"Оригінальні та ефективні способи заохочення використання та популяризації української мови. Частина перша."

Стимули вживання української мови: україномовний контент для ШІ, збільшення книговидання, підвищення культурної освіти

10 червня Національне інформаційне агентство "Укрінформ" організувало круглий стіл, присвячений темі "Креативні та ефективні підходи до популяризації та розвитку української мови". У заході взяли участь більше двадцяти експертів, серед яких були видатні представники культури, освіти, науки та громадського сектору.

На засіданні круглого столу в Укрінформі представники освіти, літератури та мовних ініціатив обговорили пропозиції щодо заохочення використання та популяризації української мови.

Заходи, які проводяться в рамках інформаційного майданчика, мають на меті, в умовах війни та формування української ідентичності, активно залучати широку аудиторію читачів та глядачів. Основна стратегічна мета полягає в популяризації української культури та наданні чіткого роз'яснення сучасних важливих явищ. Ідея організації круглого столу виникла на фоні спостережень експертів, які вказують на зниження інтересу до використання української мови в публічному житті та особистому спілкуванні на четвертому році повномасштабного вторгнення Росії. Цей інтерес активно розвивався після Революції Гідності (2014), ухвалення Закону про мову (2019) та початку агресії (2022).

У першій частині підсумкового матеріалу круглого столу ми представляємо виступи таких діячів: ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Бугрова; проректора з наукової роботи КПІ імені Ігоря Сікорського, доктора технічних наук та професора Сергія Стіренка; письменниці, доктора історичних наук, кандидатки філологічних наук та директорки видавництва "Дуліби" Марини Гримич; письменника, перекладача та літературознавця Остапа Українця, який є одним із засновників YouTube каналу "Твоя підпільна гуманітарка"; керівниці волонтерського проекту "Безкоштовні курси української мови" та онлайн-ініціативи "Є-мова" Анастасії Розлуцької; а також громадського діяча, експерта з мовних питань в Україні та співкоординатора руху "Простір свободи" Тараса Шамайди.

БУГРОВ: МОЄ РІШЕННЯ ДУЖЕ ЛЕГКЕ - ПОТРІБНО ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗРОСЛА.

Володимир Бугров, очільник Київського національного університету, названого на честь Тараса Шевченка:

Три роки тому ситуація із застосуванням української мови виглядала значно краще, але сьогодні, на жаль, спостерігається її погіршення. Коли проходиш повз магазини чи зупинки громадського транспорту, або просто гуляєш вулицею, помічаєш, що молодь все частіше спілкується російською. Я чесно кажу, що не знаю, як з цим боротися. Навіть у моєму навчальному закладі, Інституті філології, де я викладаю для студентів-магістрів, на заняттях ми розмовляємо українською, але за межами класу багато хто переходить на російську. Коли я запитую про причини, отримую відповідь, що так зручніше, але жодних обґрунтованих пояснень не наводять. Мій простий рецепт полягає в тому, щоб збільшити обсяг книговидання, бажано в білінгвальних версіях: кримськотатарська - українська, англійська - українська. Наприклад, у сфері філософії, яку я викладаю, існує проблема з термінами. У 1994 році було опубліковано перший том "Російсько-українського словника наукової термінології", а у філософії терміни на кшталт "разум" чи "рассудок" в українській мові перекладені одним словом "розум", що не зовсім коректно. Тому нам доводилося тривалий час зазначати значення термінів мовою оригіналу в дужках. Для викладача філософії це створює певні труднощі. Отже, ми відчуваємо брак словників, і нам потрібно активізувати їх випуск, а також популяризацію української літератури за кордоном. Наприклад, у лютому я відвідав два турецькі міста — Анкару та Стамбул, де побував у шести університетах. В Стамбульському університеті я побачив полицю з українською літературою, поряд із якою стояли книги, подаровані генеральним консульством Російської Федерації. Особливо вразило, що серед них була книга Анатолія Кузнєцова "Бабий Яр", а також твори Захара Прилєпіна. Єдине, що виглядало дивно, це книга Сахарова, яка була новим виданням серії "ЖЗЛ", де він представлений як "відщепенець".

Наш університет завжди привозить українські книги, і тепер кожен студент, який бере участь у програмах академічної мобільності, отримує в свою валізу книгу для передачі. Нещодавно 20 наших представників відвідали Вроцлав і передали стільки ж книг до місцевої бібліотеки. Однак це повинно стати частиною системної стратегії. Необхідно чітко визначити, які твори справді відображають українську літературу та культуру. Співпрацюючи з державними установами, такими як Український інститут при Міністерстві закордонних справ та Український інститут книги при Міністерстві культури та інформаційної політики, ми повинні зайняти не просто проактивну, а й агресивну позицію в цьому питанні. Адже якщо ми не будемо надавати книги, це зробить генеральне консульство Росії, як це сталося в Стамбулі.

