Чому для святкування Нового року обирають прикрашати саме ялинку: історія цієї традиції

Однією з найважливіших традицій зимових урочистостей є встановлення та декорування новорічної ялинки. А чи знаєте ви, як виник цей звичай?

Чи справді він сягає корінням у дохристиянські часи? OBOZ.UA розбирався в історії символа Різдва та Нового року.

Популярна версія

Згідно з поширеними уявленнями, традиція прикрашати вічнозелене дерево на свято зимового соцестояння налічує не одну тисячу років. Вважають, ніби ще давні римляни на свято Сатурналій, яке випадало приблизно на той же період, що і сучасне Різдво, прикрашали храми і свої домівки гілками вічнозелених рослин.

Кельти мали традицію вішати яблука на гілках дубів у найкоротші дні року, а також прикрашати храми зеленим листям, що символізувало безкінечне відновлення життя. Крім того, вважається, що скандинави використовували хвою з тією ж метою, адже вона залишається зеленою протягом всього року.

На континенті Європи першими представниками цієї традиції вважаються народи північної Німеччини та історичної Лівонії, яка нині охоплює території Латвії та Естонії. Вважається, що місцеві християни успадкували цю звичку від своїх язичницьких предків, які для святкування зимового відродження сонця приносили з лісу хвойне дерево, прикрашали його та організовували святкові гуляння навколо нього.

Існує також історичний міф про те, що звичай прикрашати ялинку свічками вигадав християнський діяч і засновник церковної реформації Мартін Лютер. Легенда переповідає, як він одного вечора йшов додому і замилувався відблиском зірок на вкритих снігом гілках ялин. Прийшовши додому, він, буцімто, прилаштував на своєму дереві невеличкі запалені свічки.

Які висновки робить наука?

Сучасні дослідники історії вважають, що справжня хроніка різдвяної ялинки є набагато коротшою, ніж прийнято вважати. Як зазначає Бернд Брюннер у своїй книзі "Вигадуючи різдвяне дерево", на яку посилається видання "По той бік новин", перша достовірна згадка про прикрашене дерево датована 1419 роком. Пекарі з Фрайбурга описували ялинку, прикрашену яблуками, печивом і мішурою, яку вони помітили в місцевому шпиталі. А вже у 1441 році було зафіксовано свідчення про ялинку, встановлену в естонському Талліні біля танцювального залу. Водночас варто зазначити, що середньовічне слово "bom" в цьому контексті могло означати як прикрашену жердину, так і щоглу. Цікаво, що обидві найдавніші згадувані ялинки були розташовані в громадських місцях, а не у приватних домівках.

Ще до того, як ці факти з'явилися на історичній арені Європи, існували законодавчі акти, що регулювали вирубку вічнозелених дерев у різдвяний сезон. Наприклад, у 1300-х роках у Франції влада намагалася контролювати збирання хвойних гілок, забороняючи це громадянам за дев'ять днів до та після святкування Різдва. У 1431 році в німецькому місті Адельсгайм був ухвалений закон, що дозволяв рубати дерева не вище 2,1 метра. Однак у 1448 році це правило було змінено, і один громадянин отримав право зрубати дерево висотою до 2,4 метра. Ці історичні документи свідчать про те, що в ті часи люди приносили додому гілки хвойних дерев під час Різдва. Проте, чи прикрашали вони їх, чи використовували якимось іншим чином, залишається невідомим.

Історики припускають, що традиція прикрашання ялинки пішла від звичаю ставити містеріальні п'єси. Для неписьменних людей у дні Різдва ставили вистави про народження Христа, які були досить популярними. А те, що використовувалось для них, нерідко потім запозичувалось в народі.

Історик Девід Бертаіна, автор "Оксфордського довідника з Різдва", зазначає, що перші свідчення про прикрашені ялинки в приватних домівках з'являються лише в XVI столітті. Відоме посилання 1531 року свідчить про те, що на ринках Німеччини продавали хвойні дерева, які люди несли додому. Крім того, у 1605 році мешканці Страсбурга у Франції почали ставити ялинки у своїх оселях, прикрашаючи їх паперовими квітами та солодощами.

Звичай прикрашення різдвяної ялинки здобув значну популярність серед мешканців Центральної та Північної Європи в 19 столітті. Цей звичай став ще більш відомим завдяки описам у літературі епохи Романтизму. Зокрема, Йоганн Вольфганг фон Ґете наочно зобразив процес оздоблення ялинки у своєму знаменитому творі "Страждання молодого Вертера".

Німці принесли звичай прикрашати ялинку до США в 18 столітті. Першою задокументованою різдвяною ялинкою в Англії вважається та, що належала королеві Софії Шарлотті Мекленбург-Стреліцькій, дружині Георга ІІІ. У грудні 1800 року вона оздобила цю ялинку в одній із зал Віндзорського замку.

А як в Україні

На українських землях символом різдвяних святкувань була не ялинка, а спеціальний прикрашений сніп, який заготовляли ще з часів обжинок - дідух. У нього вплітали яскраві стрічки і ставили на стіл у Святвечір, як символ врожаю та достатку. Дехто припускає, що він символізував також зв'язок з предками.

Перші згадки про ялинки в українських містах датуються 18 століттям. Історики вважають, що це звичаєву традицію могли привнести німецькі емігранти. Першою ялинкою, що була офіційно встановлена, вважається та, яка прикрасила палац Потоцьких в Одесі в грудні 1811 року, коли її підготували до різдвяного балу. Цей звичай почав активно поширюватись серед українців у другій половині 19 століття. Важливо зазначити, що ялинка не витіснила дідуха — обидві традиції продовжували існувати поряд одна з одною.

Щодо радянського періоду, то на початкових етапах існування СРСР уряд активно протидіяв традиціям святкування Різдва і намагався заборонити прикрашання ялинок. Проте з часом було вирішено не ліквідувати цей звичай, а адаптувати його до вимог нової ідеології. Різдво поступилося місцем світському святу Нового року, святого Миколая замінив дід Мороз, а різдвяну зірку на верхівці ялинки змінила червона комуністична зірка.

Раніше OBOZ.UA повідомляв про те, в які дні зимових свят в Україні проводять коляди, щедрування та посівання.