Українська молодь стала більш вільною та відкритою у своїх переконаннях, стверджує соціолог.

Молоді люди виступають проти зменшення повноважень антикорупційних установ. Фото для ілюстрації: Cуспільне.

"Молодь має різноманітні риси."

Сьогодні відзначається Всесвітній день молоді. Які ж існують сучасні визначення молоді, за якими критеріями соціологи класифікують цю вікову групу?

Насамперед, варто підкреслити, що існує чітка класифікація, яка визначає, кого можна віднести до молоді. Молодь, так само як і інші вікові групи, є специфічною віковою категорією. Якщо звернути увагу на наші опитування, ми можемо виділити два основні підходи. Перший полягає в тому, що під час електоральних досліджень вік респондентів починається з 18 років — це нижня межа, тоді як верхня межа становить 35 років, що відображено у багатьох документах. Однак, у випадках, коли опитування не пов’язані з виборчими вподобаннями, ми також враховуємо молодь від 16 років. У деяких випадках, якщо мова йде про думки учнів, ми можемо розглядати навіть молодь із 14 років. До речі, саме з 14 років настає кримінальна відповідальність за особливо тяжкі злочини. Таким чином, у соціологічному контексті молодь охоплює віковий діапазон від 14 до 35 років. Важливо зазначити, що молодь є неоднорідною. Якщо ми говоримо про цю значну вікову групу, доцільно почати з учнів старших класів — з 14 років. Далі слідує велика категорія молоді у віці від 20 до 25 років, до якої, в основному, належать студенти. І врешті-решт, є робітнича молодь, яку ми визначаємо як окрему групу. Однак варто зауважити, що більшість студентів в Україні, особливо на 2-3 курсах, поєднують навчання з роботою. Отже, вони мають два соціальні статуси — студентської молоді та зайнятості.

"Молодь одночасно є і об'єктом взаємовпливу держави та суспільства і суб'єктом"

Ще один важливий момент. Коли ми обговорюємо молодь, з соціологічної точки зору, варто враховувати, що молоді люди є одночасно як об'єктом впливу з боку держави та суспільства, так і активними суб'єктами. Цікаво, що в Україні існувала постанова уряду під назвою "Цільова програма 'Молодь України' на 2021-2025 роки". Вражає, що в цій програмі було визначено мету збільшення частки молоді, яка активно залучена до соціального життя, до 25%. На 2021 рік, згідно з їхніми прогнозами, цей показник становив 16,7%. Я сумніваюся, що соціальну активність молоді можна регулювати лише за допомогою документів та програм. Я не можу з цим погодитися. Однак створення умов для залучення молодих людей до громадського життя – це, безумовно, важливе завдання.

"Соціальний оптимізм"

Які уявлення має українська молодь про перспективи України, і чи бачить вона своє майбутнє в цій країні? Які результати демонструють соціологічні дослідження?

Передусім, хотів би звернути увагу на концепцію, відому як "соціальний оптимізм", яка фактично є прогнозом найближчого майбутнього. Соціологи зауважили, що раніше молодь відзначалася значним рівнем сподівань на краще життя, оптимізмом та амбіційними життєвими планами. Проте нині українські дослідники виявляють, що у більшості молодих людей, які проживають в Україні, спостерігається зміщення фокусу з віддаленого майбутнього на скорочений термін. Тобто, молодь планує своє життя не на десятиліття вперед, а лише на найближчий рік чи два. Це, безумовно, пов’язано з проблемами безпеки в країні та невизначеністю власного майбутнього. Однак, якщо звернутися до молодих людей, зокрема до тих, хто не досяг 25-річного віку, можна помітити, що для багатьох з них кар'єрний розвиток втрачає свою пріоритетність. Водночас, рівень необхідної кваліфікації, що дозволяє забезпечити себе фінансово, лишається на високому рівні.

"Повернення молоді залежатиме не тільки від умов за кордоном, а й безпекової ситуації в Україні"

Щодо того - залишатися в Україні чи виїжджати. Це питання якраз перших двох років, коли була реальна загроза, взагалі навіть захоплення Києва, і цей відтік фіксувався. Багато людей виїхало, зокрема, й молоді. І до речі, питання повернення цих молодих людей буде залежати не тільки від умов, які створюють за кордоном, а там зараз не все добре, а й безпекової ситуації в Україні. Тому можна однозначно сказати, що молодь, як і більша частина наших громадян, особливо працездатного віку, залежить, по-перше, від ситуації безпеки, а по-друге, як це не дивно, від соціальних відносин. Насамперед, це соціальна справедливість. В цьому сенсі чоловіче покоління призовного віку розуміє, і тут очевидно, що не зовсім у нас відбувається правильні речі з мобілізацією. Це теж негативно впливає. Але я б не сказав, що наша молодь масово збирається виїжджати. Тим більше, що зараз доволі жорсткі відбуваються регламентації в Німеччині, в Польщі, в інших країнах і перегляд довготривалої підтримки українців. Питання ставиться руба: або будете працювати, втягуватися в життя, платити податки, вивчати мову, або, будь ласка, готуйтесь повертатись додому. І ця реалія є. І, до речі, багато опитаної соціологами молоді за кордоном визнає, що існує певний дискомфорт. І це не тільки ностальгія за Батьківщиною, це інший соціальний устрій. А на ринку праці - це також конкуренція з місцевою молоддю. І ця конкуренція заставляє зрозуміти, що не буде таких умов, які були вдома. Вони будуть набагато жорсткішими. Тому питання, чи буде дальше збільшуватись потік - це, насамперед, питання безпеки. І друге - це принципи соціальної справедливості, що зараз відчуваються дуже сильно. І якщо говорити про особливість української молоді, то за останніх 2-3 роки... До речі, я починав, що молодь є "об'єкт", але ж молодь є і "суб'єкт" впливу на державу. І останній "картонний мітинг" проти скорочення і взагалі ліквідація антикорупційних органів показав, що є життєва позиція, що є бажання жити в цій країні і розвиватися. Тобто ваше питання не є простим.

