Мустафін про створення нейлону - важливого матеріалу епохи Другої світової війни | Еспресо

У лютому 1935 року команда вчених з американської компанії "Дюпон" вперше змогла синтезувати лінійні конденсаційні полімери. Через два роки, у 1937-му, їм вдалося отримати патент на ці інноваційні матеріали, які стали відомі як "нейлон" — перші повністю синтетичні волокна.

Потреба у новому матеріалі значною мірою диктувалася досвідом Першої світової війни. Адже виявилося, що цілком покладатися на продукцію з природної сировини для воюючої армії занадто ризиковано - і не лише з огляду на її фізичні характеристики, а й ціну, обсяги та надмірну залежність від постачальників, часто іноземних - парашути для американського війська, скажімо, і в міжвоєнний період робили з недешевого і до того ж японського шовку.

Приклад нейлону, створеного фірмою "Дюпон" у 1939 році.

Тож показово, що за розв'язання проблеми - не без власної ініціативи звісно -- взялася хімічна компанія, яка під час війни працювала саме на армію (хоча тоді йшлося переважно про вибухові речовини).

У 1927 році Чарлз Стайн, головний хімік компанії "Дюпон", заснував спеціальний дослідницький центр, який отримав назву "П'юріті холл". Це найменування символізувало прагнення його команди до "чистої науки". Однак насправді дослідницькі групи, що працювали в цьому центрі, були зосереджені на пошуку інноваційних рішень, які мали реальне практичне застосування. Коли через два роки почалася Велика депресія, вчені отримали вимогу продемонструвати конкретні результати своєї роботи.

Дослідження в галузі полімерів в "П'юріті холл" очолив професор Гарвардського університету Воллес Карозерс. Одним із перших досягнень цієї команди стало винайдення неопрену — синтетичного каучуку, який викликав великий інтерес у військових, адже армія шукала альтернативу природному каучуку так само активно, як і заміну парашутному шовку.

Практично в той же час один із працівників Карозерса, Джуліан Гілл, виявив масу, отриману під час експериментів з пропорціями води та вуглецю, яку його керівник відхилив як неефективну.

Гілл не прийняв цю думку і продовжив свої експерименти, в результаті яких встановив, що речовину можна видобувати у формі карамелі, а при кімнатній температурі її "нитки" сяяли, як шовкові. Це стало своєрідним натяком. Однак найважливішим було те, що нитки, створені з нового полімеру, виявилися надзвичайно міцними — саме це було основною вимогою.

Ознайомтеся також: Президентська теза або іграшка, що завоювала глобальний успіх.

Перші зразки нового матеріалу, який спочатку мав цифрове маркування 6.6, були виготовлені у лютому 1935, проте запатентували його через два роки. І в документах, поданих для реєстрації значилося ім'я... Карозерса.

Як пізніше пояснювали в компанії, зробили це свідомо. Проте не для того, щоб применшити роль справжнього винахідника, Гілла. А на знак поваги до очільника усього напряму досліджень, який в той час вже перебував у важкій депресії та за кілька місяців взагалі вкоротив собі віку.

Згодом виникла чутка про те, що Карозерс здійснив самогубство, оскільки не вірив, що зможе створити щось "більше геніальне", ніж нейлон. Але насправді це всього лише міфи. Гілл, до речі, прожив довге і насичене життя (помер у віці понад дев'яносто років) і продовжував працювати в компанії "Дюпон" ще кілька десятиліть, що свідчить про його згоду з рішеннями підприємства.

Першим виробом масового споживання, в якому був застосований новий синтетичний матеріал, стали зубні щітки — їх щетина виготовлялася з нейлону. Звичайно, ніхто не очікував "шовкового блиску" від щетини, як і від хірургічних ниток чи риболовних волосіней, що також почали виготовляти з цього матеріалу. На відміну від них, найелегантніші панчохи, подібно до парашутів, виготовлялися з натурального шовку.

Справді, на час, коли Гілл здійснив свій винахід (дотримуючись цієї версії), для виготовлення панчіх вже застосовували напівсинтетичний матеріал - віскозу. Проте, варто зазначити, що вона значно поступалася нейлону за своїми властивостями.

Сам "Дюпон" наголошував насамперед на міцності. Перша комерційна презентація у жовтні 1938 року акцентувала на тому, що новий матеріал "тонкий, як павутина, та міцний, як сталь". І це викликало справжній фурор у пресі, насамперед тій, що мала переважно жіночу аудиторію.

Перша партія нейлонових панчіх надійшла у продаж через рік. У Вілмінгтоні, штат Делавер, чотири тисячі пар продали за три години. Успіх надихнув компанію, і через пів року синтетичні панчохи вийшли на національний ринок.

Реклама нейлонових колготок, в ролі моделі для якої виступила нога актриси Мері Вільсон.

Дійсно, первісна маркетингова стратегія компанії виявилася менш успішною, ніж очікувалося: стійкість продукту не була такою вже "сталевою", а обіцянки про "відсутність затяжок" не знайшли підтвердження в реальному використанні. Крім того, почали активно поширюватися чутки (іміли місце, очевидно, завдяки конкуренції) про "побічні ефекти" від використання синтетичних матеріалів, а також про застосування в процесі виробництва речовин, отриманих з трупів — це стало ще одним засобом для дискредитації товару суперників.

Ознайомтеся з іншими матеріалами: Історія про небезпечну гру, або як "господарі життя" ледь не позбавили Францію її незалежності.

"Дюпон" змушений був змінити акценти й надалі наголошував насамперед на "екологічності" нових панчіх - "виготовлених лише з вугілля, повітря і води", зручності ("швидко сохнуть") та привабливому вигляді -- зрештою, саме "шовковистість" нейлону і підштовхнула свого часу Гілла до відкриття.

На військових та американську адміністрацію забобони не справили жодного впливу. Лише через п’ять днів після того, як було представлено нове відкриття, інформацію передали президенту Франкліну Рузвельту, який дав згоду на його використання. З початком США участі у Другій світовій війні, де основним ворогом виступала "шовкова" Японія, нейлон отримав статус стратегічного ресурсу. В результаті його використання для цивільних потреб було суттєво обмежено.

Нейлонові панчохи кілька років продавали за картками - з лімітами на кількість пар для однієї особи. І це при тому, що коштували вони немало - спочатку мало не вдвічі дорожче за панчохи з шовку, теж дорогого і не менш "стратегічного".

Перевагою нейлонових виробів вважали те, що їх легше було переробляти на нову продукцію, зокрема й для військових потреб - під час війни влаштували цілу кампанію збору вживаних панчіх для потреб військової промисловості, орієнтована на патріотично налаштованих пані.

Ексклюзивно для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін — український журналіст, телевізійний керівник, політичний діяч і автор науково-популярних книг.

Редакція не завжди підтримує погляди, висловлені авторами статей у блогах.