"Унікальний хорунжий" Софія Галечко

Бій на вершині Маківки: доблесть стрільців, яка зупинила наступ російських військ ZAXID.NET

3 травня 1891 року на світ з'явилася одна з перших жінок-офіцерів в Україні, хорунжа Українських січових стрільців Софія Галечко. Її життя трагічно обірвалося не на полі бою, а в результаті нещасного випадку – вона потонула в річці у віці 27 років. Софія вирізнялася ніжною, вишуканою зовнішністю, що контрастувала з її відважним характером. Її тендітна постать, яскраві блакитні очі та світлі коси, які вона заплітала під мазепинку, підкреслювали стрункість фігури, на якій військова уніформа, пошита для чоловіків, виглядала дещо недоречним. Водночас це лише підсилювало її рішучість та сміливість. "Кулі, мов рій бджіл, кружляють навколо мене в ясний сонячний день, і мені це чомусь не страшно... Тріск шрапнелі лунає, та мені хочеться сміятися і кепкувати з цього", – так розповідала про свої переживання на фронті ця відважна жінка.

Розповідаємо про курйозні, відважні та трагічні історії з фронту Першої світової за спогадами її побратимів та сучасників.

Як пише кандидатка історичних наук Ольга Бежук, їхня сімʼя була мішаною: батько українець, мати - полька. Софія народилася у м. Новий Сонч, в родині розмовляли польською, навчалася вона у польській гімназії у Львові. У студентські роки вона писала подругам, що вдома "прийшло до розколу": донька прийняла сторону батька-українця, а брат підтримав маму-польку.

"Можна припустити, що саме в гімназії ім. Словацького, де окрім польок навчались українки та єврейки, відбулося "віднайдення Батьківщини" Софією Галечко. Вона робить вибір на користь України, хоча саме завдання з польської мови і літератури принесли їй визнання у старших класах та золоту випускну медаль 27 червня 1910 року", - зазначає Ольга Бежук.

Софія Галечко, 1917 рік (поштівка Легіону УСС з архіву Г.Т.М., сайт Legionukrainiansichriflemen)

На початок Першої світової Софії було 23 роки. Вона вивчала германістику на філософському факультеті в австрійському Граці. Ще в студентські роки завжди була активною: організувала гурток "Рідна школа" та доброчинну громадську організацію "Взаємна поміч". В університеті відкрила крамницю з канцелярським приладдям, де продавали також гуцульські вироби. Була заступницею голови спортивно-військового товариства "Січ".

Рік перед початком війни її наречений пішов з життя. Можливо, ця особиста втратина ще більше загострила рішучість Софії взяти участь у бойових діях.

Перед закінченням навчання Софія не зволікала і влаштувалася санітаркою у шпиталь, а незабаром вирішила мобілізуватися до Легіону Українських січових стрільців. "Стрілецький рух захопив мене! Якщо вас приймуть, я також стану стрільцем. Нам потрібно діяти разом!", - сказала Софія Олені Степанівні під час їхньої першої зустрічі.

Вона розпродала свої дорогі книги та коштовності, отримані кошти витратила на придбання форми, а залишок пожертвувала на потреби УСС.

Поштівка, видана Американсько-Українським бюро в 1915 році, на якій зображена Софія Галечко під час своїх перших кроків у службі в Українських Січових Стрільцях (матеріали з архіву Г.Т.М., веб-сайт Legionukrainiansichriflemen).

Софія виконувала різноманітні ролі в армії: працювала як санітарка, розвідниця, стрільчиня, а згодом стала четаркою. Вона очолювала третю чету в 4-й сотні УСС під командуванням Зенона Носковського. Цей підрозділ завдав значних втрат армії Брусилова, яка намагалася прорватися до Закарпаття.

"Мої мрії здійснилися - працюю для України, йду кувати кращу долю... Кинула я книжки, науку, старий, спокійний Ґрац, забула про рідню, про іспити й увесь світ...Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи загріє своїм огнем?", - писала Софія у щоденнику.

Протягом двох місяців служби на фронті Софія отримала свою першу медаль за відвагу. У тому ж 1914 році її підвищили до звання підхорунжої. Співслужбовці характеризували її як амбітну, серйозну та невибагливу. Осип Назарук назвав її "унікальним хорунжим УСС", "майже дитячою" Галечко, яка в порваних черевиках відмовлялася змінюватися на варті в холодну дощову ніч і не бажала їхати у відпустку: "Впевненість жінок-емансипаток на війні пояснювалась прагненням довести свою рівноправність з чоловіками через виконання найскладніших завдань та тягарів фронтового життя".

Навесні 1915 року Софія Галечко сміливо боролася на вершині Маківки. А вже в серпні, усього в 24 роки, їй було присвоєно звання хорунжої.

Офіцери Українських Січових Стрільців на Маківці в березні 1915 року: Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко (зображення з архіву Українського музею та бібліотеки в Стемфорді, джерело: сайт Legionukrainiansichriflemen).

