Дослідник з Гарвардського університету виявив підтвердження існування Бога.

Що відомо про цю формулу та які ще відкриття зробив вчений, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Daily Mail.

Віллі Сун з'явився в ефірі Tucker Carlson Network, де детально обговорив, як прогнози антиматерії, зроблені ще в 1928 році, свідчать про навмисний характер Всесвіту. Доктор звертає увагу на концепцію "тонкої настройки", яка стверджує, що фізичні закони та умови Всесвіту ідеально налаштовані для підтримки життя, і малоймовірно, що такий результат міг бути випадковим.

Антиматерія і матерія виникли одночасно в результаті Великого вибуху, проте антиматерії у Всесвіті значно менше. Вона має заряд, який є протилежним заряду матерії, що означає, що якби їхня кількість була однаковою, вони б повністю взаємодіяли і знищували одна одну. Наявна асиметрія між матерією та антиматерією сприймається як свідчення можливого задуму.

Доктор Сун зауважив, що є моменти у фізиці чи математиці, які не мають зв'язку з реальним світом, але вони все одно виявляються правдивими, як от рівняння професора Кембриджу Пола Дірака, яке порушує закони фізики.Доктор Сун вважає, що у Всесвіті існує Бог (скриншот)

Дірак визнається "батьком антиматерії", оскільки він випадково відкрив її існування задовго до того, як це було підтверджено у 1932 році. Цей вчений досліджував питання, чому деякі частинки можуть перевищувати швидкість світла. Хоча існували рівняння для повільних електронів, субатомні частинки залишалися незрозумілою таємницею.

Професор Дірак поєднав знамените рівняння E=mc Альберта Ейнштейна з рівнянням Шредінгера з квантової механіки. Формула Ейнштейна виявила, що об'єкт, який має масу, не може рухатися зі швидкістю світла, тоді як інша формула передбачає ймовірність знаходження частинки в певному місці в певний час.

Початковий підхід не дав бажаних результатів, тому Дірак вирішив ввести новий тип електрона з негативною енергією. Цей крок викликав подив серед науковців, оскільки ніхто не міг зрозуміти його сутність і призначення. Однак, завдяки негативно зарядженому електрону, рішення стало настільки простим і елегантним, що Дірак усвідомив його правдивість.

Менш ніж за десятиліття спостережень космічних променів у верхніх шарах атмосфери були виявлені перші частинки антиматерії, що підтвердило гіпотезу Дірака. Це відкриття стало основою для нової галузі фізики, яка отримала назву квантова теорія поля. Вона об'єднує принципи теорії поля та теорії відносності з концепціями, що формують основу квантової механіки.

У 1963 році професор Дірак порівняв Бога з математиком надзвичайної майстерності у своїх статтях, опублікованих у наукових виданнях.

Однією з ключових характеристик природи є те, що основні фізичні закони формулюються за допомогою математичних концепцій, що відзначаються величчю та елегантністю, для усвідомлення яких необхідні глибокі знання математики. Створюючи Всесвіт, Бог застосував надзвичайно складні математичні принципи. Саме Пол Дірак вперше висловив теорію про наявність антиматерії.

Пізніше з'явилися ще кілька експертів, які були впевнені, що змогли виявити свідчення існування Бога у Всесвіті. Серед них Річард Суінберн та Робін Коллінз представили новий аргумент, що ґрунтується на таких факторах, як гравітаційна сила, співвідношення мас протонів і електронів, а також космологічна константа.

Якби гравітація була трохи слабшою, галактики, зірки та планети не сформувалися б. Але якби вона була трохи сильнішою, Всесвіт міг би перетворитися на чорну діру. Подібним чином, якби співвідношення мас протона до електрона було значно іншим, фундаментальна хімія могла б зруйнуватися, унеможлививши утворення складних молекул, таких як ДНК.

Космологічна константа - це термін у рівняннях загальної теорії відносності Ейнштейна, який визначає, розширюється чи звужується простір. Суінберн і Коллінз стверджували, що якби було інакше, Всесвіт розширився б занадто швидко або зруйнувався б занадто рано для життя.

Робота доктора Суна, яка базується на відкриттях інших вчених, і доводить, що у математиці та фізиці є докази божественного задуму, відкриває нові перспективи для діалогу між наукою та релігією.