Мовний повернення Росії. І що, це було можливо?

Я подорожую автобусом за кордон. Переді мною, в одному з крісел, сидить жінка середнього віку з Стрия. В Ужгороді до неї приєднується приблизно ровесниця. Автобус минає Лужанку, охайну і прибрану після моєї статті в Gazeta.ua, але до неї ще далеко — у нас є час для бесіди. Жінки починають досить голосно обмінюватися словами. Вони знайомляться, спілкуючись українською, з приємним акцентом, насиченим елементами закарпатського і черкаського діалектів. Коли наш автобус зупиняється на контрольному пункті, відбувається щось несподіване. Одна з пасажирок ставить запитання російською, і її співрозмовниця миттєво переходить на мову супротивника. Весь шлях жінки більше не вживають жодного українського слова.

Що спонукає українців послуговуватися чужою мовою? Чому у Кракові, Відні, Граці, Берліні, Варшаві та інших європейських містах наші співгромадяни не розмовляють рідною мовою, добре володіючи нею? Адже ідентифікують нас тільки за мовою. Невже людям хочеться, щоб на них дивилися криво, як на представників агресора?

Нещодавно мені випала нагода поспілкуватися з двома фермерами з Австрії. Перший з них вирішив продати своє господарство. Єдина працівниця, яка ще залишається з ним, — білоруска. Це значно спрощує наше спілкування, адже вона розуміє українську і може перекладати.

Чоловікові близько 65 років. На знак поваги до України він подарував мені пляшку якісного грузинського вина зі своєї колекції. Ми обговорювали різні теми: життя в горах, ситуацію в Україні... Зокрема, він зазначив: "Моя співробітниця регулярно перекладає для мене новини з українських джерел. Мені потрібні факти для аналізу, адже я захоплююся статистикою. Наприклад, на ютубі 30% українців слухають російську музику, а більше половини дізнаються новини через тік-ток, де приблизно 90% контенту російською мовою спрямоване проти України."

Події на фронті - це лише димова завіса. Путін може призупинити бойові дії під тиском з боку Європи, але його стратегія націлена на довгострокову перспективу. Хіба ви не вважаєте, що через два десятиліття ситуація з анексією Криму може повторитися в інших регіонах, якщо конфлікти будуть заморожені? Адже мова формує свідомість. Російська мова асоціюється з агресією і ненавистю. Наприклад, нещодавно у вашій столиці двоє молодиків гучно слухали російську музику, а потім вбили чоловіка, який зробив їм зауваження. Про це навіть писали в нашій пресі.

Другий фермер, 45-літній колишній лікар узимку купив хату та ферму із землею. Будинок побудований 136 років тому. Я допомагав замінювати черепицю на даху. Ця робота потребує багатьох рук, тож одного дня працювало аж шість українців. Дехто вже добре говорить німецькою. Працювали того дня 11 годин, тож був час і на спілкування: 30 хвилин на обід і двічі по 10 хвилин на відпочинок.

"Ваша влада потребує лікування, - зазначає австрійський експерт. - Адже амбіцій у вас значно більше, ніж раціонального мислення. На світовій арені ніхто не визнає приналежність Криму до Росії, оскільки це суперечить усім міжнародним угодам, укладеним після Другої світової війни. Однак, керуючись простою людською логікою, я приходжу до висновку: в Криму ніколи не було нічого українського, а тепер уже тим більше."

Армія російська, мова російська, гроші російські, ментальність народу, враховуючи переселення та депортації, теж російська. Бо якби було не так - там би були якісь протести, мітинги, заворушення, акти непокори, партизанський рух, диверсії на підприємствах, підриви ешелонів... А нічого цього нема. Ситуація з Кримом нагадує мені мою лікарську практику, точніше один випадок. Ампутували ми молодому хлопцеві ногу після аварії. Він через кілька днів прийшов до тями і вимагав пришити ногу на місце, бо він невдовзі мав одружуватися. А те, що його нога понівечена і вже давно мертва, його не зупиняло - він прагнув добитися свого".

Звичайно, не можна вважати важливими слова австрійських фермерів, адже їхня думка, по суті, не впливає на глобальну політику. Проте цікаво, чому ці прості люди, спілкуючись про Україну, часто згадують Крим? Вони аналізують ситуацію і роблять висновки. Їхня свідомість сприймає російську мову як зв'язок з іншою культурою, що, в свою чергу, асоціюється з певною державою.

Ця непомітна зв'язок заважає протистояти агресії, оскільки агресор, на підсвідомому рівні, сприймається як близький. Це стало причиною анексії Криму. Навіть фермери сьогодні вважають, що через багато років може виникнути загроза анексії інших українських територій, оскільки спілкування на цих землях відбувається чужою мовою. Дивує, що наша влада цього не усвідомлює.

