Мати націоналізму: цього року виповнюється 95 років з моменту смерті Ольги Косач, відомої під псевдонімом Олена Пчілка.

Ольга Драгоманова з'явилася на світ у шляхетній родині в 1849 році на Полтавщині. Її батько, Петро Драгоманов, відзначався високим рівнем освіти і вмів спілкуватися кількома іноземними мовами.

"Дітей виховували в атмосфері, де панувала любов, свобода та повага до прав людини, високі ідеї християнства у поєднанні з ідеями гуманізму на противагу існуючому деспотичному праву, коли "учити" означало "бити", - писали в статті про Олену Пчілку від Музею Лесі Українки.

Початкову освіту отримала вдома. З 12-ти років навчалась у Зразковому пансіоні для благородних дівиць. Вчили там, серед інших дисциплін, російську, французьку і німецьку мови й літератури, історію, географію, природознавство, педагогіку, чистописання, малювання. Крім того, класні дами вивчали світські манери, танці, музику, рукоділля.

Творчий шлях письменниці розпочався з оповідання, написаного нею німецькою мовою. Це твір, про який юна авторка навіть не підозрювала, був опублікований її вчителем у журналі "Fur die Jugend" ("Для молоді") під назвою "Die Memuaren eines Hutes" ("Спогади про капелюх"), про що повідомляло видання "Миргород".

Великий вплив на формування світогляду Ольги мав брат Михайло Драгоманов, відомий історик, філософ, один із засновників напівлегальної організації "Громада", яка стала ідейно-організаційним центром українського руху.

Влітку 1868 року Олена Пчілка уклала шлюб із Петром Косачем. У подружжя народилося шестеро дітей, які отримали прекрасну освіту та стали видатними особистостями в різних сферах. Михайло обрав шлях фізика, метеоролога і письменника; Леся здобула світову славу як поетеса; Ольга стала лікарем і біографом; Оксана реалізувала себе як музикантка та перекладачка; Микола працював інженером-агрономом; Ізидора виявилася агрономкою, мемуаристкою і культурною діячкою.

Ольга Драгоманова-Косач завжди прагнула бути на передовій. Вона була не лише академікинею, але й видавчинею, письменницею, а також справжньою іконою стилю та активісткою за права жінок. У 19 років вона вийшла заміж за Петра Косача, який на той момент мав 26 років. Цей союз став знаковим у її житті. Після народження доньки Лариси (яка стала відомою як Леся Українка) Олена Пчілка відчула погіршення самопочуття, і лікар порадив їй вирушити на відпочинок для відновлення сил.

Отже, Петро Косач не мав іншого вибору, як оформити декретну відпустку та самостійно піклуватися про малюка. Він обіймав посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників, про що писали в газеті "Українки".

Ольга Косач була глибоко стурбована формуванням українського мовного середовища для своїх дітей. Вона зазначала: "Я щиро переживала за те, щоб захистити дітей від російських впливів, адже настав час активно зайнятися їхньою освітою". Цю думку висловили на платформі Локальна історія.

Творчий шлях розпочала перекладами поезій. З виходом у 1876 році у Києві книжки "Український народний орнамент" Олена Пчілка здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва. Вона зафіксувала факт існування самобутнього українського орнаменту і видала п'ять альбомів українських взорів, які сприяли збереженню і популяризації традиційної вишивки, а також започаткуванню нових тенденцій моди.

Це дослідження здобуло визнання як українських, так і європейських науковців.

Досліджувала і вивчала український фольклор у його різноманітних жанрах.

На власні кошти вона видала "Співомовки" Степана Руданського, а через рік опублікувала збірку перекладів творів Гоголя, Пушкіна та Лєрмонтова під назвою "Українським дітям". Починаючи з 1883 року, її вірші та оповідання почали з'являтися в львівському журналі "Зоря". Проживаючи в Луцьку, вона приєдналася до драматичного товариства і запропонувала використати кошти, зібрані від вистав, для закупівлі українських книг для бібліотеки клубу.

Ольга Драгоманова-Косач належала до перших українських жінок-феміністок, які активно боролися за права жінок, прагнучи забезпечити їм гідне місце в суспільстві та можливість повноцінно реалізувати свої особисті амбіції.