МИ ВМІЄМО ПИСАТИ, ЩОБ БУЛО ЦІКАВО УКРАЇНЦЯМ, АЛЕ ЩЕ НЕ НАВЧИЛИСЯ ПИСАТИ, ЩОБ ЦЕ БУЛО ЦІКАВО СВІТОВІ

Марина Гримич, письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директорка видавництва "Дуліби", член Спілки письменників України, член ПЕН клубу:

У назві цього круглого столу мене найбільше привертають увагу слова "креативні" і "дієві". Це стосується креативного аспекту української мови, який охоплює не лише літературу, а й наукову діяльність. Я вважаю, що в цій сфері є багато можливостей для розвитку та вдосконалення. Проте, говорячи про використання української мови в повсякденному житті, я належу до тих, хто вважає, що не варто примушувати її активне впровадження, особливо у регіонах і серед людей, які опинилися в умовах високої загрози.

Щодо української мови я є великою оптимісткою, адже пам'ятаю, як це - рости в україномовній родині в російськомовному Києві, і це стало однією з моїх дитячих травм. Я знаю, про що говорю, і можу спостерігати, як за останні пів століття ситуація з українською мовою суттєво змінилася. Наприклад, 20 років тому, коли я почала писати, я свідомо обрала жанр белетристики, щоб зробити україномовну літературу конкурентоспроможною на фоні російськомовної. Нині ця проблема, на щастя, вже не існує. Ми подолали конкуренцію як у белетристиці, так і в сучасній літературі, але все ще не досягли рівня конкурентоздатності з європейською та світовою літературою. Наші книги рідко можна знайти на книжкових полицях за кордоном, тому мені здається, що ми вміємо писати так, щоб це було цікаво українцям, але ще не навчилися створювати твори, які б зацікавили світову аудиторію. Це питання престижу української мови та культури, і я вважаю, що важливо акцентувати увагу на здобутті культурної та кінематографічної освіти, щоб наші автори не повторювали стилі попередників, що трапляється досить часто. Я помічаю, що в сучасних текстах багато елементів стилістики 20 століття. Нам потрібно навчитися писати так, щоб це було цікаво світові, боротися за те, щоб наша продукція була в рази кращою, щоб питання конкурентоздатності зникло, щоб наші твори не тільки брали на Нетфлікс чи перекладали з необхідності, а щоб це була справжня література, яка зацікавила б світ.

Необхідний контент українською мовою для застосування інструментів штучного інтелекту.

Сергій Стіренко, доктор технічних наук, професор та проректор з наукової діяльності Національного технічного університету України імені Ігоря Сікорського.

В даний час активно впроваджуються різноманітні технології генеративного штучного інтелекту (ШІ), що сприяють створенню різного роду контенту, включаючи тексти. Найбільшою проблемою на сьогодні є брак корпусів україномовних текстів, які були б правильно розмічені для навчання великих мовних моделей. На жаль, тексти, що генеруються українською мовою, часто є результатом перекладу з інших мов, переважно з російської. Це означає, що коли ми намагаємося щось перевести з англійської, французької або будь-якої іншої мови, спочатку текст перекладається на російську, а вже потім на українську. Такий підхід може призводити до неякісного перекладу, а іноді навіть до калькування російських виразів. Ясно, що використання проміжних текстів замість оригіналів створює серйозні проблеми та загрози. Щоб вирішити цю ситуацію, важливо залучити студентів лінгвістичних факультетів та інших навчальних закладів на добровільних засадах для якісної розмітки українських текстів. Це дозволить навчити нейронні мережі, які є основою генерації текстів штучного інтелекту. Отже, моя основна думка полягає в тому, що нам необхідно створити контент, який можна використовувати в інструментах штучного інтелекту.

Суржикізація повинна слугувати засобом для українізації, а не бути чимось, чого ми маємо соромитися.

