Ракети та дрони, що походять з наукових лабораторій. Як об'єднати українську науку з оборонною промисловістю?

Владислав Христофоров – журналіст видання "Оборонки", який спеціалізується на написанні статей про війну та розвиток української оборонної індустрії.

Танк "Оплот", бронетранспортер БТР-4, ракета-носій "Зеніт", а також знамениті літаки "Мрія" і "Руслан" - все це, як і безліч інших технологій, було розроблено в рамках єдиної науково-промислової екосистеми України завдяки зусиллям тисячі професіоналів.

Але останні десятиліття наукова сфера в Україні здебільшого занепадала. Хронічне недофінансування, відсутність притомної державної політики у сфері науки та інновацій, поступове старіння фахівців - усе це гальмувало розвиток технологій і впровадження їх у виробництво.

Діяльність наукових установ залишилася забюрократизованою на рівні минулого століття та заточеною під планову економічну систему, а умов для співпраці з бізнесом створено не було. У результаті низка інститутів з унікальними експериментальним та виробничим обладнанням просто розвалилися.

У результаті, десятки, якщо не сотні інноваційних проектів, повільно "виводились" за межі країни за мізерні кошти. Такі дії дозволяли інститутам залишатись на плаву та утримувати основний склад команди, однак у таких умовах розвиток стає неможливим.

Перед початком війни з Росією українська наука розвивалася переважно за інерцією, залишаючись у обмежених рамках. Проте, унікальні інновації та талановиті спеціалісти все ще роблять її конкурентоспроможною в кількох стратегічно важливих галузях промисловості. Наприклад, знання у фізиці, матеріалознавстві, металознавстві, зварювальних технологіях та розробках для ракетної техніки роблять наукові послуги затребуваними на таких підприємствах, як "Мотор Січ", "Антонов", "Зоря"-"Машпроєкт", КБ "Південне" та "Завод ім. Малишева".

Водночас, у таких швидко розвиваються технологіях, як безпілотники, робототехніка, штучний інтелект та елементи для дронів, українські науковці стикаються з більшими труднощами в конкуренції. У галузях, де зміни відбуваються кожні пів року, а іноді навіть через три місяці, науковцям важко досягати успіху без стабільних зв'язків з промисловістю та військовими.

Багато R&D-команд, які сьогодні вдосконалюють безпілотну техніку чи розробляють системи РЕБ, здобули освіту чи працювали саме в українській науці. Проте через забюрократизованість, низький рівень зарплат та відсутність можливості комерціалізувати власну розробку ці люди йшли з інститутів та університетів й створювали власні компанії. А наукові установи та держава просто втрачали гроші та перспективи розвитку.

Ця модель є більш зрозумілою для оборонних структур, які не можуть дозволити собі витрачати час на бюрократичні процедури. У той час, коли інновації на передовій необхідні терміново, співпраця з приватними командами виглядає як оптимальний варіант.

Проте для дійсно складних проєктів у сфері оборонних технологій експериментальні та обчислювальні ресурси для багатьох рішень переважно зосереджені в державних установах і вищих навчальних закладах. Таким чином, спільна діяльність науки та промисловості в даний час є надзвичайно актуальною для розробки озброєнь.

Протягом багатьох років українські законодавці намагаються розробити ефективні нормативно-правові акти, що сприятимуть інноваційному розвитку та залученню інвестицій у наукову сферу. Однак бізнесу поки що доводиться шукати напівлегальні способи отримання наукових розробок з державних установ.

Україна успадкувала від радянської епохи розвинену наукову та дослідну інфраструктуру, що включала науково-дослідні інститути, спеціалізовані конструкторсько-технологічні бюро, а також науково-виробничі підприємства та експериментальні заводи. У рамках планової економіки ця система могла продукувати нові розробки, хоча й не відзначалася високою гнучкістю та ефективністю.

Вона містила чотири рівні. Перший з них представляє собою інститути, що формують теоретичні основи для практичних досліджень.

Другий тип - це науково-дослідні організації, які займаються вивченням фізичних матеріалів та їх характеристик. Ці установи, крім наявності експериментального обладнання, зазвичай також обладнані дрібносерійними виробництвами для демонстрації своїх виробів.

Третій рівень включає в себе спеціалізовані науково-виробничі підприємства або конструкторські бюро, що займалися виготовленням готової продукції, такої як плати чи прилади для авіаційної галузі. Ці організації мали розвинену дослідно-конструкторську інфраструктуру, яка активно працювала над безперервним удосконаленням своїх виробів.

Четвертий рівень представлений серійним виробництвом, яке впровадило перевірену і надійну технологію в режим масового виробництва.

Управління цією системою відбувалося централізовано, за участю галузевих міністерств та Академії наук. Міністерства і формували замовлення науці відповідно до своїх потреб та контролювали його виконання.

