Згідно з дослідженням, вплив батька на здоров'я дитини є більш значущим, ніж взаємодія з матір'ю.

Менш пильні батьки були пов'язані з погіршеними серцевими показниками у дітей у віці семи років.

Фахівці з Пенсильванського університету виявили взаємозв'язок між поведінкою батьків у ранньому віці дітей та їхнім здоров'ям у майбутньому. Дослідження зосередилося на показниках серцевого та метаболічного стану дітей у віці семи років. Водночас вплив матерів не був виявлений, як повідомляє The New York Times.

Дослідження, опубліковане в журналі Health Psychology, охопило 292 сім'ї та тривало кілька років. Учені спостерігали за взаємодією між 10-місячними немовлятами, їхніми батьками й матерями, а також повторно обстежували дітей у віці 2 та 7 років.

Дослідження виявило, що батьки, які не приділяли достатньо уваги своїм малюкам, частіше стикалися з проблемами у спільному вихованні. У таких родинах батьки або дистанціювалися, або змагалися з матерями за увагу дитини.

У віці семи років діти з цих родин частіше виявляли ознаки погіршеного серцево-судинного та метаболічного здоров'я. Зокрема, у них спостерігалися підвищені рівні запальних маркерів та рівня цукру в крові. На відміну від цього, поведінка матерів не виявила такого ж впливу, підкреслив автор дослідження Алп Айтуглу, який є постдокторантом у Коледжі охорони здоров'я та розвитку людини при Університеті штату Пенсильванія.

"Ми, звісно, розуміли, що динаміка в родині, включаючи всіх її членів, батьків і матерів, грає важливу роль у формуванні дитини. Проте в даному випадку акцент було зроблено виключно на батьках", – зазначив Айтуглу. Він додав, що негативна поведінка батька під час спільного проведення часу може створювати напруженість у всій родині, що, в свою чергу, негативно позначається на здоров'ї дитини.

Науковці аналізували 18-хвилинні відеозаписи сімейних ігор, оцінюючи чутливість батьків і динаміку спільного виховання. Коли дітям виповнилося 7 років, у них взяли зразки крові для вимірювання чотирьох запальних і метаболічних маркерів.

Результати показали, що краща участь батьків у спільному вихованні пов'язана з нижчим рівнем С-реактивного білка та глікованого гемоглобіну. Ці показники асоціюються з довгостроковим ризиком хронічних захворювань.

"Це не свідчить про те, що значення мають тільки батьки, а не матері," - підкреслила одна з авторок дослідження, Ханна М.К. Шрайєр, зазначивши, що конструктивна взаємодія з батьком позитивно впливає на добробут всієї сім'ї.

Автори також запропонували концепцію, відому як "гіпотеза вразливості батька", яка стверджує, що батьки можуть більш інтенсивно реагувати на напруженість у стосунках. На думку дослідників, це може призводити до того, що вони стають джерелом стресу в сімейному середовищі.

Дослідники також припускають, що діти гостріше реагують на поведінку батька через те, що проводять з ним менше часу, ніж з матір'ю. На думку доктора Айтуглу, виправити цей дисбаланс допомогли б програми сімейної відпустки. Він називає ситуацію, коли чоловіки змушені обирати роботу замість спілкування з малюками, "втраченим шансом" для побудови близьких стосунків.

Грег Міллер, професор психології в Північно-Західному університеті, підкреслює, що наукове співтовариство протягом тривалого часу не звертало уваги на роль батька, зосереджуючи свою увагу переважно на матерях через усталені уявлення про їхній ключовий вплив на розвиток дитини. Він вважає, що нові дослідження в цій сфері відкривають важливі аспекти, адже батьки часто відіграють значну роль у формуванні способів подолання стресу та соціальних навичок. Проте, їхній вплив потрібно розглядати в контексті інших чинників, таких як харчування і фізична активність.

В той же час незалежні фахівці, зокрема професорка Сара Шоппе-Салліван, закликають до обережності щодо швидких висновків. Вона підкреслила, що встановлений зв'язок є кореляційним, а не свідчить про причинно-наслідкові зв'язки, і може бути наслідком спільних генетичних факторів.

Великомасштабне дослідження, проведене шведськими науковцями за участю приблизно тисячі пар близнюків, виявило, що плач немовлят та їхня здатність до самозаспокоєння значною мірою зумовлені спадковими факторами, а не виховними практиками. Вплив генетики посилюється з віком: якщо у віці двох місяців він складає 50%, то до п’яти місяців цей показник зростає до 70%.