Талант українського виноробства, що був розбитий радянським режимом: сумна історія Павла Голодриги.

Як Павло Голодрига перевернув сферу виноробства в Україні попри репресії режиму СРСР, розповідає РБК-Україна.

Павло Голодрига народився у 1920 році в Вінницькій області. Він встиг стати студентом, але навчання перервала війна. Майбутній вчений служив у складі танкового полку, був начальником радіозв'язку та чин капітана. Його студентський квиток та залікова книжка згоріли під час бою.

Але він повернувся до навчання після закінчення війни та захистив докторську дисертацію. А потім був 10 років директором Національного інституту винограду і вина "Магарач".

Ім'я цього видатного селекціонера тепер увічнене на мармуровій дошці в інституті, де його роботи стали справжньою гордістю. Під його чуйним керівництвом було розроблено більше 40 сортів винограду, які здатні витримувати холод і не потребують хімічних засобів захисту від хвороб. Він також є автором численних статей, присвячених темам селекції та виноробства.

Павло Голодрига належав до тих науковців, які займалися дослідженнями не заради звітності, а заради того неперевершеного відчуття, коли новий сорт проростає з землі. Він мав здатність "чути" рослини, і саме це дозволяло його сортам діяти так, ніби в їхньому нутрі приховано внутрішнє чуття виживання.

У "Магарачі" Голодрига став рушійною силою цілої наукової школи. Він поєднував холодну логіку генетика з інтуїцією винороба, який усвідомлює: смак - це результат взаємодії клімату, ґрунту, часу та людської майстерності. Його сорти не просто існували; вони були носіями історій, адже кожен із них створювався з конкретною метою: витримувати морози, боротися з грибковими захворюваннями та зберігати аромат навіть під час негоди.

Павло Голодрига (зображення: Вікіпедія)

"Аврора Магарача", "Рубіновий Магарач", "Данко", "Ранній Магарач" - це був не просто перелік нових сортів. Це була колекція викликів системі.

У період, коли радянська наука здебільшого діяла за звичними схемами, Голодрига розробляв сорти, які демонстрували незвичайні властивості. Вони визрівали раніше, краще витримували холод, а також забезпечували стабільні врожаї навіть у регіонах, де вирощування винограду вважалося неможливим.

Його підходи в ті часи здавалася справжньою казкою:

1986 рік. Антиалкогольна кампанія в Радянському Союзі розгортається, немов бульдозер, що не запитує дозволу. Під лозунгами "боротьби з пияцтвом" знищуються виноградники, які протягом багатьох років слугували лабораторіями для селекції. Вирубують усе, що має "алкогольний потенціал", включно з дослідними ділянками Голодриги.

Для нього це було не просто поразка. Це стало руйнуванням найважливішої справи його життя. Голодрига переживав цю кампанію так, ніби вона забирає частину його сутності — все, що він створював протягом десятиліть, використовуючи свої руки, розум і безліч спостережень.

У 1986 році Павло Голодрига вчинив самогубство в Ялті, що на півострові Крим. Ніяких публічних листів чи офіційних заяв не з'явилося – лише глухе мовчання системи, якій було незручно визнати, що своїми діями вона підриває власну науку.

Його загибель вразила всіх, хто був знайомий з його трудовою етикою. Це стало яскравим прикладом того, як політичні кампанії можуть знищувати життя тих, кого держава повинна була б захищати.

Проте його сорти досягли того, чого він сам не зміг — вони вижили. Колекції, що були заховані приватними виноградарями, живці, які зберегли садівники, та експериментальні саджанці — все це стало основою для відновлення його спадщини після розпаду Радянського Союзу.

Сьогодні сорти Голодриги розвиваються в місцях, про які він навіть не міг і мріяти:

Вони продовжують оповідати про людину, яка покладалася на науку більше, ніж на будь-які політичні гасла.