В Україні росіянам необхідні всього два ресурси: історична спадщина та молоде покоління, – зазначив голова Українського інституту національної пам'яті Алфьоров.

У червні минулого року Український інститут національної пам'яті очолив історик, військовий і автор YouTube-каналу з півмільйонною аудиторією Олександр Алфьоров. Це призначення повернуло його до цивільного життя після багатьох років на фронті: з 2014-го він читав бійцям лекції з історії, формував медіаполітику "старого" "Азову" та відроджував українські військові традиції в "новій" Третій штурмовій.

Після початку повномасштабного вторгнення Алфьоров став на чолі Експертної групи, що займалася дерусифікацією Києва. Під його керівництвом процес перейменування набув нових масштабів – у столиці було змінено близько чотирьохсот названь.

Утім, уперше від часу створення Інституту від його очільника очікують не лише продовження декомунізації, дерусифікації та деколонізації, а й налагодження українсько-польського історичного діалогу. Попри бойовий шлях Алфьорова в підрозділах із виразним націоналістичним духом, його призначення не спричинило у Польщі помітної критики - хоча окремі медіа іронізували про появу в Україні "Інституту націоналістичної пам'яті".

Як історик, новий голова УІНП, Алфьоров, є насамперед академічним фахівцем у своїй галузі. У 2008 році він зробив значний внесок, знайшовши в архівах Москви Конституцію Пилипа Орлика. Алфьоров дотримується об'єктивного підходу, у своїх публічних висловлюваннях він намагається уникати конфліктів, віддаючи перевагу помірним оцінкам.

Тетяна Даниленко обговорила з очільником Українського інституту національної пам'яті напрямки розвитку політики національної пам'яті в Україні.

- Одна з функцій Інституту національної пам'яті - меморіалізація нинішньої війни. Найгостріша проблема в цій сфері - Національне меморіальне військове кладовище: Верховний суд України вирішив, що будівництво незаконне. Проєкт буде заморожено, а пошуки місця потрібно починати з нуля?

- Верховний суд діяв у відповідності до міжнародних договорів про захист лісів так званої Смарагдової мережі. Стараннями забудовників та лісопилів, які не хотіли мати бар'єрів у своїй "роботі", в Україні не був ухвалений закон про екосистему. Цей закон з-посеред іншого мав би регулювати забудову в зелених зонах. Саме тому суд спирався на міжнародне законодавство.

Відповідно до закону "Про національну пам'ять", 19 лютого 2014 року, коли російська військова авіація перетнула повітряний простір України, у нас розпочалася війна. З 2014 року точаться дискусії про необхідність створення військового кладовища. На Дніпропетровщині, наприклад, вже давно існує кладовище безіменних солдатів.

Але тема національного меморіального військового кладовища виявилася настільки токсичною для українських політиків, що багато років нікому не хотілося ухвалювати жодних рішень.

У Мархалівці вже поховані не лише безіменні солдати, але і військові, які мають свої імена та заслуги перед батьківщиною. Вони поховані на українській землі з усіма військовими почестями. Що тепер робити - викопувати їх? І куди везти останки - додому?

Також зверніть увагу: Конфлікти навколо поховань. Які причини призвели до блокування будівництва Національного меморіального кладовища судом.

Український інститут національної пам'яті активно займається процесами меморіалізації. Хоча кладовище не підпорядковується нашій установі, для нас, як Інституту, важливо, щоб такі місця існували. Лише завдяки цьому можна ефективно використовувати різні інструменти меморіалізації. Місце розташування, будь то Мархалівка, Биківня чи Лиса гора, не є критично важливим у цьому контексті.

Вірю, що незалежно від місця розташування завжди виникне конфлікт через землю. У Києві та його околицях завжди знайдеться хтось, хто буде домагатися прав на цю територію.

Держава, разом зі своїми численними міністерствами та агентствами, повинна досягти згоди як з суспільством, так і з юридичними нормами.

Як особі, яка має військовий досвід, ця ситуація викликає у мене глибокий біль. Я лише 7 місяців живу в цивільному статусі, 7 місяців обіймаю посаду голови Інституту національної пам'яті, і 7 місяців моєму сину Ярополку. Мені здається, що голоси військових у питанні меморіалізації недостатньо представлені, хоча у них є свої погляди та напрацьовані практики, які заслуговують на увагу.