Остап Українець, письменник, перекладач, літературознавець, автор чотирьох романів, перекладач і один із співтворців YouTube каналу "Твоя підпільна гуманітарка":

Мова завжди була і залишається інструментом для людей, а не навпаки. Вона слугує засобом спілкування, а законодавчі та адміністративні ініціативи забезпечили її місце на офіційному та державному рівнях. Якщо ми говоримо про зменшення використання мови в повсякденному житті, то це ставить під сумнів необхідність її захисту як державної. Маємо Національну комісію з питань стандартів державної мови, яка виконує свої обов'язки, а також існує тестування для підтвердження рівня володіння українською. Коли ми обговорюємо мову в повсякденності, йдеться не лише про стандарти чи те, що викладено в підручниках. Це про різноманіття мовних ідіом: локальних (від діалектів до регіональних варіацій), соціальних (у всіх професійних жаргонах, а також у середовищах непрофесіоналів, дітей та підлітків), а також про індивідуальний лексикон кожного українця.

У формальних оцінках, мені здається, що за останні роки держава зробила все можливе, проте їй не вистачило послідовної політики, яка б ефективно представляла українську мову для населення. Якщо ми говоримо про "українську мову", і в нашій свідомості вона асоціюється лише з текстами із підручників, то, на жаль, це свідчить про її мертвість. Але українська мова жива, просто багато людей відчувають сором за її використання. Аналізуючи комунікацію та викладання української, можна помітити, що існує думка, що українською мовою володіють лише фахівці, а для простих людей вона нібито недоступна через свою складність. Якщо, не дай Боже, ти не говориш нею абсолютно правильно, то тебе зарахують до тих, хто спілкується суржиком, а суржик часто вважається чимось ганебним, від чого слід триматися подалі. Я вже неодноразово підкреслював, що суржик змінив своє значення; це не окрема мова, не діалект і не сленг, а процес, який виникає внаслідок взаємодії двох подібних мов в ієрархічній структурі, де одна мова домінує над іншою. Сьогодні суржик - це мова тих, хто переходить з російської на українську, і суржикізація може стати засобом українізації, а не тим, чого ми маємо соромитися чи боятися.

Працюючи з дітьми у позашкіллі, я регулярно стикаюся з тими, хто блискуче володіє українською, але переконаний, що її не знає, тому що ситуація навколо, педагоги, адміністрація і, зрештою, загальна публічна комунікація, це відповідність держави, в моєму розумінні, різних її інститутів, переконали їх, цей інфопростір переконав їх, що вони насправді не знають української, і тому вони нею не говорять, і тому їм зручніше спілкуватися російською. Тому що російською можна говорити як завгодно, а українською - тільки якщо ти говориш нею бездоганно. Або ми почнемо розглядати українську як живу мову і комунікувати нею, відповідно дозволимо всім її недосконалостям, зокрема сучасному зближенню з багатьма формами російської, яке неминуче, бо багато російськомовних переходять на українську і приносять із собою артефакти. Або ми дозволимо цій сучасній українській мові динамічно формуватися, так, як вона формується, і визнаємо цю динаміку, бо динаміка відбувається об'єктивно, питання в тому, чи ми її визнаємо, чи проігноруємо. Або ми говоритимемо про те, що ця криза є, і ми будемо, безперечно, напрацьовувати якісь окремі ідеї, які допоможуть на неї вплинути, але докорінно змінити систему комунікації ми не зможемо, бо мова живе в один-єдиний спосіб, і для цього просто треба дати їй жити.

Важливо, щоб закон про державну мову нарешті почав функціонувати в рамках безкоштовних курсів.

Анастасія Розлуцька, лідерка волонтерського проекту "Безкоштовні курси української мови" та онлайн-ініціативи "Є-мова", яка сприяє вивченню української мови:

- Усі знають українську мову, питання полягає - в мовному бар'єрі, відсутності середовища, відсутності умовно культури комунікації української мови. Наше перше гасло було: "помиляйся, але розмовляй". Друге гасло було: "суржик, це частина переходу до української".

І взагалі, коли ми говоримо про дітей і всю цю "правильність" української мови, це має певний шкідницький ефект і працює як блокувальна система. Тобто, я не переходжу тому, що я спілкуватимуся неправильно, мене всі виправлятимуть, я себе відчуватиму недосконалим. А українці, як ви знаєте, нація перфекціоністів, у нас ніколи не буває ідеально, у нас завжди чогось треба ще більше й більше, і це дуже добре.

