Як Росія і Китай підривають міжнародні угоди в Антарктиці: крижаний фронт конфлікту

Антарктика -- єдиний на Землі континент, на якому немає державних кордонів. Ми звикли думати про нього як про місце миру й науки, пінгвінів і айсбергів. Однак насправді тут розгорається політичне протистояння за участі Росії та Китаю, в результаті якого тріщать по швах міжнародні договори та протоколи. Наслідки цього відчувають навіть імператорські пінгвіни.

Про події на льодовому континенті в даний момент розповідає Євген Дикий, директор Національного наукового антарктичного центру. Він нещодавно повернувся з зустрічі країн-учасниць міжнародного Антарктичного договору, де обговорювали важливі питання, що стосуються цього регіону.

-- Пане Євгене, як Антарктика пов'язана з політикою?

Політичні інтереси в Антарктиці виникли з моменту її відкриття. Цей континент досліджували не з метою створення природоохоронної зони, а для його експлуатації, як і багато інших територій того часу. Сьогодні Антарктика виглядає як справжній рай (принаймні для тварин і птахів), проте це унікальне становище може змінитися дуже швидко.

Континенту пощастило: протягом тривалого часу він був ізольований від решти світу холодною циркумполярною течією з льодовиками, що обвивала його за годинниковою стрілкою. Навіть славнозвісний капітан Кук у XVIII столітті не зміг подолати цю перешкоду й зазначив у своєму бортовому журналі, що навряд чи інші мореплавці зможуть просунутися далі. Лише через пів століття вітрильний флот досягнув такого технологічного прогресу, що за короткий літній період одразу три експедиції — британська, американська та російська — змогли пробитися між айсбергами до берегів цього крижаного континенту.

Насправді, росіян у складі третьої експедиції було не так просто знайти. Ця експедиція була такою ж різноманітною, як і сама імперія: естонський німець Теодей Готліб фон Беллінсгаузен очолював її, а його заступником був капітан-лейтенант російського імператорського флоту Іван Завадовський, у якого в документі про дворянство зазначено, що він "походить з козацького роду з Гадяча". Таким чином, українці можуть з гордістю заявити, що ми вже 200 років присутні в Антарктиці і маємо всі підстави вважати себе одними з перших дослідників цього континенту.

Повернімося до теми політики. У середині 20-го століття, приблизно в 1950-х роках, інтерес до природних ресурсів Антарктики зріс до такого ступеня, що сім держав почали висувати одночасні територіальні претензії. Причому на деякі з цих територій претендують відразу кілька країн. Наприклад, ділянка, на якій розташована українська станція "Академік Вернадський", є предметом суперечок між Великою Британією, Чилі та Аргентиною.

Тому обстановка а Антарктиці напружена давно. Там ще не було пострілів на ураження, але вже були попереджувальні, в повітря. Наприклад, наприкінці 50-х років ХХ століття британські та аргентинські моряки висаджувалися на станціях одне одного й примусово знімали персонал з формулюванням: "Ви незаконно побудувалися на нашій території".

І от 1959 року зустрілися топдипломати Штатів та Радянського Союзу, до яких потім приєдналися країни-союзники, щоб обговорити питання Антарктиди. Це були дві ядерні держави, які ділили між собою світ, але при тому вміли й домовлятися. І абсолютно однаково вважали, що починати Третю світову через Антарктику -- це точно не варіант. Так 1959 року з'явився унікальний і, на мою думку, один з найкращих договорів в історії людства -- Договір про Антарктику (далі -- Договір).

І хоча після його укладання жодна з семи країн не зняла своїх територіальних претензій, було домовлено, що вони будуть відтерміновані на час дії Договору. А якщо врахувати, що договір визнано безстроковим, то виходить, що країни відтермінували свої територіальні претензії до... ніколи. Це дуже дотепне дипломатичне формулювання.

Договором також встановлено, що в Антарктиці суворо заборонено будь-які військові дії та використання зброї, за винятком мисливської. Для забезпечення цього правила передбачений ефективний механізм: представники будь-якої країни, що є учасником Договору, можуть відвідувати станції інших держав, де їм повинні продемонструвати всі приміщення та пояснити, як там організована робота.

Які ще переваги надає Договір про Антарктику, окрім заморожування конфліктів?

Від самого початку в Договорі про Антарктику було зазначено, що цей континент призначений для проведення наукових досліджень. Лише через кілька років, у 1998 році, було прийнято протокол, який встановив суворі екологічні норми та обмеження. Зокрема, цей документ забороняє видобуток корисних копалин в Антарктиці до 2048 року. Для продовження цієї заборони необхідно отримати одностайну підтримку всіх держав, які мають право голосу в рамках Договору. Якщо хоча б одна країна виступить проти, рішення не буде прийнято, оскільки тут, подібно до Ради Безпеки ООН, діє принцип консенсусу.

Звичайно, до 2048 року світ може зазнати значних змін, але, враховуючи теперішню ситуацію, ймовірність продовження мораторію на видобуток корисних копалин, чесно кажучи, майже відсутня. Важко уявити, що Росія, США та Китай погодяться на таке рішення.

Оскільки площа Антарктики становить 10% від загальної території Землі, можна логічно припустити, що там знаходиться близько 10% всіх видів корисних копалин, які досі не піддавалися видобутку. Це можна розглядати як своєрідну "схованку" планети. Я сумніваюся, що людство зможе встояти перед такою спокусою.

-- Яка зараз політична ситуація навколо Антарктики?

Цей текст відображає мікрокосм глобальних політичних тенденцій. Росія систематично ігнорує міжнародні угоди та механізми співпраці, що були створені після розпаду Радянського Союзу. Це особливо помітно під час засідань Консультативної ради з питань Договору про Антарктику, де ухвалюються важливі рішення стосовно цього континенту. Ця рада можна вважати своєрідним "урядом" Антарктики, до складу якого входять лише 29 країн, включно з Україною, тоді як загалом у Договорі беруть участь 54 країни — решта мають статус спостерігачів, сподіваючись колись отримати право голосу.

Коли я вперше відвідав засідання Консультативної наради у 2018 році як представник нашої країни, у складі російської делегації був літній чоловік на ім'я Лукін. Він протягом близько 40 років очолював Арктичний та Антарктичний науковий інститут у Санкт-Петербурзі. Він звернувся до мене зі словами: "У цій залі немає місця науці. Тут панує велика геополітика, а наука виконує роль лише маленької кольорової парасольки".

Дідусь не помилявся: це справді точка зору орків, яку також підтримує й Китай. Проте існують й інші крайнощі, зокрема "рожеві поні" континентальної Європи, для яких головним є наука заради науки, а також актуальні проблеми людства, зміна клімату тощо. Втім, вони вже усвідомлюють, що цей підхід дещо наївний. У англосаксів, наприклад, ситуація виглядає більш прагматично — вони розробляють потужні наукові програми, при цьому їхні делегації очолюють не науковці, а високопосадові дипломати, як-от заступники міністра закордонних справ. В їхньому складі співвідношення науковців та дипломатів складає 50 на 50.

-- Якого підходу дотримується Україна?

Ми прагнемо просувати англосаксонські цінності, особливо в контексті участі наших дипломатів. Звісно, ресурсів у нас не так багато. Зазвичай у нашій делегації присутні двоє науковців, а іноді, жартуючи, кажемо, що нас троє з половиною — коли до нас приєднується дипломат із МЗС у ключові моменти ухвалення рішень та голосування на Консультативній нараді. Я розумію, що наші дипломати дуже завантажені і не можуть бути присутніми постійно. Тим часом російська делегація складається з приблизно десяти осіб, до яких додається ще п’ять-шість білорусів. У китайській делегації завжди є щонайменше дванадцять учасників, а іноді й п’ятнадцять. Проте ми продовжуємо боротися за важливі рішення в міжнародних договорах і захист інтересів України.

Поділіться, будь ласка, інформацією про українську групу друзів. Чи вірно, що на останньому засіданні американська делегація не була присутня?

Неформальна група друзів України серед учасників Консультативної наради була створена через чотири місяці після початку повномасштабного вторгнення. У рамках цієї наради відбувся спеціальний захід для України, на якому зібралися представники країн-союзників. Вони запитують, яка саме допомога потрібна, але розмова часто виходить за межі тем, пов'язаних з Антарктикою. Я є єдиним науковцем, що очолює делегацію, тоді як інші учасники здебільшого дипломати, не з простих. Вони прямо вказують на те, що однією з основних цілей цих зустрічей є оновлення інформації про ситуацію в Україні: що відбувається на фронті, в тилу і в країні загалом. Тому цей захід має велике значення.

До 2025 року українська група друзів планувала зустріч не лише з участю Сполучених Штатів, а й з активною роллю американської делегації, яка мала б зібрати інших учасників. Однак цього року Польща взяла участь у зустрічі, а американці зовсім не з'явилися. При цьому поляки вправно тиснули на американську сторону, створюючи враження, що ті були в курсі події. У результаті, керівниця американського складу змушена була, з опущеними очима, зізнатися, що отримали пряму вказівку від Держдепартаменту не залучатися до проукраїнських та антиросійських ініціатив.

Її ім'я, на жаль, нічого не змінює. Вона є кадровим дипломатом і просто виконує вказівки. Якщо ж говорити про важливість, то слід згадати держсекретаря США Марко Рубіо, адже саме рішення його рівня мало величезне значення. Це, безумовно, є яскравим прикладом. Але варто також зазначити, що ця делегація стала єдиною, яка "випала" з кола друзів України. Інші країни, включаючи всі держави ЄС, Британську Співдружність, Японію та Південну Корею, залишилися на місці.

Нещодавно Росія і Китай заблокували спробу Канади отримати статус Консультативної сторони, що означає, що їй не надали право голосу. Водночас, Україна разом з низкою інших держав також відмовила Білорусі в отриманні голосу. Це призвело до неможливості ухвалення важливих рішень щодо охорони навколишнього середовища в Арктиці. Що ж відбувається? Чи пов'язане це протистояння з початком повномасштабного вторгнення?

Це почалося ще раніше, а з моменту повномасштабного вторгнення стало цілком очевидним. Наразі діяльність Консультативної наради майже зупинилася. На жаль, вона стала жертвою принципу консенсусу. Цей принцип мав на меті врахувати інтереси усіх учасників, проте не враховував, що одна зі сторін може свідомо саботувати процес ухвалення рішень і відмовлятися від компромісів або домовленостей.

-- Чим Росія шантажує інші країни, які вимоги висуває?

Це не шантаж, оскільки Росія не висуває конкретних вимог. Хоча ситуація з Білоруссю та Канадою виглядає так, ніби можливий якийсь обмін. Проте не факт, що це дійсно станеться, адже Росія не формулює вимоги щодо розблокування вступу Білорусі, а лише робить натяки. Деякі учасники білоруської делегації в неофіційних бесідах зазначали: "Для Росії набагато важливіше, щоб Канада не приєдналася, ніж щоб ми стали частиною. Нас потім просто зрадять".

Канада перешкоджає участі росіян у Консультативній нараді, оскільки стала однією з найбільш рішучих демократичних держав, що захищають цінності традиційного західного світу, який нині піддається руйнації з обох сторін — Кремлем і Білим домом. Водночас Росія та Китай намагаються знайти формальні підстави для блокування Канади, заявляючи, що її антарктична програма є недостатньо розвиненою, і що країна не має власної антарктичної станції. Однак Канада володіє численними станціями в Арктиці, де проводить дослідження з участю вчених з інших країн, а сама відправляється на їхні станції в Антарктиці. Щодо кількості публікацій у міжнародних наукових журналах, присвячених антарктичним дослідженням, Канада займає місце в топ-5, на відміну від Білорусі (хоча вона має свою станцію), Росії та Китаю.