Цього року Інститут національної пам'яті вперше отримав статус та фінансування, характерне для органів центральної влади. Фактично, ви стали окремим міністерством, підлеглим прем'єр-міністру. Мені хотілося б обговорити основні напрями вашої діяльності. Давайте почнемо з теми декомунізації. Чи можна вважати, що цей процес завершено?

- Ні, це ще не закінчено.

Дійсно, з моментом мого вступу до Інституту було прийнято "Закон про державні основи національної пам'яті". Цей законопроект був підготовлений задовго до мого приходу і зазнав значних змін між двома версіями. Український інститут національної пам'яті (УІНП) не вперше отримує розширені повноваження — подібна ситуація мала місце на етапі його заснування у 2006 році. Проте, після приходу Януковича до влади, інститут був перетворений на науково-дослідну структуру, внаслідок чого втратив свою впливовість.

Під керівництвом Володимира В'ятровича Інститут зазнав чергових змін: він перетворився на центральний орган державної влади, відповідальний за реалізацію політики національної пам'яті, хоча й не займався її формуванням. Наразі ж ми є центральним органом виконавчої влади з особливим статусом, який отримав мандат не тільки на втілення концепції національної пам'яті, але й на її активне формування.

На сьогоднішній день в Інституті працює 71 співробітник, серед яких 13 виконують військову службу. Це не лише наукові кадри, але й фахівці в галузі юриспруденції, кібербезпеки, управлінні персоналом та бухгалтерії. Ми отримали 22 додаткові посади в штатному розписі, на фінансування яких кошти будуть виділені лише в бюджеті 2027 року. Я наполягав на збільшенні фінансування, враховуючи актуальність питань, що стосуються українсько-польських відносин.

Для кращого розуміння: у Польському інституті національної пам'яті налічується 2500 співробітників. Наш бюджет зазнав значного зростання, чого раніше Інститут ніколи не мав. Більш ніж 20 мільйонів з нашого фінансового плану буде спрямовано на діяльність, пов'язану з Польщею, зокрема на процеси ексгумації.

Чи фінансується ексгумація решток жертв Волинської трагедії за рахунок бюджету України?

Завдяки підтримці Польщі, ми забезпечуємо присутність наших представників на кожній ексгумації. В останні роки з'являється безліч істориків, які активно досліджують минуле. Яка ж цінність перемоги історика, колишнього керівника польського Інституту національної пам'яті Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? Саме тому наша країна переглядає свій підхід до історичних питань.

Отже, що ще потрібно декомунізувати?

Під час керівництва Володимира В'ятровича було прийнято визначний закон, що стосується декомунізації, дія якого мала завершитися у 2016 році. Було реалізовано значну кількість змін, але на заході України ці процеси пройшли майже непомітно. Зрештою, хто з нас ще згадує, де в Києві розташовувалася вулиця Леніна?

Перед початком масштабного вторгнення було змінено назви більш ніж 50 тисяч топонімів, включаючи вулиці, площі, провулки, бульвари та сквери. Під час вторгнення було переіменовано ще близько 25 тисяч об'єктів.

Для багатьох міст і сіл процес декомунізації завершився у 2016 році. Наприклад, у Києві залишалися бульвар Дружби народів та станція метро з такою ж назвою, а також чимало вулиць, присвячених російським діячам та комуністам. Перейменування не відбувалося через те, що депутати місцевих рад, навіть з найбільш патріотичних партій, гальмували цей процес, адже їхній основний електорат – це дисципліновані пенсіонери. Таким чином, декомунізацію в Києві ми лише нещодавно завершили. Що стосується інших регіонів, до нашого Інституту продовжують надходити звернення від громадян, які вказують на назви, що залишилися без змін.

Останні пам'ятники Леніну поприбирали в 2021-му.

Досі тривають дебати з приводу численних об'єктів та географічних назв.

Найбільш проблемні випадки стосуються учасників Другої світової війни, борців з нацизмом. Якщо борець з нацизмом - лейтенант, який загинув, чи солдат, чи медикиня - це одна історія, а коли це людина з генеральськими погонами - зовсім інша. Питання: чи входив цей генерал до Компартії, чи був він у керівних органах Центрального комітету?

Український поет Максим Рильський - фактично є одним із керівників УРСР, наприклад. Або були генерали українських фронтів, які звільняли території Західної Європи і концтабори. Хтось заліз у генералітет за партійною лінією, а хтось піднімався з низів, з солдата. Треба досліджувати, чи були вони задіяні в 20-их роках у встановленні радянської влади.