Від 2013 року ми створювали різноманітні середовища, які сьогодні перейшли в онлайн-простір. Наша платформа пропонує безкоштовні курси української мови, орієнтуючись на різні цільові аудиторії. Перехід в онлайн формат став необхідним у зв'язку з епідемією COVID-19, а також через появу окупованих територій. Ми прагнули стати містком для дітей і дорослих, які залишилися в цих регіонах, і продовжуємо бути волонтерською ініціативою. Коли ми говоримо про наші потреби, нам важливо, щоб наші креативні ідеї стали спільними, відображаючи думки не лише нашої громади, а й держави. Зокрема, коли йдеться про Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної", я хотіла б, щоб він нарешті реалізовувався у сфері безкоштовних курсів української мови, надаючи батькам можливість вивчати мову. Адже частина проблеми зросійщення підлітків походить із родинного середовища, і школа не завжди може вирішити всі питання. Ми розширювали нашу діяльність і співпрацювали з бізнесом, який підтримував наш розвиток. Держава забезпечила нас безкоштовними приміщеннями, але з переходом на онлайн-формат ця потреба зникла.

Помиляйтеся, висловлюйтеся неправильно, використовуйте суржик — це природний етап, що вимагає часу, подібно до формування нової культури. Культура не виникає миттєво; їй потрібні час і простір, в якому повинні бути задіяні всі учасники: держава, як ініціатор, і суспільство, яке має потребу в цьому. Адже лише 15% людей активно беруть участь у процесах, а решті необхідна підтримка. Також важливо залучати бізнес. На жаль, у нас поки що мало підприємств, які активно сприяють розвитку та популяризації української мови. Проте завдяки новим законодавчим ініціативам, бізнес почав брати участь і виявляти відповідальність, масштабуючи культурні ініціативи та беручи участь у різних культурних проектах, за що ми їм дуже вдячні.

Я за те, щоб ми масштабувалися і створювалися ще мільйон додаткових платформ, але, якщо це не буде в державній політиці записано як умовно перевага, то вкотре наголошую, це залишиться ініціативою, яка матиме свій кінець.

НАЙГОЛОВНІШЕ – ЦЕ СИСТЕМАТИЧНА МОВНА ПОЛІТИКА, ЯКА ПОВИННА РЕАЛІЗОВУВАТИСЯ ЯК НА ДЕРЖАВНОМУ, ТАК І НА ГРОМАДСЬКОМУ РІВНІ.

Тарас Шамайда – активіст та співкоординатор ініціативи "Простір свободи".

- Говорячи про креативність сьогодні, яка є важливою складовою будь-якого процесу, який претендує на успіх, важливо, щоб ми не намагалися винайти велосипед. Нам важливо передовсім не тільки пропонувати щось самим, а й пам'ятати та використовувати те, що напрацьовано до нас, починаючи від маси якісного українського продукту, створеного в різні часи, і закінчуючи рекомендаціями щодо мовної політики. Тому що успішне утвердження української мови може бути не тоді, коли ми креативністю, творчістю, ідеями намагаємося підмінити системну державну політику. Це працює лише як єдине ціле, лише разом.

Російська держава, традиційно сприймана як наш давній противник, реалізує продуману і системну агресивну мовну політику не лише на своїй території, де відбувається асиміляція та знищення корінних народів і їх мов. Ця політика поширюється і на нашу країну, проявляючись як тепер, так і в минулому. Нам не достатньо просто протиставляти український креатив системним заходам, які проводить Росія. Без сумніву, події Революції Гідності 2014 року, ухвалення Закону про мову 2019 року та російська агресія 2022 року суттєво вплинули на поширення української мови в публічному і приватному житті. Проте сьогодні цей позитивний імпульс вичерпано, що очевидно. Ми спостерігаємо стагнацію або навіть регрес, особливо в великих містах. У Києві мова українська і російська перебувають у певному паритеті, тоді як у Львові українська домінує, але в інших п’яти великих містах переважає російська. Люди не просто так переходять на російську! Правильна діагностика проблеми — це вже половина шляху до вирішення, і нам слід зосередитися на встановленні точного діагнозу. Останнім часом все більше людей усвідомлює важливість української мови, але в політичних колах і суспільстві панує хибне уявлення, що мові нічого не загрожує. Це не так. Важливо розуміти, що в епоху цифровізації, коли люди, особливо молодь, проводять багато часу з гаджетами, ворог активно використовує ці інструменти для реалізації своєї політики, не шкодуючи коштів — це фінансується не лише Міністерством культури, але і Міністерством оборони. Наш противник, як би ми не вважали його примітивним, усвідомлює, що йдеться про війну за ідентичність. Вони прагнуть перетворити нас на частину "русского народа". На жаль, українська держава недостатньо усвідомлює цю загрозу, тому надзвичайно важливо впроваджувати системну мовну політику на державному і суспільному рівнях, а також культивувати нульову толерантність до русифікації.

Фото: Олександр Клименко