Центри спільного використання наукових приладів: чотири концепції для України

Автором є Аліна Волик, доктор філософії, викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також провідний експерт науково-дослідного відділу.

На фоні складнощів, викликаних повномасштабною війною, українська наука не зупиняється у своїх пошуках надійних шляхів для прогресу. Один із таких шляхів — удосконалення науково-дослідницької інфраструктури, яка виступає як потужний засіб для досягнення нових висот.

Рік тому Національний фонд досліджень України (НФДУ) оголосив конкурс на проєкти, які науковці між собою називають "інфраструктурними". Переможці отримали по 30 млн грн, а загальний бюджет конкурсу склав 300 млн грн, що має на меті розвиток національної дослідницької інфраструктури. Це не лише про публікації чи патенти, а й про створення довготривалої платформи: обладнані лабораторії, сучасні дослідницькі центри, новітня техніка та кластери, здатні забезпечити дослідження на світовому рівні.

Один із таких проєктів втілюється в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — це центр високопродуктивних обчислень та машинного навчання, який має на меті стати одним із найсильніших в Україні. Важливо зазначити, що інфраструктура не обмежиться лише столицею. Планується створення мережі наукових центрів у різних регіонах країни.

Чи доречні такі витрати в умовах війни та подальшої відбудови країни? Історія показує, що саме наука допомагала державам долати найскладніші випробування. Наприклад, у 1953 році, в часи повоєнних труднощів, уряд ФРН відновив фонд на ім'я Александера фон Гумбольдта, щоб підтримати міжнародну наукову співпрацю. Цей фонд швидко став однією з основних організацій, що сприяють науковим дослідженням та розвитку технологій у Німеччині. Саме це зараз потрібно Україні.

Наступним етапом у розбудові національної дослідницької інфраструктури повинна стати організація наукової інфраструктури як ресурсу для центрів колективного користування науковим обладнанням (ЦККНО). Цей ресурс має бути доступний за визначених умов для всіх, хто має ідеї та потреби в обладнанні — від науковців до бізнесменів. Така модель вже давно зарекомендувала себе як ефективна в розвинених країнах.

Перед початком повномасштабної війни автори статті мали можливість відвідати Центр Макса Дельбрюка в Берліні. Ця Технологічна платформа вражає своєю здатністю інтегрувати сучасне обладнання, методологічну підтримку та різноманітні сервіси, які доступні як для німецьких, так і для міжнародних дослідників. Спектр досліджень тут широкий: мікроскопія, геноміка, біоінформатика, аналіз органоїдів, протеоміка, трансгенні моделі тварин та високопродуктивна аналітика. Створення подібних центрів спільного користування науковими технологіями та обладнанням повинно стати пріоритетом для всіх зацікавлених установ в Україні.

Щоб це стало реальністю, державні управлінці, науковці та бізнес мають відповісти на ключові запитання. Якою має бути роль ЦККНО в розвитку науки, інновацій, партнерства з бізнесом? Які є моделі ефективної роботи без зайвої бюрократії? Що потрібно змінити на рівні державної політики? Чи можуть українські ЦККНО стати частиною інноваційної екосистеми ЄС і що для цього потрібно змінити в їхньому управлінні або фінансуванні?

Для обговорення цих питань наприкінці жовтня в КНУ імені Тараса Шевченка було організовано панельну дискусію "Наука -- бізнес -- держава: як створити ефективну екосистему спільного користування науковим обладнанням?". Її ключові тези стали основою для подальших міркувань, які ми пропонуємо до уваги читачів.

Очільниця Наукового комітету Національної ради України, відповідальної за розвиток науки та технологій, Олександра Антонюк, яка також є провідною науковою співробітницею Інституту математики НАН України, підкреслила, що в Україні відсутні чітко визначені правові механізми для ефективного функціонування ЦККНО. Вона також зауважила, що суперечності в законодавстві формують додаткові ризики для державних установ.