Проте з обвалом планової економіки та відсутністю замовлень, а надалі й приватизацією багатьох підприємств, система перестала працювати. Найбільше постраждала саме третя ланка - науково-дослідні підприємства. З руйнуванням кооперації постачати продукцію стало просто нікому. Зникли й головні замовники конструкторських робіт.

Яскравим прикладом є мікроелектроніка. У 1990 році в Україні в цій сфері було зайнято близько 200 тисяч спеціалістів, тоді як у 2020 році їх кількість зменшилася до трохи більше тисячі.

Один з наслідків - закупівля компонентів для зброї в Китаї. Навряд українські компоненти, за умови збереження галузі, були б такими ж конкурентними як світові аналоги. Проте виробнича база для розвитку виробництва власної електроніки була б значно багатшою.

У 1970-х роках у NASA створили шкалу рівнів технологічної готовності розробки (Technology readiness levels, TRL). Таких рівнів десять. TRL-1 та TRL-2 - це формування концепції технології, а TRL-10 означає, що розробка підтвердила свої характеристики та успішно застосована за призначенням.

Суть проблеми полягає в тому, що українські наукові установи здатні функціонувати лише на рівні TRL-4, що означає, що вони займаються технологіями в рамках лабораторних експериментів. Підготовка прототипів та дослідних моделей для подальших випробувань відноситься до наступних етапів технологічної готовності. Саме з цими етапами повинні працювати галузеві науково-дослідні організації. Однак наразі ця ланка практично відсутня.

Бізнес, як правило, утримується від інвестування у наукові дослідження, особливо в державних установах, що не здатні ефективно управляти своїми ресурсами. Підприємці бачать у цьому ризик постійних перевірок, які можуть істотно затримати або навіть призупинити дослідницькі роботи. Проблему ускладнюють також тендерні процедури — державні закупівлі через Prozorro забирають багато часу, що призводить до затримок у готовності продукції. Додатково слід врахувати час, необхідний для випробувань, і в результаті ми отримуємо терміни в кілька років. Технології, в процесі тестування, за цей час можуть стати застарілими.

Саме через це приватний сектор взаємодіє з фізичними особами-підприємцями. Зокрема, поширеною є ситуація, коли науковець, працюючи в рамках наукової організації, здійснює розрахунки, створює аналітичні звіти або навіть розробляє продукцію, отримуючи за це винагороду. При цьому університет фактично опиняється осторонь цієї співпраці і не вкладає ресурси у власний розвиток.

"Якщо вченому бракує готового продукту, котрий можна миттєво комерціалізувати, він втрачає аргумент перед державою, пояснюючи свої дії. Саме на стадіях TRL-5 та TRL-6 виникають найбільші труднощі. Необхідно виготовити не один лабораторний зразок, а значно більше, щоб продемонструвати ефективність у реальних умовах. Для цього потрібно більше матеріалів, а також більше часу для проведення експериментів, що включає оплату праці. Однак, фінансування цих етапів не викликає інтересу, оскільки це вважається "долиною смерті" для розробок. Бізнес не готовий інвестувати, оскільки витрати є занадто високими, і він не має чіткої уяви про те, як зможе повернути вкладені кошти. Це зрозуміло, адже будь-який бізнес також стикається з ризиками", - зазначила в інтерв'ю "Оборонці" голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій Олександра Антонюк.

На думку голови правління "Українського кластера подвійних технологій" Дениса Святокума, державна наука не встигає за трендами на полі бою, тож бізнес створює власні R&D-команди на підприємствах. "Науковці можуть знайти класне рішення, але довго. А у нас немає часу. Та й воно не цікаво вже нікому буде завтра. Бо техніку потрібно постійно модернізувати", - говорить він у розмові з "Оборонкою".

Однак державна наука продовжує демонструвати значну силу в ряді стратегічно важливих напрямків оборонно-промислового комплексу. Багато наукових установ активно залучені до реалізації ракетних програм, виробництва бронетехніки, артилерійських систем та боєприпасів. У минулому році вчені отримали Національну премію імені Бориса Патона за свої розробки, включаючи проекти в сфері оборони.

Більшість подібних викликів вже були вирішені на заході. Ще в 50-х роках минулого століття при університеті Стенфорда в Каліфорнії був заснований науковий парк. Це дало можливість приватним компаніям використовувати місцеве обладнання та залучати студентів разом із їхніми викладачами до процесу розробки, що сприяло реалізації нових ідей. Згодом науковий парк Стенфорда став основою для формування "Кремнієвої долини", яка нині є не лише американським, а й світовим центром інновацій.

Концепція наукового парку забезпечила синергію між науковими ідеями та ресурсами для проведення досліджень, а також стала джерелом фінансування для університетів. Бізнес, інвестуючи у науковий парк як співінвестор, отримує доступ до новітніх технологій, а університети функціонують у спрощеній системі, що дозволяє їм ефективно комерціалізувати свої розробки. Ця модель виявилася настільки ефективною, що швидко поширилася спочатку в США, а згодом і в Європі.

