Віра в Церкву (9): Боже Слово в житті народу Божого - Vatican News

Дев'ята передача з нашого циклу, присвяченого спадщині Другого Ватиканського Собору в контексті Ювілею 2025 року, має на меті розповісти про дію Божого слова, значення Священного Писання в житті Божого люду та про те, як християнська віра підтверджує силу Божого слова.

Продовжуємо аналізувати Догматичну конституцію ІІ Ватиканського Собору, відому як Dei Verbum, яка стосується основоположних аспектів віри Церкви – Божественного Слова, Його об'явлення та передачі через живе Передання і Святе Письмо. Цей документ суттєво вплинув на життя Церкви, зокрема на екзегетичному, богословському, духовному, душпастирському та екуменічному рівнях. У наступних епізодах ми розглянемо значення Святого Письма для життя Церкви, про що йдеться в останньому розділі цієї Догматичної конституції.

У попередніх епізодах ми розглядали унікальність божественного натхнення Святого Письма, де Святий Дух веде святі письменники, щоб Писання стало справжнім словом Божим. Тому неможливо сприймати Боже Об'явлення без впливу Духа. Святе Письмо містить безліч історій про дію Святого Духа в контексті спасіння, зокрема в житті Ісуса Христа. Наприклад, на П'ятидесятницю Святий Дух зійшов на апостолів (див. Ді. 2, 1-4) і наділив їх силою для виконання місії проголошення Доброї Новини всім народам. Окрім того, божественна комунікація у Пресвятій Трійці завжди відображає взаємовідносини між Сином і Святим Духом, які святий Іриней Ліонський образно порівнює з "двома руками Отця".

З цього випливає важливий висновок: Слово, що було спочатку з Богом і є самим Богом (Ів. 1,1), відкриває нам істинну природу Бога через діалог любові між Божественними Особами, запрошуючи нас долучитися до цього спілкування. Людина, створена за образом і подобою Бога, Який є любов'ю, може пізнати свою сутність лише через прийняття Слова та слухняність діянню Святого Духа. Унікальність Церкви полягає в усвідомленні глибокого значення Божого Слова, що стало тілом в особі Ісуса Христа, єдиного Спасителя і Посередника між Богом і людством.

Божий люд є невіддільний від Божого слова. В історії були такі періоди, які не завжди характеризувались збалансованим зв'язком між Церквою та Святим Письмом. Навіть до сих пір існують спроби поставити авторитет Святого Письма незалежно від Церкви і навпаки. Наголос лише на одному з цих двох елементів провокує небезпечний ризик абсолютизації. У першому випадку Святе Письмо розглядається як єдина норма віри, відокремлена від церковного виміру. Натомість Передання Церкви і Священне Писання є нерозривно пов'язані між собою та ведуть до тієї самої мети. Як зазначає Догматична конституція про Боже Об'явлення, те, що Христос об'явив нам для спасіння, повинно залишитись цілісним на віки та передане всім поколінням. "Це й було вірно виконано - як через тих апостолів, які у своєму усному проповідуванні, своїми прикладами й навчаннями передавали те, що отримали з розмов і діл Христових чи пізнали під спонукою Святого Духа, так і через тих апостолів і мужів з їхнього оточення, які під натхненням того самого Святого Духа виклали благовість спасіння на письмі", - читаємо в документі. Бачимо, що життя Божого люду гармонійно вплетене в "народження" Святого Письма. Книги Нового Завіту були насамперед подією Святого Духа, а воднораз наслідком проживання досвіду віри перших християнських громад.

Другий ризик полягає в тому, що Церква може віддалитися від істинного вчення Святого Письма, подібно до певних історичних періодів, коли вона піддавалася спокусі слідувати формам благочестя, які не мають біблійного підґрунтя. Справжня молитва неможлива без глибокого коріння у Святому Письмі. Більш того, проповідь і церковне життя отримують справжню силу лише тоді, коли громада усвідомлює, наскільки активним і потужним є Боже слово (Євр. 4,12).

У цьому контексті Конституція про Боже Об'явлення представляє Церкву як інституцію, що виявляє глибоку повагу до Святого Письма на рівні з Євхаристією: "вона постійно, особливо під час літургії, отримує хліб життя з трапези Божого слова та Тіла Христового, а також передає його вірним". Ця паралель між Святими Тайнами та Святим Письмом є важливою новацією ІІ Ватиканського Собору, яка демонструє внутрішню силу Церкви. Папа Франциск, підкреслюючи цей зв'язок, закликає, щоб Боже слово ставало центральним елементом усієї церковної діяльності. "Боже слово, яке ми слухаємо і втілюємо, насамперед в Євхаристії, наповнює і зміцнює християн, роблячи їх здатними бути справжніми свідками Євангелія в повсякденному житті", - зазначає Святіший Отець у своєму Апостольському напоумленні Evangelii gaudium.

