Чому відкритість у науці визначає її майбутнє: міркування та можливості розвитку.

Автором є Олександр Березко, який займає посаду президента Інституту відкритої науки та інновацій (INOSI) та є доцентом у Національному університеті "Львівська політехніка".

Наука виступає двигуном прогресу країни, оскільки економіка знань забезпечує її конкурентоспроможність на світовій арені. У сучасному глобалізованому світі співпраця та обмін ідеями стають критично важливими для досягнення спільного розвитку. Відкритість сприяє цим процесам, тому з 2012 року відзначається Тиждень відкритого доступу — міжнародна подія, що сприяє популяризації відкритого обміну знаннями для вирішення глобальних викликів, таких як зміни клімату та пандемії. Щороку організатори обирають "офіційну" тему заходу. Проте цього року, вперше за всю історію традиції, Тиждень було присвячено темі минулого року — "Спільнота понад комерціалізацію". Чому саме цей аспект відкритої науки залишається важливим і що він може означати для України?

Ключова проблема полягає в тому, що сьогодні левову частку глобального виробництва знань контролює відносно невелика кількість комерційних організацій -- видавці наукових журналів. Їхні інтереси та цілі часто не збігаються з потребами наукової спільноти та суспільства в цілому, що створює системні бар'єри для впровадження відкритого доступу до наукових результатів, незважаючи на його очевидні переваги, визнані навіть ЮНЕСКО. Згідно з актуальним звітом STM, міжнародної асоціації видавців, відсоток журнальних статей і матеріалів конференцій, доступних лише платно, суттєво знизився, але все ще становив більш як половину усіх публікацій, що індексуються наукометричною базою даних Scopus в 2023 році.

Сучасна ситуація посилює нерівність між країнами та соціальними групами з різними економічними умовами, що стосується не лише доступу до наукових ресурсів, але й можливості публікації власних наукових досягнень. Причина цього явища є досить очевидною: якісний процес публікації вимагає фінансових вкладень в інфраструктуру та оплату праці, які хтось має покрити. У випадку відкритого доступу, який передбачає безкоштовне читання та повторне використання матеріалів, ці витрати лягають на плечі авторів у вигляді збору за публікацію статей (article processing charge, APC).

Сьогодні середній розмір APC (плата за публікацію) у провідних видавництвах, таких як Elsevier, становить кілька тисяч доларів США, що може бути порівняно з вартістю лямборґіні у науковому світі, зокрема з журналом Nature. Цю систему часто називають "золотим шляхом" відкритого доступу (Gold Open Access), і вона наразі є домінуючою серед інших моделей, особливо в публікаціях, що індексуються в Scopus. Ясно, що така ситуація створює серйозні труднощі для українських науковців, адже інституційний бюджет на публікації в престижних журналах є для них недоступною розкішшю. Водночас, варто зазначити, що після початку повномасштабної війни з'явилася низка безкоштовних (хоча й тимчасових) можливостей для публікації, спеціально розроблених для українських авторів.

Академічна спільнота, засновники науки та інші зацікавлені сторони активно працюють над поліпшенням глобальної ситуації. Вони застосовують різноманітні стратегії, щоб запропонувати альтернативи традиційним комерційним моделям публікацій та вплинути на політику видавців. Серед цих ініціатив – розміщення авторських версій статей у відкритому доступі, створення безкоштовних видавничих платформ для авторів і читачів (так званий "діамантовий" відкритий доступ), а також зміни у фінансуванні наукових досліджень, такі як скасування вимог до публікації результатів у вигляді статей або припинення виділення коштів для покриття APC. Крім того, проводяться експерименти з новими видавничими процесами, наприклад, американський Lifecycle Journal і британський Octopus.

Однак такі ініціативи поки що не досягають необхідного масштабу, тоді як щорічна кількість публікацій у провідних комерційних видавців сягає десятків або навіть сотень тисяч. Однією з причин цього є так звана "економіка престижу", яка домінує в академічному середовищі та спонукає науковців надавати перевагу відомим журналам із високими наукометричними показниками (сплачуючи величезні APC або відмовляючись від відкритого доступу).

У пошуку сталого рішення стейкхолдери звертають увагу на "широкий архіпелаг" "діамантових" журналів, які зазвичай видаються саме спільнотою -- університетами та науково-дослідними установами. Згідно зі звітом проєкту OPERAS, їхня кількість є значною, особливо у Східній Європі та Латинській Америці. У тематичному фокусі цих видань переважають гуманітарні та соціальні науки (60%). Вони майже не фігурують у вищезгаданому звіті STM, бо рідко індексуються у Scopus, де діють доволі серйозні вимоги до якості наукових матеріалів та видавничого процесу. Справді, питання щодо якості цих журналів -- як технічної, так і наукової -- залишаються актуальними. Підтримувати високі стандарти нелегко, коли більшість таких видань (86%) покладаються на волонтерську працю повністю чи значною мірою...

Отже, за відсутності очевидного рішення його пошук триває, і Україні варто брати у цьому участь. Проте коли ми говоримо про відкритий доступ, варто зосереджуватися не стільки на проблемах, скільки на його потенціалі. Нижче наводимо кілька перспективних тем для обговорення, наприклад, в межах Тижня відкритого доступу-2025. Важливо донести їх тим, хто в різних країнах ухвалює рішення щодо розвитку науки та виділяє фінансування. Отже, про що сьогодні варто говорити в контексті відкритого обміну знаннями?