Схожий досвід прагнули впровадити і в Україні. Ще в 2006 році був ухвалений закон про науковий парк "Київська політехніка", а через три роки Верховна Рада підтримала універсальний закон, що регулює діяльність наукових парків. На сьогодні, згідно з даними Міністерства освіти і науки, в Україні зареєстровано 49 наукових парків. Проте, як зазначив один із представників міністерства, було б бажано, щоб хоча б три з них працювали ефективно.

Система взаємодії науки і бізнесу в науковому парку повинна бути націлена на стимулювання інновацій та технологічного розвитку. У цьому контексті приватна оборонна компанія, яка прагне впровадити технології виробництва сплавів для технічних пристроїв або обладнання для виявлення мін за допомогою безпілотних літальних апаратів, може виступати як замовник або партнер для наукового інституту. Це дозволило б спільно розробляти необхідні технології в рамках наукового парку. Така модель взаємодії була б зрозуміла всім учасникам процесу.

Сьогодні підприємства оборонної промисловості мають фінансові ресурси. Проблема лише в тому, як ми зможемо налагодити ефективну співпрацю з ними. (...) У цьому році навантаження на потужності (обладнання та кадри університету - ред.) КПІ складає приблизно 15% від наших можливостей, згідно з офіційними даними, отриманими від державного замовника, - зазначає Юрій Єхануров, керівник Інституту передових оборонних технологій у КПІ ім. Ігоря Сікорського, в програмі Security Talks.

"В Україні ще не склалася традиція звертатися за сценаріями розвитку подій до вітчизняних Think Tank, хоча таких організацій у нашій країні чимало. Я маю численні приклади, коли українські компанії звертаються за дослідженнями до закордонних установ. На мою думку, це є помилкою, адже українська наука та освіта мають достатній потенціал," - підкреслив у коментарі для журналіста "Оборонки" ректор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров.

Держава має намір вирішити ці питання за допомогою урядової ініціативи під назвою Science City. Цей проєкт покликаний усунути правові перешкоди, які заважають належному функціонуванню вже існуючих наукових парків.

Вперше проєкт анонсував міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у грудні 2024 року. Мінцифри бере на себе роль інтегратора наукових парків в правовий режим Дія.City, а міносвіти (МОН) - готує програми та законодавчу базу.

Як повідомив "Оборонці" один із авторів проєкту, заступник міністра освіти з питань розвитку науки та інновацій Денис Курбатов, основна пропозиція полягає у звільненні резидентів Science City від сплати ПДВ та введенні безмитного імпорту наукового обладнання, яке наразі підлягає оподаткуванню. Додатково, приватний сектор зможе скористатися пільговими умовами оренди приміщень наукових установ для реалізації спільних проектів із державними науковими організаціями.

Наукові парки, які впроваджуватимуть ключові проєкти на користь держави, зокрема в сфері оборонної промисловості, зможуть скористатися пільгами. Для цього їм необхідно подати заявку на реєстрацію проєкту, що потребує фінансової підтримки, до Міністерства освіти і науки.

Проєкт Science City не має обмежень щодо форми власності наукового парку. Лише одна умова - частка державного ВНЗ чи інституту не має бути меншою за 10%. Як вважає представник бізнесу Денис Святокум, саме модель створення парку при державній установі, але з переважаючим приватним капіталом, дозволить ефективно шукати й інвестувати в розробки оборонного та подвійного призначення. При цьому університет отримуватиме абсолютно прозорі переваги з роялті за використання інтелектуальної власності.

Отже, в результаті реалізації проєкту планується, що кошти, отримані від наукових парків, будуть спрямовані на потреби університетів та наукових інститутів, а не потраплять до ФОПів, втрачаючи свою цінність для самих установ.

Один з перших наукових парків, який функціонуватиме за принципом Science City, буде створено на основі Київського авіаційного інституту (КАІ). Тут зосередять зусилля на розробці інноваційних рішень у таких сферах, як глибокі технології, цивільні безпілотники, кібербезпека, штучний інтелект, машинне навчання, матеріалознавство та робототехніка.

Наразі реформа стикається з новими викликами через зміни в уряді, які можуть не лише загальмувати її реалізацію, а й поставити під загрозу весь процес. Проте Курбатов переконаний, що оскільки реформа розроблялася у тісній співпраці із західними партнерами і має стратегічне значення, навряд чи хтось наважиться їй перешкоджати.

Як зазначив під час дискусії щодо можливостей створення українського аналога американського агентства передових оборонних технологій (DARPA) вчений Олексій Костенко, існує безліч технологічних рішень, які колись були "забуті", але тепер їх слід повернути на поверхню і ретельно вивчити. Сьогодні багато інновацій у сферах штучного інтелекту та систем управління можуть стати основою для нової розробки, яку ініціює команда з бізнесу.