Позіхання має незвичний вплив на наш мозок: науковці зробили цікаве відкриття.

Позіхання зазвичай асоціюється з втомою, нудьгою або нестачею сну, але нові наукові дані змінюють це уявлення. Вчені з'ясували, що цей буденний рефлекс має незвичайний вплив на роботу мозку. Зокрема, позіхання по-іншому взаємодіє з рідиною, яка захищає центральну нервову систему.

Ці результати виявилися несподіваними навіть для самої команди дослідників. Це відкриття може допомогти науці краще зрозуміти, чому позіхання збереглося протягом еволюційного процесу. Хоча наразі існує більше питань, ніж відповідей, нові дані виглядають обнадійливо.

Команда дослідників з Університету Нового Південного Уельсу в Австралії вивчала фізіологічні аспекти позіхання, використовуючи магнітно-резонансну томографію. У їхньому експерименті брали участь 22 здорові учасники. Вони по черзі виконували різні завдання: позіхали, робили глибокі вдихи, намагалися стримати позіхання та дихали в звичному режимі. Хоча дослідження ще не пройшло процес рецензування, його результати вже доступні на платформі bioRxiv.

Досліджуючи зв'язок між позіханням і глибоким вдихом, вчені вважали, що результати МРТ будуть схожими. Однак отримані знімки виявили суттєві відмінності. Виявилося, що позіхання, на відміну від глибокого дихання, стимулює рух спинномозкової рідини від мозку, а не в напрямку до нього. Це відкриття стало важливим і несподіваним фактом у дослідженнях.

Як пояснив виданню ScienceAlert нейробіолог Адам Мартінак, позіхання викликало протилежний рух рідини порівняно з глибоким вдихом: "Позіхання запускало рух спинномозкової рідини у протилежному напрямку, ніж під час глибокого вдиху", - зазначив він. Науковець зізнався, що команда не очікувала такого результату: "І ми просто сидимо там і думаємо: ого, ми точно такого не очікували".

Цей ефект спостерігався не в кожного учасника й траплявся рідше у чоловіків. Водночас дослідники застерігають від поспішних висновків. За їхніми словами, на результати могли вплинути технічні особливості МРТ-сканера, які іноді створюють перешкоди для точних вимірювань.

Крім циркуляції спинномозкової рідини, дослідження виявило ще один ключовий аспект. Як глибоке дихання, так і позіхання сприяють підвищенню відтоку крові з мозку. Це, в свою чергу, відкриває шлях для надходження нової крові, багатої на кисень. На початкових стадіях позіхання кровотік у сонній артерії зростає приблизно на третину.

Цікавим є ще один аспект: кожен учасник демонстрував свої унікальні, стабільні патерни позіхання. Ці патерни повторювалися практично однаково щоразу. Це вказує на існування індивідуального центрального механізму в мозку, який контролює цю поведінку.

Вчені акцентують увагу на тому, що ця індивідуальність не є результатом навчання. У своїй статті вони підкреслюють: "Ця адаптивність може пояснити різноманітність у моделях позіхання серед учасників, зберігаючи при цьому впізнаваний, індивідуально-специфічний шаблон; це свідчить про те, що моделі позіхання не є набутою характеристикою, а закладені в основі неврологічного програмування".

Головне питання залишається відкритим: чому позіхання так суттєво відрізняється від глибокого вдиху, коли йдеться про спинномозкову рідину. Одна з гіпотез полягає в тому, що позіхання допомагає очищенню мозку від продуктів обміну. Інша версія - участь у механізмах охолодження мозку та підтримання його оптимальної роботи.

Попри те що позіхання спостерігається у багатьох видів і часто є "заразним", його справжнє призначення досі не з'ясоване. Вчені вважають, що це надзвичайно адаптивна поведінка.

"Позіхання, схоже, є дуже адаптивною поведінкою, і подальші дослідження його фізіологічного значення можуть виявитися плідними для розуміння гомеостазу центральної нервової системи", - підсумовують автори.

Отже, звичайне позіхання може виявитися ключем до глибшого розуміння того, як наш мозок підтримує власну рівновагу.