Софія командувала стрільцями-гуцулами, які не сприймали її вищість через патріархальні погляди. Один випадок описав Михайло Островерха. Коли на військові позиції, де перебувала Галечко, приїхав генерал Блюм, під час звіту хорунжа послизнулася на болоті і впала: "Гепнула у глибоку яму, яких на цьому майдані було багато, що залишились із осінніх боїв, і щезла нам із очей! Гуцульня заревіла глухим сміхом-глумом, бо й не любила своєї "четової", не хотіли стрільці бути під бабою, а сотника Романа Сушка трохи грець не вдарив. Проте після закінчення вправ і дефіляди перед генералом Блюмом забажав він як елегантний старий штабовик особисто стиснути руку хорунжої Софії Галєчко, на грудях якої сяяла срібна медаля 2-ої кляси за геройство на фронті".

Офіцерки Ганна Дмитерко та Софія Галечко, зображені на фотографії 1916 року (джерело: Вікіпедія).

Військовий кореспондент Ференц Мольнар у своєму звіті "Дівчата - бойовики у Розстрільній", датованому 13 серпня 1915 року, зазначав про Софію Галечко наступне:

"24-літня пані Галечко є студенткою університету; вона блондинка, незвичайно дівоча, з делікатно викроєними чертами лиця, дуже поважна і дуже гарна. Вона одіта у простий, дещо уже надшарпаний польовий стрій, з крісом на ремені, має на ковнірі відзнаки старшого десятника, на грудях медалю хоробрости... Молоде дівча є родовитою львовʼянкою, студіювала в Грацу німецьку й словʼянську філологію, а з вибухом війни пішла враз з іншими галицько-українськими добровольцями у війну, "бо не могла залишатися дома, чуючи, що тепер усі мусять виступити"... Під Гусним продерлася вона зі своїм відділом, яким командувала, аж поза лінію російських окопів, щоб простежити й вияснити ситуацію. Під Синевідськом теж провадила вона стежу, за що одержала відзначення".

Софія Галечко (зображення Миколи Венгжина з архіву Українського музею та бібліотеки у Стемфорді)

Софія Галечко зробила значний внесок під час боїв у вересні 1915 року в Тернопільській області, де завдяки її вмілій організації вдалося зберегти курінь. На 7-кілометровій ділянці фронту від Семиківців до Соколова, незважаючи на наказ лейтенанта про відступ, вона докладала всіх зусиль, щоб урятувати кожного солдата третьої чоти.

"У момент, коли ворог захопив обидва села й оточив курінь щільним кільцем, Галечко спасає свою чоту. Вона одночасно призначає місця для 30 угорських новобранців, котрі не завше її розуміють, віддає накази телефоністу й відчайдушно борониться до останнього патрона, тоді коли решта відступають", - пише Олена Бежук.

Тоді надійшла допомога Семена Горука з частинами 130-ї бригади, які відкинули росіян за Стрипу, але сотня Носковського була майже знищена. Втім, у чоті Галечко завдяки волі хорунжої були врятовані "найменші і наймолодші" хлопці, весь курінь.

Софія Галечко, яка була старшиною УСС у 1916 році, зображена на фото зліва. (Джерело: Вікіпедія)

Після закінчення війни Софія не могла повернутися до навчання, бо мала проблеми із зором, вона служила в запасному Коші Легіону УСС. Тоді офіцери-чоловіки добилися виключення жінок з війська. Софія важко пережила, коли її звільнили зі служби: "Сидіти тут в теплій хаті, далеко від бойової лінії тоді, коли инші поруч в обороні рідної землі - сидіти тут здоровому... чоловік дуріє прямо з болю. Всякі аргументи докази се лише пусті звук".

Молоде життя трагічно обірвалось у 27 років. Влітку 1918 року вона потрапила у вир річки Бистриця і потонула. На похороні офіцерки січові побратими співали впродовж всієї процесії. Попрощатися прийшли не лище січовики, але й австрійські старшини та багато місцевого населення.

"Фельдфебель разом зі своїми солдатами перетворив військовий віз на караван, на якому спочивала труна. Вояки несли прапори та хрест... Після церемонії панахиди наш хор виконав "Вічная памʼять" та стрілецьку пісню "Видиш, брате мій". Грабарі почали засипати могилу, і кожен з нас тричі кинув землю в прощання з дорогою покійницею. Ми також відмовили ще молитви і залишили хорунжу УСС Софію Галєчко на вічний спокій у тих Карпатах, які вона так відважно захищала нещодавно," - згадував її сучасник Михайло Демʼянчук.

Листівка з портретом Софії Галечко.

Тільки в 1990 році на її похованні в селі Пасічна, що на Івано-Франківщині, було встановлено пам'ятник. На кам'яній плиті та бронзовому барельєфі зображено молоде обличчя сміливої офіцерки Галечко, яка одягнена у військову форму. Під зображенням викарбувані слова: "За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ".