Протягом 70 років спостережень вчені змогли вивчити лише 0,001% дна глибокого океану.

Науковці встановили, що за сімдесят років глибоководних досліджень людство змогло візуально зафіксувати площу океанського дна, яка є меншою за площу штату Род-Айленд.

Нове дослідження, опубліковане в Science Advances, розкриває вражаючий факт: людство візуально дослідило лише 0,001% глибокого океанського дна. Ця площа становить від 2130 до 3823 квадратних кілометрів -- територія, менша за десяту частину Бельгії.

"Я знала, що це буде невелика площа, але не очікувала, що настільки мала", -- зазначила Кейті Крофф Белл, провідна авторка дослідження та засновниця Ocean Discovery League, в коментарі для The New York Times.

Глибокі води океану стартують на глибині 200 метрів, утворюючи так звану сутінкову зону, яка займає 66% площі нашої планети. Протягом семи десятиліть, під час численних глибоководних експедицій, які налічують практично 44 000 занурень, дослідники, включаючи Белл та її команду, змогли візуально дослідити лише незначну частину океанського дна.

Дослідники наводять яскравий приклад: якби науковці формували свої уявлення про наземні екосистеми, спираючись лише на дані, отримані з 0,001% суші, це можна було б порівняти з оцінкою всіх природних ландшафтів планети на основі площі, що менша за територію міста Х'юстон.

Основна частина інформації про морське дно надходить від невеликої кількості науковців. Сполучені Штати, Японія та Нова Зеландія відповідають за 65% усіх візуальних оглядів. У парі з Францією та Німеччиною, ці п'ять країн виконали 97% занурень, що супроводжувалися фотофіксацією морського дна.

«Таке обмежене і упереджене дослідження створює труднощі в спробах охарактеризувати, зрозуміти і управляти світовим океаном», — зазначила співавторка роботи Сьюзан Полтон у коментарі для Gizmodo. «Уявіть, що ви намагаєтеся описати африканську савану або амазонські джунглі, спираючись лише на супутникові зображення та зразки ДНК, не маючи жодного уявлення про те, як виглядає життя там».

Візуальне дослідження морського дна критично важливе для розуміння його функціонування. Десятиліттями науковці піднімали зразки донних відкладень та глибоководних організмів у відрах, але без візуального контексту їхні інтерпретації були лише обґрунтованими припущеннями.

У 1977 році дослідники виявили гідротермальні джерела на Галапагоському рифті — тріщини на дні океану, де гаряча вода, насичена мінералами, забезпечує існування організмів, які живуть не завдяки сонячному світлу, а завдяки хімічній енергії. Там були знайдені численні колонії гігантських трубчастих червів і сліпих крабів, які успішно розвиваються в умовах сірководневих глибин.

Дослідження виявило ще одну проблему: науковці переважно повертаються до тих самих місць. Наприклад, каньйон Монтерей становить майже половину всіх візуальних спостережень підводних каньйонів у світі. Водночас величезні території, такі як абісальні рівнини та підводні гори, залишаються малодослідженими.

Основна частина занурень виконується на глибині до 2000 метрів, хоча значна частина океанського дна розташована на глибинах від 2000 до 6000 метрів. Згідно з оцінками Белла, вивчення одного квадратного кілометра може обійтися від 2 до 20 мільйонів доларів.

Глибокий океан уже потерпає від людського впливу. Він поглинув 90% надлишкового тепла планети та 30% вуглекислого газу, що призвело до потепління, закислення та зменшення вмісту кисню. З появою глибоководного видобутку корисних копалин та технологій уловлювання вуглекислого газу загроза глибоководним екосистемам зростає.

Океан також є джерелом рішень для безлічі проблем. Морські губки виявились потенційним джерелом ліків від ВІЛ, раку молочної залози та навіть COVID-19. Холодні води сприяють апвелінгу, що живить фітопланктон — невидимі рослинні організми, які виробляють 80% кисню на нашій планеті.

Дослідники висловлюють необхідність "радикальних перетворень" у сфері глибоководних досліджень. Це передбачає створення економічно вигідних автономних технологій, які зможуть використовувати більше країн. Починаючи з 2000-х років, спостерігається позитивна динаміка: зростає кількість платформ та операторів, а все більше держав залучається до проведення занурень.

"Якщо б я мав мільярд доларів і бажав би справді вплинути на океанські дослідження, -- поділився морський біолог Джон Коплі з Університету Саутгемптона в інтерв'ю для NPR, -- я б не інвестував у будівництво розкішної дослідницької яхти, а натомість зосередився б на фінансуванні створення та впровадження доступних платформ для досліджень."