"В нашому законодавстві відсутня чітка бізнес-модель для таких установ, -- зазначила науковець. -- Без надійних механізмів реалізації завжди існує ризик, що будь-які дії можуть бути визнані неправильними".

Керівник хабу Європейського інституту інновацій і технологій (EIT) в Україні, засновник і перший керівник Українського фонду стартапів Ігор Маркевич наголосив: через брак чіткої нормативно-правової бази інноваційна сфера в Україні змушена працювати в шпагаті, одночасно намагаючись дотримуватися законодавства і все ж таки робити реальні кроки вперед. Проте в нинішніх умовах війни й економічних викликів важливо підтримувати ініціативи, що запускають інноваційні проєкти, навіть попри недосконале правове поле.

Ключовим для бізнесу, стартапів і скейлапів (тобто компаній, що вже вийшли за межі початкової фази й масштабуються) є наявність зрозумілих інструкцій та one-stop-shop сервісів, де можна дізнатись, як користуватись інфраструктурою, скільки це коштує та як подолати шлях від прототипу до мінімально життєздатного продукту.

Як ілюстрацію європейського підходу Маркевич представив проєкт EIT Infrabooster, який навчає університети методам комерціалізації та монетизації наукової інфраструктури. На думку експерта, ця ініціатива здатна сприяти стандартизації та впорядкуванню українських практик. Наразі вже п'ять українських університетів успішно впровадили цю програму.

Ігор Маркевич підкреслює, що в найближчі місяці українські вищі навчальні заклади повинні бути підготовлені до прийому стартапів, які отримають фінансування через європейські програми і потребуватимуть лабораторних потужностей для реалізації своїх проектів.

Дмитро Меленевський, директор і засновник ТОВ "Новації", висловив свою думку про те, що існуюча система ЦККНО є неефективною і потребує кардинальних змін у концепції та обсязі. Експерт вважає, що центри повинні бути великими, багатофункціональними та всеосяжними, забезпеченими належною інфраструктурою, включаючи приміщення для підготовки зразків і робочі офіси для науковців. Він також підкреслив необхідність трансформації навчальної культури та зміни ставлення студентів до підприємництва, аби стимулювати їх до створення власних бізнесів.

Доцентка НТУ "Дніпровська політехніка", учасниця ініціативи Central Ukrainian EDIH та керівниця стартап-програм університету Тетяна Булана окреслила три основні напрями взаємодії закладу освіти з бізнесом і наукою.

Перший -- освітній: участь у спільних програмах із Європейським інститутом інновацій і технологій, завдяки яким понад тисячу студентів і викладачів із різних країн навчалися інновацій та підприємництва. Другий напрям -- науковий: участь у міжнародних проєктах, зокрема OptiQ (розроблення квантових обчислень у співпраці зі Шльонською політехнікою) та EDIH (European Digital Innovation Hub, який розвиває співпрацю університетів із бізнесом).

Третій напрямок — інвестиційно-інфраструктурний: це формування умов для проведення тестування перед інвестуванням, де стартапи мають можливість перевіряти свої концепції на університетському обладнанні. Це забезпечує доступ до сучасних технологічних ресурсів без значних фінансових витрат.

В результаті обговорення було розроблено чотири різні моделі роботи ЦККНО, які, незважаючи на свій описовий характер, можуть слугувати відправною точкою для подальшого розвитку та реалізації.

-- університетська фірма / науковий центр (ТОВ) -- адаптивна організація, здатна до найму, встановлення цінових ставок та отримання прибутку;

-- консорціум університетів -- спільна мережа центрів із єдиною системою бронювання й тарифами;

-- Public-Private Partnership (PPP) -- центром керує приватний оператор за контрактом із університетом.

Створення дієвої системи ЦККНО відкриває можливості не лише для оновлення науки, а й для перетворення її на рушійну силу відновлення та розвитку країни. Вкрай важливо не пропустити цю нагоду.