Наша влада схильна ставитися до американців з недовірою. Коли вони попереджали про можливу агресію на початку 2022 року, усі, починаючи від Верховного командувача, лише усміхалися, приховуючи свої справжні наміри. А нині Трамп відкрито тисне і погрожує. Він явно підтримує агресора, проявляючи більше турботи про його стратегічні інтереси в Чорному морі, аніж про міжнародні угоди, меморандуми та принципи мирного співіснування в цілому. Про життя українців, які йому не цікаві, і говорити не варто.

Мене вражає, що ставлення президента США до України в значній мірі зумовлене політикою сучасного українського уряду, зокрема в контексті мовного питання. Після 24 лютого тема гібридної природи війни та її інформаційних аспектів практично зникла з обговорень. Це дуже прикро, адже на мовному фронті ситуація погіршилася, і ми спостерігаємо відкат до стану 2022 року. Це підтверджують результати досліджень, проведених у навчальних закладах. Під час перерв і навіть на уроках учні і вчителі все частіше переходять на мову агресора. Чому так відбувається?

Чому ж влада намагається знайти для посади Уповноваженого з питань захисту державної мови людину, яка буде безхарактерною і не висловлюватиме свої думки про існуючі проблеми, щоб не відволікати керівництво від "справ більшого значення"? Тарас Кремінь чудово виконував свої обов'язки — чому б йому не продовжити свою діяльність на цій посаді? Чи причина в тому, що він може бути незручним і має власну точку зору? Чи, можливо, в тому, що він створив і розвинув інституцію, яка охоплює всі аспекти людської діяльності? Чи тому, що розробив стратегію мовної політики в Україні? Адже він дійсно переймається питаннями мови і володіє безцінним досвідом, що може бути корисним для подальшої роботи?

Тут взагалі назріває величезний скандал. Після критики і гострих висловлювань на адресу кандидатів на посаду омбудсмена, ті відмовилися брати участь у конкурсі. Оцінку ситуації вже дали Оксана Забужко, Сергій Жадан, Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Рефат Чубаров, Олесь Санін, Микола Жулинский, Сергій Квіт та інші визначні українці. Вони висловили заклик до влади: одуматися і не погіршувати і так хистку ситуацію на мовному фронті. Закрема у зверненні йдеться: "з усією відповідальністю поставитися до захисту української мови загалом і призначення Уповноваженого із захисту державної мови зокрема" і "внести до Кабінету Міністрів України кандидатуру Тараса Кременя на посаду Уповноваженого із захисту державної мови".

Міністерство юстиції ухвалило рішення, що доцільніше слідувати переговорам з Російською Федерацією, аніж дотримуватися власних національних інтересів. Планується призначення актора Олександра Завальського на посаду Уповноваженого з захисту державної мови. Проте, він не лише не відповідає вимогам, встановленим законом, але й неодноразово висловлювався проти штрафів за порушення мовного законодавства, що є одним із основних обов'язків даного посадовця. До того ж, йому вже 67 років.

Мало того, що Олександр Завальський не має жодного досвіду політичної боротьби, мало того, що у нього відсутні будь-які навички для правозахисту чи здійснення мовної політики, то він ще й публічно заявляє, що лояльний до вживання російської мови у публічному просторі. Ось його слова зі сторінки на фейсбуці: "Чи треба карати Вєрку Сердючку? Набирає обертів скандал навколо Андрія Данилка - мовляв співає російські пісні і за це його має покарати мовний омбудсмен. Я не фанат Вєрки Сердючки. Але перепрошую - напади на цього артиста вважаю дурістю".

У мене таке враження, що після призначення на посаду, Завальський захищатиме не українську, а російську мову в Україні. Невже владі потрібні саме такі "ні риба-ні м'ясо" люди?

Ірина Фаріон піднімала голос за українську мову, і її вбивство сталося в центрі Львова, що славиться своєю бандерівською історією. В той же момент, на Ринковій площі молодий чоловік із гітарою виконував російські пісні. Люди, серед яких були як переселенці, так і місцеві жителі, кидали йому гроші у футляр, не усвідомлюючи, що таким чином він навішує ярлики на їхні душі. Цей юнак виріс у нашій школі — новій українській системі освіти, а також під впливом безхарактерної влади, яка не має національної свідомості і не розуміє, наскільки важливо це для нашої перемоги у війні. Його формували відсутність чіткої культурної стратегії та інформаційні канали, які витіснили з ефіру сучасну українську музику і культуру в цілому.

Відсутність чіткої інформаційної політики за межами держави, покинуті без підтримки інформаційні агенції та безглузді обмеження, що заважають письменникам, митцям, журналістам і художникам, які популяризують українську ідею у світі, виїжджати з України та виконувати роль місіонерів, ускладнюють процес виховання австрійських фермерів і наших співвітчизників за кордоном. Відчуваючи брак захисту, приналежності та гордості за тих, хто завжди підтримує, люди поступово віддаляються від святого - від своєї Батьківщини. А починається це віддалення з рідної мови.