Експорт озброєнь: наскільки готова Україна, які ринки досліджувати та чому існуючі норми є неефективними.

Депутати Верховної Ради займаються розподілом ще не здобутої вигоди, мріючи про прибутки від експорту військової техніки. Проте насправді експорт зброї не функціонує, хоча за минулий рік про його запуск оголошували чотири рази. Досі не спостерігається значних обсягів експортних надходжень або серйозних міжнародних проектів.

Серед компаній, що отримали дозвіл на здійснення трансферу технологій, є й інші виробники, які вже багато років не можуть проводити міжнародні угоди. Ситуацію ускладнюють заплутані експортні правила, введені ще за часів міністра оборони Михайла Федорова.

Сьогодні уряд веде переговори з виробниками, аби знайти нову "формулу експорту", що справді буде ефективною і допоможе Україні хоча б частково відшкодувати втрати експортних надходжень, спричинені блокуванням портів та руйнуванням металургійної галузі.

У рамках Четвертого експортного форуму "Економічної правди" головний редактор видання "Оборонка" провів бесіду з колишнім головнокомандувачем Валерієм Залужним, засновником Vyriy Industries Олексієм Бабенком, представником асоціації NAUDI Сергієм Висоцьким, виконавчим директором "Генерал Черешня" Даниїлом Ваховським та директором "Укрспецсистемс" Дмитром Хасаповим.

Обговорюємо, які можливості відкриваються для України на міжнародному ринку озброєння, до яких ринків слід звертати увагу та які проблеми пов'язані з постановою про експорт військової продукції.

Експорт озброєнь є більш складним процесом, ніж може здаватися на перший погляд.

Для успішної реалізації продукції на ринку виробник має володіти певною репутацією у сфері озброєнь. Хоча в ефективності української зброї потенційні замовники не мають сумнівів, це не гарантує того, що західні країни сприймають наші компанії як "зрілих" та надійних постачальників у сфері безпеки на тривалу перспективу.

Колишній головнокомандувач Сил оборони та нинішній посол України у Великій Британії Валерій Залужний зазначив, що в західних країнах українська оборонна промисловість сприймається дуже змішано, оскільки вона поки що не функціонує як цілісний механізм, підкріплений державною політикою, наукою та довгостроковими перспективами.

Оборонна індустрія базується на наукових розробках, підготовці фахівців, виробничих процесах та контрольованій експлуатації. Усе це має бути узгоджено з національною стратегією. В свою чергу, національна стратегія повинна мати надійну фінансову підтримку, що забезпечить реалізацію визначених цілей. Крім того, варто підкреслити важливість державного органу, який відповідатиме за дану сферу.

Запитання полягає в тому, чи вважаєте ви (представники оборонної промисловості - ред.) себе складовою частиною національної політики? Яка кількість наукових досліджень була замовлена у вашій сфері? Наразі ми маємо не менше 500 виробників, які займаються різноманітними розробками у своїх вузьких спеціалізаціях, іноді з використанням сумнівних методів. У цьому році лише 158 студентів вирішили навчатися фізиці в університетах. Тож чи можемо ми впевнено заявляти про стан нашої оборонної промисловості?" - підкреслив Залужний.

Він зазначив, що західні союзники вважають деяких виробників, які прагнуть втілити свої ідеї, але це не відповідає стандартам класичної та організованої оборонної промисловості.

"Якби Опенгеймер та академік Курчатов таким же чином займались атомною енергетикою, ніякої ядерної зброї не було би.

Оскільки ми вже досягли певних успіхів, але стикаємося з нестачею ресурсів, наша стратегія буде ґрунтуватися на нішовій моделі. Ми плануємо заповнювати існуючі прогалини, залучаючи ресурси від партнерів, щоб досягнути нашої мети — перемоги у війні з Росією.

Тому наразі заголосно казати, що ми є оборонною промисловістю. І відношення до нас відповідно лише як до носіїв певних можливостей у виготовлені тієї чи іншої зброї", - сказав посол.

Залужний підкреслив, що торгівля зброєю не є такою ж простою, як продаж шкарпеток. Для ефективної реалізації військової продукції на світовій арені країнам НАТО необхідно мати чітко визначені доктрини стосовно застосування тих типів озброєння, які виробляє українська промисловість.

"Партнери сприймають наші технології з двох боків. Перша - "ви бідні, тому воюєте саме цією зброєю". Друга - "навіть якщо ці технології дійсно потрібні на сучасній війні, то за потреби ми також зможемо швидко переозброїтись".