Олександр Стегній у ефірі Українського Радіо

"Молодь стала більш незалежною та відкритою у своїх переконаннях."

Цю тему обговорювали досить активно, і багато хто висловлював думки про те, що не сподівалися на таку прогресивну молодь у нашій країні. Чому ж це стало несподіванкою для багатьох? А ви самі були вражені цим фактом?

Ні, насправді це не зовсім так. Як соціолог, я можу сказати, що соціологія вивчає соціальні інститути, оскільки вони формують умови для взаємодії в суспільстві та встановлюють норми поведінки. За останні три десятиліття незалежності України можна зробити важливий висновок: молодь стала значно більш вільною та відкритою у своїх поглядах. Важливо зазначити, що ця молодь не має досвіду радянської цензури або переслідувань через політичні вподобання, які мали місце в минулому. Наприклад, у ті часи навіть на картонках використовували ненормативну лексику. Це свідчить про те, що сьогодні молоді люди відчувають відсутність цензури. Хоча стосовно ненормативної лексики, я б все ж таки був обережний. Слід зазначити, що для багатьох із них війна триває вже одинадцятий рік. У той час, коли вона почалася, їм було лише 5 або 6 років, а сьогодні їм приблизно 20. Вони пережили цей період, і це важливо. Соціалізація в родині має величезне значення, і я впевнений, що молоді люди не бояться висловлювати свої думки, адже не очікують покарань за це. По-друге, соціалізація в колі друзів і колег також відіграє важливу роль. Коли спілкуєшся з іншими, обговорюєш різні питання, це сприяє формуванню відкритого висловлювання думок. Саме це мікросередовище та нове соціальне оточення вплинули на те, що ми бачимо сьогодні.

"Мова та віра - це способи ототожнення себе з українською культурою."

Якою мовою спілкуються молоді люди в зазначених вами вікових категоріях? Які тенденції ви помічаєте?

На жаль, питання мови викликає багато емоцій та суперечок. Згадаймо, наприклад, популярне гасло "Армія. Мова. Віра". Армія символізує захист нашої країни, тоді як мова і віра є важливими аспектами нашої ідентичності як українців. Проте, мене непокоїть ситуація у великих промислових містах, зокрема у Києві, який є справжнім мультикультурним центром. Багато людей, які приїхали зі Сходу та Півдня, досі спілкуються російською мовою. Я мав розмову з однією дівчиною, яка сказала: "Вони (російські окупанти) забрали у мене рідну мову". Коли я запитав: "А ви – українська громадянка?", вона підтвердила. Це свідчить про те, що їй так зручніше в її свідомості. Багато людей в Україні, окрім російської, навіть не знають інших мов, включаючи українську. Я сказав їй: "Ви ж розумієте, що зараз не прийнято говорити російською?" І особливо це дивно, враховуючи, що вона навчалася в інституті. Це не людина, яка просто торгує на вулиці, хоча таку працю теж потрібно поважати. Ось така ситуація.

"Існує можливість стати двомовними."

Зазначу одну важливу цитату Путіна, яка, напевно, є єдиною правдивою його заявою: "Росія закінчується там, де закінчується 'русский язык'". Це питання стосується як експансії, так і знищення. Багато молодих батьків і далі спілкуються з дітьми російською мовою. Важливо підкреслити роль українських шкіл у цьому процесі. Я не вважаю, що слід забороняти спілкування російською під час перерв, але українська мова повинна отримувати більше підтримки і бути присутньою скрізь. Для тих, хто прагне зберегти російську культурну ідентичність, існує можливість стати білінгвами, що може стати найкращим варіантом для родини. І повірте, шлях від білінгвізму до української ідентичності набагато легший, ніж повне заперечення. Однак є проблема з молодими батьками, які продовжують розмовляти російською. Сім’ям це дається важко. Тому державним інститутам слід активніше втручатися, особливо в галузі освіти — як шкільної, так і вищої. Як соціальний дослідник, я вважаю, що журналісти також можуть сприяти цьому процесу, спокійно пояснюючи, що ця мова асоціюється з країною-агресором. Люди хочуть залишатися російськомовними, але не за рахунок української мови. Вже існує певний страх, що якщо хтось говоритиме російською, то його сприйматимуть як колаборанта. Ситуація сьогодні, можливо, трохи краща, ніж напередодні великої війни, але вона все ще далека від бажаного.