У часи льодовикового періоду акули розділилися на три окремі групи, внаслідок чого їхня взаємодія припинилася.

Декілька десятиліть тому дослідники розпочали розшифровку генетичного коду великої білої акули, але результати цих досліджень виявилися настільки загадковими, що виникло більше питань, аніж було отримано відповідей. В результаті вчені змушені були визнати, що геном великих білих акул важко зрозуміти з наукової точки зору.

Океан покриває понад половину поверхні планети і є домівкою для великої кількості видів, зокрема одного з найгрізніших хижаків планети -- великої білої акули. Понад 20 років тому вчені вперше розпочали розшифровку ДНК великої білої акули (Carcharodon carcharias), але їхні відкриття породили більше запитань, ніж відповідей, пише Science Alert.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У 2024 році науковці підтвердили, що, всупереч загальноприйнятим уявленням, ці жорстокі хижаки не є представниками єдиного глобального виду. Насправді, виявилося, що існує три окремі групи хижаків, які походять від спільної популяції, що існувала 10 000 років тому — до того, як останній льодовиковий період значно зменшив чисельність цих тварин.

Отже, в наш час у водах океану існують три сучасні групи, а саме:

Незважаючи на зусилля дослідників з пояснення цих груп через еволюційне моделювання, вони постійно стикаються з новими перешкодами. Як зазначає старший автор дослідження та керівник Флоридської програми з вивчення акул при Музеї природної історії Флориди Гевін Нейлор, реальність така, що вчені "зовсім не розуміють, чому це відбувається".

Дані вказують на те, що ядерна ДНК усіх трьох сучасних груп великих білих акул здебільшого однакова, їхня мітохондріальна ДНК напрочуд різниться.

Зазначимо, що ядерна ДНК упакована всередині ядра клітини, а мітохондріальна ДНК (мтДНК) упакована всередині мітохондрій, які виробляють енергію для клітини. На відміну від ядерної, яка успадковується від обох батьків, мітохондріальна у більшості видів, зокрема й акул, успадковується від матері.

Оскільки мітохондріальна ДНК дозволяє відстежувати материнське походження, вчені використовують її вже багато років для визначення меж популяцій і шляхів міграції. Проте нові дані свідчать про те, що цей метод не підходить для великих білих акул. Навіть після аналізу одного з найбільших наборів даних про цих акул, дослідникам не вдалося отримати жодних суттєвих результатів.

Раніше науковці вважали, що зміни в мітохондріальній ДНК пов'язані з тим, що самки акул повертаються до своїх місць народження для розмноження. Ця ідея, відома як "жіноча філопатрія", передбачає, що хоча самці та самки акул можуть пересуватися на значні відстані, самки завжди повертаються на рідні території, коли настає час для розведення.

У новому дослідженні Нейлор з колегами провели цю теорію і дійшли висновку, що вона не здатна пояснити групи мітахондріальних ДНК. Вчені секвенували гени 150 великих білих акул, але не змогли виявити жодних свідчень жіночої філопатрії.

Навіть після проведення еволюційного моделювання, яке продемонструвало, як акули могли розділитися на три окремі групи після спільного предка, гіпотеза про жіночу філопатрію не отримала підтвердження. Дослідники також не змогли знайти пояснення для генетичних відмінностей між трьома сучасними групами акул, що мешкають на Землі сьогодні.