Чому коти видають муркотіння: наукове обґрунтування феномену.

Унікальна здатність котів мурчати, яка так подобається власникам цих тварин, для вчених завжди залишалась загадкою. Причому незрозумілим залишався як сам фізіологічний процес, так і генетичні механізми, з ним пов'язані.

Проте, як зазначає видання Science Alert, нещодавно проведене дослідження в Японії виявило можливі гени, що відповідають за котяче муркотіння. Це відкриття може сприяти глибшому розумінню причин, чому наші пухнасті улюбленці видають цей звук.

Хоча коти живуть поруч з людьми вже тисячоліття, їх мурчання залишається таємницею, а причина, чому ці пухнасті створіння видають цей звук, досі викликає суперечки. Також не зовсім зрозуміло, чи можна вважати подібні вокальні вібрації у великих котів муркотінням, або це явище є виключно притаманним меншим представникам котячого сімейства. Нова інформація може нарешті допомогти прояснити деякі з цих нез’ясованих питань.

Вивчаючи ДНК та поведінку 280 домашніх кішок, біолог Юме Окамото з Кіотського університету разом із своєю командою виявив ген, що має зв'язок із муркотінням та іншими формами вокалізації у котів. Власники кішок повідомили, що ті, у кого коротка форма генів андрогенних рецепторів, муркотіли частіше, ніж їхні побратими з довгими версіями цих генів. Крім того, коти з коротким типом гена, за свідченнями власників, активніше спілкувалися з людьми через різні звукові сигнали. Оскільки андрогенні рецептори здебільшого регулюють рівень тестостерону, можна припустити, що довжина гена має вплив на поведінку, пов'язану з тестостероном, включаючи вокалізації.

Досліджуючи цей ген у 11 різних видах котів, науковці встановили, що довга версія цього гена спостерігається лише у домашніх котів. Навіть у їхніх найближчих родичів, таких як коти-риболови та бенгальці, не виявлено подібних форм гена, що дає підстави вважати, що ця мутація виникла в процесі одомашнення кішок.

Раніше проведені дослідження виявили, що чистокровні кішки частіше мають ген довгого типу в порівнянні з кішками змішаної породи, які часто розпочинали своє життя в ролі бродяг. Це призводить до висновку, що коти, які постійно живуть у людському середовищі, менш залежні від голосової комунікації для виживання, що, у свою чергу, дозволяє представникам з генетичною варіацією довгого типу процвітати в популяції чистокровних кішок.

"Цей висновок відповідає зв'язку між муркотінням та голосовою комунікацією, які виступають як стратегії залучення уваги або отримання підтримки, що, в свою чергу, сприяє виживанню через взаємодію з іншими кішками та людьми," -- зазначають Окамото та його колеги у своїй статті.

Коти також видають муркотіння у випадках серйозних травм, що змусило деяких науковців висунути гіпотезу про те, що цей звук може слугувати своєрідним лікувальним механізмом. Декілька років тому вчені виявили, що м'які тканини в голосових зв'язках котів здатні генерувати низькочастотні вібрації без участі м'язових скорочень, що робить звук частотою 25-30 Гц у певному сенсі автоматизованим.

"Ми прагнемо розширити свої знання про кішок та покращити взаємозв'язки між ними і людьми завдяки нашим дослідженням," - зазначає Окамото. Такі дослідження допомагають глибше зрозуміти поведінку котів та важливість муркотіння в нашій спілкуванні з ними.

Раніше OBOZ.UA оприлюднив роз'яснення, чому давати молоко котам категорично заборонено.