Партнери усвідомлюють, що нові види озброєння все ще перебувають на стадії розробки. Процес вдосконалення танків, розпочатий у 1915 році, продовжується і досі. Розвиток наших технологій, на думку Залужного, займе ще щонайменше три роки, перш ніж їх можна буде продавати та зберігати для потенційних споживачів. До цього часу, він висловив сумніви щодо можливих значних досягнень українських виробників на міжнародній арені.

Шукати ринок треба вже

Проте не всі компанії в оборонній сфері поділяють позицію Залужного. Виробники активно шукають можливості для впровадження своєї продукції і впевнені, що відповідний попит вже існує, особливо коли мова йде про "зрілі" розробки, класичне озброєння та боєприпаси.

"Існує зброя, яка є необхідною для держав, що перебувають у стані війни. Є також зброя, яка потрібна країнам, які відчувають загрозу конфлікту. І, нарешті, є зброя для тих країн, які не планують вступати у війну. Для тих, хто вже воює, наші FPV-дрони є затребуваним рішенням — ми отримали безліч запитів від різних урядів. У той же час, країнам, які не беруть участі у бойових діях, потрібні більш складні моделі безпілотників, які не є актуальними для нашої ситуації. І мова не йде про "космічні" технології," — підкреслив засновник Vyriy Industries Олексій Бабенко.

Дмитро Хасапов, директор компанії "Укрспецсистемс", зазначив, що ще до початку повномасштабної війни їхня компанія вже працювала з іноземними клієнтами, і попит на їхні товари залишається стабільним і досі.

Досліджуючи можливості для збуту українського озброєння, виробники зброї підкреслили, що варто розглядати не тільки держави-партнери.

З великою повагою до політики держави, яка акцентує увагу на пріоритетному постачанні озброєнь країнам НАТО, варто зазначити, що економічна структура нашої оборонної промисловості також передбачає вихід на ринки третіх країн. У нас є потенціал конкурувати з такими країнами, як Росія, Китай, Індія та Туреччина.

Торгівля зброєю - це водночас про політичний вплив, тому що під постачання зброї прив'язано постачання компонентів, запасних частин, сервісу, оновлення, навчання тощо. Країна-продавець супроводжує свою техніку протягом всього циклу її існування.

Для того, щоб досягти таких висот, розвинути оборонну індустрію та мати політичний вплив, нам необхідно забезпечити фінансовий успіх. Щоб його досягти, важливо вже зараз закріплювати свої позиції в цих країнах, незважаючи на прагнення торгувати зброєю лише з партнерами. Протягом війни ми втратили свої позиції, які зайняли російські компанії та менш значні учасники збройного ринку. Ми маємо що запропонувати, поки наші інновації ще не потрапили до рук конкурентів, - підкреслив він.

Виконавчий директор компанії "Генерал Черешня" Даниїл Ваховський зазначає, що західні країни активно полюють за нашим досвідом і вже монетизують його на ринку.

"Сполучені Штати ведуть досить захоплюючу гру на ринку. Тут виникає безліч стартапів, які відкривають свої представництва в Україні. Вони отримують значні інвестиції та здобувають статус Battle Test in Ukraine, проте насправді на полі бою їхніх ресурсів вкрай мало", - підкреслив він.

Висоцький акцентував увагу на тому, що ключем до успіху стане не просто продаж дронів як окремих одиниць, а реалізація комплексного рішення в сфері безпеки. Це рішення повинно включати навчання, інтеграцію продукту в існуючу структуру, його адаптацію до загальної системи оборони та стратегії конкретного замовника, а також реагувати на актуальні загрози та враховувати специфіку географічної ситуації.

На думку Висоцького, українські оборонні підприємства здатні самостійно ухвалювати такі рішення, не чекаючи на вказівки з боку держави. Вони мають досвід оперативної адаптації своїх продуктів відповідно до змінюваних вимог фронту. Це, в свою чергу, приносить не лише фінансові результати, а також підсилює геополітичну позицію України.

Хасапов на досвіді компанії "Укрспецсистемс" зазначає, що отримати доступ на ринок арабських країн - це цілком реалістична задача для українського виробника.

"В країнах Близького сходу немає такої зарегульованості як у країнах НАТО, хоча бюрократія характерна для будь-якої країни. Звісно, що неможливо просто так постукатись у міноборони ОАЕ та Саудівської Аравії зі своїм продуктом - там працюють свої контрагенти, через яких це робиться. Хтось не справляється, і отримання доступу на цей ринок може тривати роками.