Цей текст може містити спрощене сприйняття ситуації: "совєцький генерал і комуніст - напевно, зрадник". Але існують і такі, хто, будучи майорами чи капітанами, брав участь у трійках і виконував розстріли, водночас виступаючи проти нацизму. Ці питання виявляються набагато складнішими, ніж здається на перший погляд, і тут не варто використовувати примітивні стереотипи. "А що, якщо знищити всі пам'ятники, пов'язані з Другою світовою війною?" – тоді Путін зможе стверджувати: "вони - нацисти".

Обеліски невідомих солдатів - їх прибирати не можна, але дуже часто під ними ніхто не похований, це просто пам'ятники "1941-1945".

Або: Ватутіна в Маріїнському парку в Києві демонтували, але могила залишилася. Це ж його останнє місце спочинку. Що робити в цій ситуації? Усі його близькі — в Росії.

- Ви - один з неформальних співавторів закону "Про деколонізацію", по суті - дерусифікацію. Дискусій ще більше, ніж у питаннях декомунізації, бо грань між національним діячем, який жив і працював в епоху бездержавної нації, і російським імперцем українського походження - дуже тонка. От наприклад: для нашої держави композитор Чайковський з козацького роду Чайок - носій імперської культури, а адмірал армії Російської імперії Макаров родом з Миколаєва - український мореплавець. У чому логіка?

Київська музична академія отримала своє ім'я на честь Чайковського, слідуючи прикладу Московської музичної академії. Втім, внесок Петра Ілліча у створення цього навчального закладу є вельми обмеженим. Отже, обговорення можливості зміни назви академії зумовлене тим, що це, по суті, є російським аналогом. Питання про те, чи був Чайковський етнічним українцем, в даному випадку не має суттєвого значення.

Походження не завжди є універсальним показником, адже іноді воно може бути оманливим. Наприклад, канцлер російської імперії Безбородько був українцем за національністю.

Якби закон діяв без винятків, то перший, хто потрапив би під закон "Про деколонізацію" - академік імператорської академії мистецтв Тарас Григорович Шевченко.

Ми стверджуємо, що існують особливі випадки для тих, хто зробив значний внесок у культуру або науку. І тут виникає питання: який саме внесок у науку можна вважати таким у часи Російської імперії? Чи йдеться про українську науку? Наприклад, Іван Пулюй, який відкрив рентгенівські промені, чи його внесок варто віднести до австрійської, французької, української чи, можливо, світової науки?

Адмірал Макаров асоціюється з містом Миколаїв, де він займався науковими дослідженнями і написав роботи про Чорне море. Його діяльність не була спрямована на популяризацію російської ідеї серед населення. Відповідно до законодавства, Макаров не підлягає процесу дерусифікації.

- Чому? Тому що він не був гуманітарієм, а був мореплавцем і полярником?

Спростуючи, можна сказати, що він не був Столипіним, а скоріше військовим і науковцем - таке рішення ухвалила експертна комісія Інституту національної пам'яті. Ця комісія діє незалежно від нас. Проте місцева громада Миколаєва має всі повноваження самостійно визначити, чи слід демонтувати пам'ятник Макарова в місті.

В Росії дійсно існує корабель на ім'я "Адмірал Макаров", з якого здійснювалися обстріли території України.

Росіяни мають звичку створювати подібні наративи. Вони нав'язують свої символи та особи на захоплених територіях. Наприклад, ім'я Гагаріна, яке займало 4-те місце за популярністю в назвах вулиць, яскраво ілюструє цей процес.

Чи підпадає Гагарін під процес дерусифікації? Це питання залишається відкритим. Він був першим космонавтом. Чи сприяв він поширенню російської культури в Україні? "Летить ракета блакитного кольору, а в ній сидить Гагарін - гарний російський хлопець".

Є також Лобановський. Будь ласка, дерусифікуйте.

- Гаразд, хто ж тоді Корольов, за вашою версією: українець чи радянський космічний діяч?

- Корольов - українець, який продемонстрував радянській системі, яка його гноїла, що він - українець. Коли в космос летів четвертий космонавт Попович, Корольов сказав: "Ти зробиш те, що не робила жодна людина в космосі". Так перша пісня у космосі була українською - "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...".