Важливу роль у становленні Лесі Українки як особистості та авторки відіграла її мати. Вона прищепила доньці любов до літератури, стала першою, хто читав та оцінював її роботи, а також виконувала функцію редакторки. Мати навчила Лесю іноземним мовам і передала їй захоплення українським фольклором, підкреслюючи його важливість. Вплив матері також виявився у формуванні сильного, волелюбного характеру дочки, її прагнення до свободи та патріотичних почуттів.

Ірина Щукіна, завідувачка Музею Лесі Українки в Києві, підкреслила, що вона акцентувала увагу Лесі Українки на гендерних аспектах, а також вводила нові теми та персонажів у літературні твори.

У 1887 році у Львові Олена Пчілка та Наталія Кобринська видали перший феміністичний альманах під назвою "Перший вінок". Цей збірник містив 40 творів, серед яких статті, оповідання та поезії, написані такими авторами, як Пчілка, Кобринська, Леся Українка, Ганна Барвінок, Уляна Кравченко, Ольга Франко та багатьма іншими. Альманах був надрукований у видавництві Товариства імені Шевченка, мав обсяг 464 сторінки і вийшов за активної підтримки Івана Франка.

Сам Франко вельми цінував літературний талант Пчілки, зазначаючи: "Ви перші й досі єдині, хто в українській мові зумів створити правдиву, живу розмову освічених людей. Такої розмови раніше не було ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони неперевершено відтворюють мову селян, але розмови освіченого суспільства в них немає".

Одним із найвідоміших літературних творів Ольги Косач є повість "Товаришки". У ній йдеться про подруг, які, замість вийти заміж, прагнуть вирушити до Швейцарії, щоб здобути університетську освіту й лікарський фах. Такий рівень емансипації жінок був вкрай незвичним для тогочасного суспільства.

У 1903 році, під час урочистої церемонії відкриття пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, Олена Пчілка стала єдиною з делегатів підросійської України, яка виголосила свою промову українською мовою, порушуючи сувору заборону, встановлену царською владою.

Оксана Забужко, коментуючи цю постать, підкреслила: "Ця жінка без перебільшення є доленосною для України. Її біографія могла б стати основою цілого посібника з історії української культури останньої чверті XIX – початку XX століття. А те, що вона є матір’ю українського націоналізму, навіть найпрогресивніші політичні історики не наважуються визнати відкрито".

На початку нового століття Олена Пчілка зазнала великих особистих втрат, втратила сина Михайла, чоловіка та доньку Ларису. Після смерті Лесі Українки вона вирішила переселитися до Гадяча.

"Живила лиш певність того, що я все ж проваджу якусь корисну справу", -- писала Олена Пчілка в автобіографії.

В 1905 році Олена Пчілка - серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем'єром графом Сергієм Вітте безрезультатно домагалася скасування багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво.

Творчість Олени Пчілки зосереджувалася переважно на темах національної і соціальної важливості. У своїх роботах вона активно виступала проти денаціоналізації та русифікації, критикувала політичний і національний гніт, а також бездушність та формалізм чужих навчальних систем. Письменниця наголошувала, що в умовах жорстокої реакції свідома українська молодь шукала шляхи до звільнення свого народу.

У 1920 році, в умовах радянського режиму, під час святкування дня народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка накрила бюст поета синьо-жовтим прапором. Коли злий комісар Крамаренко зірвав цей стяг, вона з обуренням вигукнула: "Ганьба Крамаренкові!". Її слова знайшли підтримку серед присутніх. За свої антипартійні висловлювання Олена була заарештована в Гадячі. Після звільнення їй довелося терміново покинути місто. Вона оселилася в родині доньки Ізидори Косач-Борисової в Могилеві-Подільському. У Гадячі всі будівлі та майно були націоналізовані, а садиба на хуторі Зелений Гай була зруйнована.

Олена Пчілка повернулася до Києва в 1924 році. У 1925 році її обрали членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук.

17 серпня 1929 року через звинувачення Ольги Косач у причетності до діяльності так званої Спілки визволення України у квартирі, де мешкала письменниця з родиною, відбувся обшук. Заарештувати 80-річну Олену Пчілку не вдалося, адже вона за станом здоров'я вже не могла підвестися з ліжка.