"Проте, якщо вдасться подолати цей перешкоду, ми цілком можемо отримати реалізовані контракти та забезпечення "безпеки" для арабських країн," - наголошує Хасапов.

Ваховський вважає, що для української зброї є попит у всіх місцях, де існує загроза. Навіть якщо війна завершиться, сотні тисяч підготовлених російських військових залишаться активними і продовжать виконувати завдання свого режиму в різних куточках світу. Тому необхідно заздалегідь готуватися до протистояння цій загрозі.

"Автомат Калашникова розповсюджувався в усіх регіонах, де існували інтереси Радянського Союзу. Аналогічно відбуватиметься й з новими технологіями. У тих місцях, де зосереджені наші державні інтереси, там також з'явиться наша зброя", - підкреслив він.

Чому не вдається реалізувати експорт?

Якщо оборонні підприємства мають настільки вражаючі можливості, чому ж досі не спостерігаємо мільйони доларів прибутків від експорту? Вся справа у питаннях регуляції.

"Експортна постанова була погано написана. Був на одній зустрічі і пояснював, що вона працювати не буде, але слухати ніхто не хотів. Велика проблема, що не було нормальної комунікації з Міністерством оборони з виробниками. При всіх плюсах Михайла Федорова як міністра...але це просто те, як не треба писати постанови.

Для того, щоб усі зрозуміли ситуацію. Згідно з цією постановою, для підписання угоди з німецькою стороною на умовну суму в 10 мільярдів доларів, спочатку необхідно досягти попередньої домовленості, а після цього внести 2 мільярди доларів до бюджету Подільського району Києва. Це важливий момент.

Спершу тобі нададуть можливість підписати контракт на експорт. Але якщо німці раптом відмовляться його затверджувати, повернення грошей не буде. Це викликає два запитання. Перше - чи знайдеться людина, готова ризикнути такими коштами, укладаючи угоду, яка ще не має підпису та схвалення з боку німецької сторони? Друге - якщо компанія вже вклала 2 мільярди доларів і опинилася в складній ситуації, який шанс, що хтось в Україні не попросить ще 50 мільйонів для забезпечення успішної угоди?

"Зазвичай, коли говориш про цю ситуацію, люди не можуть повірити, що все може бути настільки погано. Але, як бачимо, на жаль, це дійсно так", - зазначає Бабенко, описуючи проблему.

Висоцький вважає, що 20% мито на продаж зброї, яке отримало назву "адмінзбір", було створено поспіхом, як зручна для сприйняття цифра. Проте ця норма суттєво знижує конкурентоспроможність українських виробників на міжнародному ринку, особливо в контексті "традиційних" видів озброєння.

"Якщо ситуація не зміниться, ми продовжимо отримувати уявні мільйони з уявних постачань. Сподіваємося, що Верховний Головнокомандувач зможе об'єктивно оцінити економічні показники. І мене дивує, чому ми не можемо експортувати 60-мм та 82-мм міни, які наразі не використовуються військовими", - підкреслив він.

Бабенко висловлює думку, що експортне мито не завжди має становити 0%. Є сенс розглянути можливість впровадження різних правил для окремих категорій техніки.

Незважаючи на всі труднощі, представники оборонних компаній вважають, що їхня взаємодія з урядом є продуктивною. Вони висловили вдячність заступнику секретаря РНБО Давиду Алояну та заступниці міністра оборони Анні Гвоздяр за їх зусилля у вдосконаленні експортних норм.

Одночасно Дмитро Хасапов підкреслив, що "Укрспецсистемс" вже протягом кількох місяців отримує негативні відповіді на запити щодо трансферу технологій, що заважає розпочати діяльність в інших країнах. Він вважає, що інвестування в іноземні потужності є важливим кроком у контексті ракетних атак і нестачі робочої сили.

На завершення зустрічі представників оборонної промисловості виникло питання щодо термінів, в які ми зможемо досягти стабільних обсягів експорту за умов максимально сприятливого регулювання. У цьому контексті думки учасників розділилися. Дехто вважає, що Україні знадобиться певний період для укладання контрактів, що може зайняти від 6 до 12 місяців, перш ніж ми зможемо вийти на значні фінансові показники. Інші ж переконані, що перші угоди можуть бути укладені значно швидше, якщо є реальний попит з боку клієнтів.

Проте всі сходяться на одному: нинішні правила експорту озброєнь залишаються незрілими та недостатньо прозорими. Тому для того, щоб оборонна промисловість змогла компенсувати хоча б частину втрат від експорту сільськогосподарської продукції та металургії, необхідно активно працювати над вдосконаленням правил і робити це якомога швидше.