Я згадав про Лобановського, оскільки він неодноразово висловлювався зневажливо щодо української мови.

Як бачите, говорити можна багато що, але значення мають і практична діяльність та її наслідки.

Ваш колега, колишній керівник польського Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький, минулого року обійняв посаду президента Польщі. В перші ж дні після свого обрання його відвідав президент України Володимир Зеленський, і ви також мали змогу бути присутніми на цьому візиті. Навроцький акцентує увагу на Волинській трагедії як на ключовому аспекті українсько-польських взаємин. Чи є можливість перенести цю тему з політичної площини у сферу наукових досліджень?

- На жаль, навряд чи. Волинська трагедія - один з державницьких міфів Польщі. Не міф, не легенда, а один з ключових елементів польського гранд-наративу. Вони його сприймають не в цифрах, а в емоціях. Запитайте в українців, скільки загинуло людей під час Голодомору? Вам скажуть - мільйони. Хтось скаже - 3, хтось - 10. І цифри навіть серед науковців різні - від 3,5 до понад 10. Це біль нації.

Поляки пережили свій власний біль. Для багатьох українців це всього лише місцевий етап історії, адже події відбувалися виключно на Волині. Тим часом, польські переселенці, які залишили ці землі, розподілилися по різних куточках Польщі.

Ми можемо дискутувати з ними про цифри, але це не буде сприйнято. Є дослідник Ігор Галагіда, який з колегами вираховує реальні цифри. І виходить так, що з 1939-го по 1947-ий в цьому конфлікті було вбито понад 28 тисяч українців.

Це дослідження базується на фактичних даних з реальних показників, а не на свідченнях, які передаються усно. Польська сторона сформувала свої цифри, спираючись на усні свідчення.

Ігор Галагіда зараз займеться підрахунком польських жертв. Чи можна вважати ці події геноцидом, якщо загиблі є з обох сторін? Польська сторона стверджує, що це сталося у відповідь на інші дії.

Ми не зможемо донести до звичайного поляка, що вже в 1939 році почалися певні події, та які наслідки мали жертви 1943 року, а також хто боровся у 1944-му, коли на цій території вже перебувала радянська армія. Що сталося в 1945 році, коли радянські війська розгромили Армію Крайову, що прагнула повернути Львів. Нам буде важко пояснити і ситуацію з польськими "стрибками", які співпрацювали з НКВД. Це все різні етапи, адже війна має багато граней.

Взагалі історики, які щось хочуть писати про війну, повинні поїхати і подивитися на справжню війну. Тоді, можливо, і бачення Волині буде зовсім іншим.

Дискусії між Україною та Польщею щодо Волині мають бути зосереджені на перспективах, а не на історичних подіях. В іншому випадку, ми ризикуємо повернутися до часів Богдана Хмельницького та Болеслава Хороброго, який залишив свій слід тут, завдаючи удару мечем по Золотим воротам.

Перш ніж рухатися далі, важливо усвідомити, що ми проходимо цю історію заради спільного майбутнього, і підходити до неї варто з позиції людяності. Боротись з минулим – це безглуздо. У ті часи цивільні особи гинули з різних причин. Люди прагнуть знайти накази Шухевича, але їх не було. Бандера стає об’єктом демонізації. Хоча його можна критикувати, важливо залишити національні історії тим країнам, де вони сформувалися.

- Коли ви були із Зеленським у Варшаві, Навроцький вручив президенту України двотомник з іменами жертв Волині. Чи є що в України вручити у відповідь?

Цей подарунок став для мене справжнім сюрпризом, адже ми домовлялися, що ця зустріч проходитиме виключно в робочому форматі, без церемоній, відзнак, дипломів та подяк.

Чи є в нас щось подібне до польської книги? Так. Кажуть, що українська наука неспроможна. Спроможна. Совєти нас навчили чорно-білому погляду на історію. Але історія має безліч вимірів. Невдовзі буде опублікована, наприклад, книжка "Поляки в УПА". Правда, цікаво? У державному архіві СБУ є відповідні справи щодо УПА з прямими свідченнями. Були і українці в армії Крайовій, які брали участь у чистках етнічних. Історія різна.

