Сотні тисяч років тому Сахара виглядала зовсім інакше — вона була покрита зеленню і отримувала значну кількість опадів. Дослідники знайшли переконливі свідчення цього факту.

Дослідники знайшли свідчення, розташовані на значній глибині в історичній печері.

Сьогоднішня Пустеля Сахара, відома як найгарячіше місце на нашій планеті, колись виглядала зовсім інакше. Геологічні дослідження, проведені в печерах на півдні Марокко, свідчать, що тисячі років тому цей регіон отримував значно більше опадів. Цю інформацію повідомляє Daily Galaxy.

Дослідники здійснили це відкриття, вивчаючи сталагміти – мінеральні структури, що формуються вгору з підлоги печер внаслідок просочування води через верхні шари ґрунту та її крапання вниз.

Вказується, що сталагміти виконують роль природних кліматичних архівів, адже вони виникають лише тоді, коли дощова вода проникає через землю і потрапляє в печерні системи. З часом мінерали осідають, утворюючи шари, які зберігають хімічні властивості води, з якої вони сформувалися.

За даними дослідження, опублікованого в журналі Earth and Planetary Science Letters, науковці зібрали мінімальні фрагменти сталагмітів з печер, розташованих на південь від Атлаських гір, вага яких іноді складала лише близько 0,25 грама. Вимірюючи рівні ізотопів урану та торію в цих зразках, їм вдалося встановити час початку формування цих утворень та момент, коли їхній ріст припинився.

Дослідження виявили, що сталагміти формувалися приблизно в інтервалі від 8 700 до 4 300 років тому. Це вказує на те, що в зазначений період у даному регіоні відзначалася значно підвищена частота опадів, - зазначається в матеріалах.

Вологіший клімат позначився на житті людей, що населяли цю територію. Наукові дослідження виявили, що археологічні свідчення свідчать про помітне збільшення неолітичних поселень на південь від Атлаських гір в той час, коли спостерігалося підвищення рівня опадів.

Ці спільноти в значній мірі покладалися на тваринництво, що вимагало наявності води та рослинності. Збільшення кількості опадів могло сприяти розвитку пасовищ і надавати можливість пастушим громадам розширювати свої угіддя на території, які нині є посушливими пустками.

Як підкреслила співавторка дослідження, доктор Джулія Барротт, під час вивчення стало чітким, що існує тісний зв'язок між кліматичними показниками та людською історією.

"Було захопливо знаходити та досліджувати печери на півдні Марокко під час моїх польових робіт у 2010 році. І дуже приємно, що наші вимірювання та інтерпретації так добре узгоджуються з археологічними та екологічними даними з усього регіону", - пояснила вона.

Для того щоб встановити джерело давніх опадів, науковці дослідили ізотопний склад кисню в шарах сталагмітів. Це дало змогу виявити атмосферні процеси, що приносили вологу в регіон.

Відповідно до проведеного дослідження, опади, найімовірніше, виникли внаслідок тропічних потоків — значних хмарних утворень, які здатні транспортувати вологу з тропіків у субтропічні зони.

Вчені вказали, що це є першим підтвердженням впливу атмосферних явищ на рівень опадів у північно-західному регіоні Сахари.

Сем Холловуд, один із учасників дослідження, зазначив, що навіть незначні відкладення в печерах здатні відобразити великі екологічні зміни.

"Було захопливо спостерігати, як багато ми можемо дізнатися з маленьких шматочків вапнякових відкладень, що формуються під землею", - сказав він, додавши, що дослідники продовжують працювати над точнішою оцінкою того, наскільки збільшилася кількість опадів у цей давній вологий період.

Раніше повідомлялося, що в пустелі Сахара виявлено загадкові темні плато, які впливають на ландшафт протягом мільйонів років. Дослідження, проведені вченими NASA, зафіксували ці утворення на південному заході Мавританії. Супутникові знімки продемонстрували, що з одного боку плато пісок накопичується, тоді як з іншого - дюни практично відсутні. Це явище пояснюється вітровою ерозією: швидкі вихрові потоки, що виникають через перешкоди, зносять легкі частинки, не дозволяючи дюнам сформуватися. Знімки підтверджують, що така ситуація залишається стабільною протягом, щонайменше, останнього десятиліття. Фотографія, зроблена в 2014 році, показує практично таке ж розташування дюн, що свідчить про тривалу стабільність у взаємодії між вітром і рельєфом місцевості.