Отже, зв'язок між Святим Письмом і Церковним Переданням є надзвичайно важливим для продовження передачі Божественного слова, оновлення та відродження Церкви в її повсякденному житті. "Завдяки Переданню Церква отримує знання про повний канон Священних Книг, і Святе Письмо через це Передання стає більш зрозумілим і постійно активним", - зазначає Догматична Конституція про Боже Об'явлення. "Таким чином, Бог, котрий колись промовляв, продовжує невпинно спілкуватися з Нареченою свого улюбленого Сина, а Святий Дух, через якого лунає живий голос Євангелія в Церкві, а також через неї - у світі, веде віруючих до повної істини і забезпечує, щоб слово Христа щедро перебувало в їхніх серцях (пор. Кол. 3,16)".

Святе Письмо та Передання виступають як канали, через які Бог безперервно спілкується з людством. Цей текст оживає в контексті Передання та спільноти віруючих завдяки дії Святого Духа. Коли Святе Письмо знаходиться в рамках Церкви, воно набуває життєвої сили, здатної дарувати істинне життя, освітлюючи індивідуальне, спільнотне та соціальне буття віруючих. Боже слово виявляє свою могутність і здатність наповнювати життя вірних під час Євхаристії та в усіх Святих Таїнствах, які є потужними знаками зустрічі з Христом.

Отже, кожен з нас має задуматися над тим, як ми сприймаємо та застосовуємо Святе Письмо. Наприклад, часто можна спостерігати спроби пристосувати Боже слово до особистих мотивів, коли людина намагається підстроїти текст під те, що вона хоче донести. Іноді такі маніпуляції використовуються для демонстрації власної переваги над іншими, при цьому забуваючи про глибину і справжнє значення обраного уривка. Проте, навіть якщо Святе Письмо використовується з подвійними намірами, його істинна суть залишається незмінною.

Ми повинні дозволити Священному Писанню стати для нас і для всіх, хто до нього звертається, поживою, а також "духовністю", внутрішнім життям та мотивацією. Не йдеться про звичайні душевні утіхи, мрії, благочестиві прагнення тощо, які залишаються лише теорією. Адже коли нам добре у житті, то такі поривання сприяють лише тому, щоб почуватися краще за інших. Натомість Боже слово повинно сформувати в людині нову ментальність та новий спосіб бачення світу. Наука Христа, воплоченого Слова є повновладною (пор. Мр. 1,27), адже може перемінити людину, її мотиви, цілі та фундаментальну життєву орієнтацію. Іншими словами, Боже слово стає ефективним засобом для навернення.

Християни є тими, хто ставить Боже слово в основу свого життя. Ті, хто вибирає будувати своє існування на цій основі, створюють стійку та тривалу структуру (пор. Мт. 7,24). Це особливо актуально сьогодні, коли багато аспектів, на які ми покладаємося в житті або спокушаємося ними, виявляються ненадійними. Матеріальні блага, задоволення та влада рано чи пізно не можуть задовольнити найглибші потреби душі. Щоб звести своє життя надійно, людині необхідний міцний фундамент, який залишиться непорушним, навіть коли людська впевненість зазнає краху.

У такий спосіб формуються слухачі Божого слова, які дають плід у вибудовуванні добрих пріоритетів, та які можуть дивитися на речі Божими очима. Відтак Боже слово освітлюватиме кожну сферу людського життя: сім'ю, школу, культуру, працю та дозвілля. Папа Бенедикт XVI зазначає: "Існує тісний взаємозв'язок між свідченням Святого Письма, як доказ, що його Боже слово дає про себе, і свідченням життя віруючих. Одне передбачає і веде до іншого. - читаємо в післясинодальному Апостольському повчанні Verbum Domini. - Християнське свідчення передає Слово, засвідчене в Писанні. Писання своєю чергою пояснює свідчення, яке християни покликані давати власним життям. Таким чином, хто зустрічає правдивих свідків Євангелія, може констатувати дієвість Божого слова в тих, хто його приймає".