Відкрита наука відзначається своєю здатністю допомагати у вирішенні глобальних криз і може стати основою для прийняття зважених рішень в умовах турбулентності, невизначеності та появи талебівських "чорних лебедів". Міністри науки країн G7 нещодавно наголосили на "фундаментальному" значенні відкритості, підкресливши важливість досліджень і інновацій для відновлення України. У той же час, у Європейському Союзі, до якого ми плануємо інтегруватися, тривають активні обговорення щодо трьох важливих документів, опублікованих цього року.

Перший із них -- звіт колишнього прем'єр-міністра Італії Енріко Летти про майбутнє єдиного ринку (економічного простору ЄС без внутрішніх кордонів), де діють так звані "чотири свободи" -- вільний рух товарів, капіталу, послуг та людей. Наскрізна ідея звіту -- потреба у забезпеченні додаткової п'ятої свободи "досліджувати, вивчати і творити на благо людства, без жодних дисциплінарних чи штучних кордонів і обмежень", яка охоплює дослідження, інновації, освіту та дані. Тому цілком логічно, що реалізація цієї нової свободи вимагає, серед іншого, "непохитної відданості" розвитку відкритої науки.

Другий -- про майбутнє європейської конкурентоспроможності від видатного економіста і колишнього президента Європейського центрального банку Маріо Драгі. Ця публікація відкрито визнає, що "колишня глобальна парадигма поступово відходить у минуле". У ній підкреслюється нагальна потреба ЄС у швидкому підвищенні продуктивності, щоб відповідати темпам економічного зростання провідних конкурентів. Драгі прямо називає неспроможність досягти цільового показника у 3% ВВП щодо витрат на НДДКР "фундаментальною причиною" економічного відставання ЄС від США та Китаю. На думку одразу спадають нинішні 0,17% ВВП, що виділяються на науку в Україні у воєнний час, попри гарантовані законом 1,7% -- рівень, який навіть за повного виконання залишався б майже вдвічі меншим за необхідний.

Завершує трійку звіт "Align, act, accelerate" ("Узгодитись, діяти, прискоритись"), підготовлений експертною командою Єврокомісії, яку очолює колишній міністр науки Португалії Мануель Хейтор. Цей документ закликає до суттєвого перегляду дослідницьких та інноваційних ініціатив ЄС, оскільки існуюча система не забезпечує необхідних проривів для підтримання конкурентоспроможності Європи як єдиного простору. Це нова риторика, яка потребує обговорення, інтерпретації та активної комунікації.

Відкритий доступ виступає важливим ресурсом для прогресу штучного інтелекту, адже він потребує аналізу величезних обсягів даних. Сьогодні кожен, хто публікує контент у відкритому доступі або навіть просто в Інтернеті, має усвідомлювати, що цей матеріал рано чи пізно стане "харчем" для моделей штучного інтелекту. Це питання варто обговорювати вже зі шкільних років. Водночас, публікація якісних наукових досліджень у відкритому доступі може суттєво сприяти створенню більш надійних і точних систем штучного інтелекту. Проте залишається багато питань: хто та з якою метою буде використовувати ці системи, і до яких глобальних наслідків це може призвести? Можливо, на ці питання вже є відповіді у ChatGPT.

Окрема тема — дослідницькі дані, зокрема ті, що відповідають принципам FAIR (які оптимізовані для використання). На цьогорічному Симпозіумі EOSC (Європейської хмари відкритої науки), що проходив у Берліні під час Тижня відкритого доступу, активно обговорювалися жарти щодо альтернативного тлумачення абревіатури FAIR — Findable AI Readiness of data ("готовність даних до інтеграції зі штучним інтелектом"). Це дотепне висловлювання яскраво демонструє перспективи розвитку наукової спільноти в майбутньому.

Сьогодні головною перепоною на шляху до впровадження відкритої науки є не стільки недолік навичок чи інфраструктури (хоча ці аспекти також мають велике значення), скільки відсутність ефективної системи визнання та мотивації для дослідників. Відкриті наукові практики потребують додаткових зусиль, які небагато хто готовий докладати без належних стимулів. Тому нагальна потреба в реформуванні оцінювання наукової діяльності для акцентування уваги на відкритості та раціональних підходах є актуальною та активно впроваджується у світовій практиці, зокрема завдяки Коаліції з розвитку оцінювання науки (CoARA). Водночас запрошую українські наукові установи, заклади вищої освіти та інші організації приєднуватися до CoARA, а після цього -- до її українського осередку.

Згадана реформа -- справа непроста, бо вона змінює застарілий і вже неефективний, але такий знайомий порядок речей. Проте, Україні тут є чим пишатись, адже минулого тижня МОН оголосило про впровадження нової методики оцінювання ефективності наукової діяльності, яка багато в чому враховує принципи відкритої науки та CoARA. Під час її розроблення активно використовувався міжнародний досвід, зокрема вивчений в межах проєкту Open4UA. Нова методика є очевидним кроком уперед для української системи науки та освіти і стане важливим євроінтеграційним інструментом.