Волинь є важливою складовою польського колективного болю, тоді як Польща постає як унітарна, католицька та моноетнічна країна. Про події Волинської трагедії священнослужителі згадують під час проповідей... Патріотичне виховання в Польщі розпочинається з раннього дитинства: кожна дитина усвідомлює, що вона є "маленьким поляком", а її герб – білий орел.

У Перемишлі під пам'ятником короля Яна Собєського завжди можна побачити свіжі квіти. Уявіть, що в нас би хтось ніс квіти Богдану Хмельницькому. І це їх характеризує.

- У польській дискусії про Волинь пік ще попереду?

- Коли зустрічалися президенти України і Польщі, то Кароль Навроцький заявив, що дозвіл України на 26 ексгумаційних експедицій унеможливить російську дезінформацію. Не знаю, чи зможуть вони забезпечити 26 об'єктів. Але ми сказали: добре, будь ласка.

Щодо рівня напруги: я отримав фотографію з розкладкою журналів на Варшавському вокзалі. Найбільше місця в ній займає історія, яка відразу ж привертає увагу: Бандера позначений як "терорист і пособник нацизму". Люди читають це, адже існує попит на таку інформацію.

Проте я переконаний, що після отримання дозволу на ексгумацію ця тема з часом втратить актуальність. Ми виявили доброчесність, надавши згоду.

Потім у травні у нас буде великий конгрес істориків польських і українських. За моїм наполяганням ми будемо говорити в межах тисячоліття - від суб'єктності Русі, Польське королівство, Козацька держава, шляхта, 20-е століття, імперії, постімперський період, революції, Друга світова війна, "Солідарність", український "Рух", сьогодення.

Ми розглянемо всі ці події з висоти пташиного польоту і спробуємо визначити, якими були наші стосунки на різних етапах. Ця конференція обіцяє бути цікавою та змістовною, її організовують Польський центр Мєрошевського та Український інститут національної пам'яті.

Історики визнають важливість ведення обговорення.

Поляки активно вивчали свою історію навіть під час соціалістичного періоду, завжди піклуючись про розвиток науки та виїжджаючи за кордон для обміну досвідом. У нашій країні наукова сфера ще молода: в епоху СРСР дозволялося займатися лише певними аспектами досліджень, а у 90-х роках наука потрапила в складні умови виживання.

Але ми з поляками тисячоліттями є сусідами. Поляк, який приїздить сюди, вже через кілька поколінь стає українцем, ще швидше - українець у Польщі стає поляком.

Зеленський уклав угоду з попереднім президентом Польщі щодо взаємних поступок: польська сторона погодилася на відновлення українських поховань на горі Монастир, а українці — на проведення ексгумацій. Проте польська влада не виконала своїх зобов'язань, і на могильних каменях з'явилися образливі написи. Незважаючи на це, ми все ж вирішили дозволити ексгумацію. Чому ми вчинили саме так?

- Ці домовленості припали на початок президентства Володимира Зеленського, це були ковідні роки, а потім розпочалося повномасштабне вторгнення. Багато проєктів просто зупинилися. У 2025 році була утворена на рівні міністерств культури польська та українська робочі групи. Результатами діяльності стало те, що почалося надання дозволів.

Поляки здійснили пошукові дії та ексгумації в Пужниках у Тернопільській області, а також у Львові. Тим часом українські представники вирушили до Юречкової з метою знайти могили бійців УПА, проте їхні зусилля не увінчалися успіхом. Складність цих пошукових робіт полягає в тому, що під хрестом не завжди розташована братська могила. Відстань між могилами може варіюватися — іноді це 100 метрів, іноді лише 20. Пам'ятники встановлювали в тих місцях, де це було зручніше.

Польська сторона відступила, і українська також. Проте разом ми здійснили безліч значних кроків уперед.

Тут треба зрозуміти, що ми зараз знаходимося на тому етапі, коли починаємо створювати механізм роботи. Ви будете на перепохованнях, і ми будемо. Добре. Вас буде п'ятеро, і нас п'ятеро. Ви хочете ще шосту людину? Тоді і в нас буде шоста людина. Ви хочете копати тут? Добре, прокопаєте тут, а потім дасте дозвіл на те. Ми прокопали тут, пошукали.

Отже, необхідно створити дорожні карти та організувати логістику цього процесу. Раніше такої логістики не існувало. Було лише: "ви нам, а ми вам".

На одній неформальній зустрічі з польськими інтелектуалами мені сказали, що українці повинні визнати Волинь. Я кажу: добре. Чи буде коли-небудь створена дорожня карта, що мають зробити українці, щоб остаточно закрити це питання?

