистецтв з редактором The New Yorker в кулуарах "Дизаріуму". Так виглядає жива Європа в українському місті.

Паралельно Львів приймав важливі для держави зустрічі - про трибунал для Росії, про євроінтеграцію України, про майбутнє, яке ми відстоюємо не словами.

Коли рік наближався до свого завершення, здавалося, що передача титулу не відбудеться у Львові. Це стало справжнім ударом. Проте, і цього разу ми пройшли важкий шлях до самого кінця. Титул врешті було передано у Львові, незважаючи на всі тривоги, загрози та перерви в трансляції.

Колись одна європейська міністерка запитала мене: "А скільки грошей вам дала столиця?" Тоді я не зрозумів питання. Бо це ніколи не було про гроші. Це було про можливості.

Тепер можу з упевненістю стверджувати: ми максимально реалізували цей шанс. Більше ніж 100 тисяч молодих людей стали частиною цього року. За кожною цифрою стоять реальні історії, рішення та вибір залишитися.

Попереду - нові виклики. Найбільший із них один - Перемога.

Необхідно й надалі вкладати ресурси в молодіжні ініціативи, наукові дослідження, культурний розвиток та відповідальне громадянство. У нас вже є Перша стратегія для молоді, розроблена до 2035 року, а також досвід, який допоможе втілити її в життя.

Цей рік я хочу присвятити подяці. Героям і Героїням - за можливість жити і працювати.

Команді Офісу Європейської молодіжної столиці, "Твори", а також усім, хто брав участь, допомагав, вірив і підтримував нас.

Цей рік запам'ятається Львовом особливими подіями, що стали можливими завдяки зусиллям його мешканців. Слава Україні!