Очевидно, що такої карти не буде і жодного подібного сценарію нам не запропонують.

Чи варто нам приносити вибачення? Всі президенти обирають цей шлях. Кучма, Ющенко, Порошенко і Зеленський висловлювали свої вибачення польському народу.

Ситуація є досить складною, її слід відновити та, безумовно, повністю вирішити.

Спробуйте в Ізраїлі стверджувати, що їхні борці за свободу є терористами. Відоме правило говорить: сильні завжди викликають страх.

Так і росіянам не часто пригадують Катинську трагедію - одну і другу, в якій загинула польська еліта на борту літака в 2010 році.

Чи варто очікувати змін у відносинах між Україною та Ізраїлем? В Аушвіці утримувалися члени ОУН, і українці брали участь у їхньому визволенні, проте в музеї колишнього концтабору українці досі згадуються лише як колабораціоністи і помічники. Чи тривають переговори з Яд Вашемом щодо внесення предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького до списку праведників, враховуючи його внесок у порятунок євреїв під час Голокосту?

Перший раз я відвідав Яд Вашем у грудні. Це дійсно вражаюче місце. Тут акцент робиться не лише на музейній частині, а й на глибоких дослідженнях та емоціях. Саме таку концепцію варто було б реалізувати й для музею Голодомору, який досі не зведено і не відіграє ключової ролі в нашій історії.

Путін у 2023 році заявив, що українці вбили 1,5 мільйона євреїв під час Другої світової війни - тобто росіяни завжди розкручували тему українського антисемітизму. Але історія демонструє протилежне. 100 років тому було вбито Симона Петлюру, вбивця якого на суді заявив, що це була помста за єврейський погром. Вбивця був агентом совєцького союзу, а за Петлюри Українська народна республіка, як і українська держава Скоропадського, мала Міністерство єврейських справ.

Таке міністерство вперше в світі з'явилося в Україні. У Литві також було подібне - за нашим прикладом. На наших грошах були написи українською, польською, російською, ідиш. Усі єврейські погроми - кишинівські, одеські, київські - спровоковані чорносотенцями, тобто російськими імперцями-монархістами, радикалами, у їхніх програмних настановах йшла така расова політика. Мовляв, євреї розіп'яли Христа, тому в усіх проблемах шукай винуватих євреїв.

Натомість у радянському журналі "Крокодил" карикатурні українці-петлюрівці із тризубами завжди були зображені поруч із карикатурними сіоністами.

3 грудня в Єрусалимі відбулося відкриття меморіалу, присвяченого жертвам Голодомору 1932-1933 років. Ця подія стала значним кроком уперед у наших обговореннях.

Ви згадали про митрополита Андрея Шептицького, який рятував євреїв від нацистських переслідувань. Водночас варто згадати і родину Романа Шухевича: його дружина також прихистила єврейських дітей. Сьогодні українці представлені у списках праведників народів світу, хоча не займають провідних позицій. Проте я переконаний, що українсько-ізраїльські відносини мають велике майбутнє.

- Сьогоднішній Київ у стані, близькому до гуманітарної катастрофи через російські удари по енергетиці і шалені холоди. Чи класифікує Інститут нинішні події як геноцид українців?

Безумовно, ця війна демонструє ознаки геноцидальних дій щодо українського народу.

Російські війська цілеспрямовано винищують українців, керуючись національною приналежністю. Вони свідомо завдають ударів по цивільним особам та інфраструктурі. В Інституті національної пам'яті також відсутнє опалення, і температура в моєму робочому кабінеті наближається до нульової позначки.

Існує кілька ознак, що свідчать про вчинення геноциду: підрив Каховського водосховища за міжнародними нормами можна порівняти з наслідками ядерного нападу.

Викрадення дітей та їхня спроба перетворення на манкуртів є типовими для імперських методів.

Для мене є очевидним, що росіяни зробили свої висновки з історії 20-го століття і більше жодних УРСР-2 не планують. Саме тому в їхній термінології зараз "Новоросія", "ЛНР", "ДНР", "Малоросія".

Ціль війни - абсолютне знищення України як такої. Вони не пробачать собі створення якоїсь УРСР- 2. І це треба зрозуміти нам всім.

Від України їм зараз потрібні діти та історія.