Відповідно, українська делегація, блокуючи приєднання Білорусі, чітко зазначила (і ми забезпечили, щоб це було зафіксовано в протоколі), що у нас немає жодних претензій до роботи науковців з цієї держави. Проте, до Договору про Антарктику вступає не експедиція, а саме країна, і в документі вказується, що він ґрунтується на статуті ООН та повазі до нього. Доки Білорусь грубо порушує цей статут, підтримуючи збройну агресію проти однієї з країн-учасниць Договору, їй немає місця в цьому контексті. Чотирнадцять з 29 держав підтримали наш підхід, що робить нас разом з ними більшістю учасників Консультативної наради.

Які екологічні ініціативи були заблоковані Росією та Китаєм на цьогорічному форумі?

Не лише цьогорічна ситуація викликає занепокоєння. Протягом останніх п'яти років ці країни систематично перешкоджають ухваленню всіх ініціатив, спрямованих на охорону навколишнього середовища, стверджуючи, що їм бракує наукових доказів та переконливих аргументів. Звісно, можна зрозуміти блокування ініціатив щодо створення природоохоронних територій, адже це може бути пов'язано з територіальними спорами. Однак важко знайти пояснення для блокування резолюції, що стосується загрози пластикового забруднення в Антарктиці та обмеження використання пластику на цьому крижаному континенті. Ще більше занепокоєння викликає те, що Росія та Китай вже третій рік поспіль не підтримують надання охоронного статусу імператорському пінгвіну, популяція якого скоротилася втричі за останні роки.

Що власне відбувається? Досі у мене якось не складався пазл. А цього року під час засідання Консультативної наради я все зрозумів. Наприкінці засідання обговорювався пункт, який ніколи не викликав жодних суперечок, -- програма наради на наступний рік. І тут раптом вилазить Росія й каже, що "баба Яга -- проти". І що ж їм не подобається в майбутній адженді? Річ у тім, що вже протягом двадцяти років у перший день засідання топнауковці Наукового комітету з антарктичних досліджень (Scientific Commission of Antarctic Research) проводять лекцію про підсумки досліджень минулого року. Але цього року Росія заявила, що таке не передбачено в Договорі. Тому, мовляв, пора з цим зав'язувати та вертатися до основ. От тут насправді до мене дійшло, що взагалі робить Росія в усьому світі -- вона хоче не просто повернути Радянський Союз в його кордонах, а й весь світ відмотати назад до 1991 року. Це абсолютно продумана та свідома лінія. Пам'ятаєте, колись Путін розповідав, що 1997-го Захід "обдурив" Росію, пообіцявши нерозширення НАТО на Схід. І що розпад Союзу 1991-го -- геополітична катастрофа? Повернення у 1980-ті роки важливе для Путіна ще й на особистому рівні, бо то був золотий час Владіміра Владіміровича -- молодого кегебешника, "большого чєловєка", який міг будь-кого посадити та будь-кому зіпсувати життя.

І тепер Росія хоче в усіх сферах знести міжнародні структури та домовленості й повернути світ, де від неї багато залежить, де вона щось вирішує. А ми після 90-х здуру вирішили, що все зло вже подолано і світ треба просто трішечки покращити, причому дуже ніжними методами.

Чи усвідомлюють країни-учасниці Договору про Антарктику справжні наміри Росії?

Безумовно, всі усвідомлюють ситуацію, адже Росія діє досить примітивно і прямо. У Консультативній нараді часто виступає зовсім юна дівчина з відмінною англійською мовою. Ми між собою охрестили її "онучкою Лаврова". Вона використовує всі ті ж формулювання, що й її "дєдушка".

-- Чи є інструменти протидії деструктивній позиції Росії, як мінімум відмова від консенсусного принципу ухвалення рішень, якщо він не працює?

-- Щоб замінити консенсусний принцип на принцип кваліфікованої більшості, потрібен знову ж таки консенсус. Виходить замкнене коло. Як на мене, розімкнути його можна в два способи. Для обох, на жаль, в ЄС та НАТО ще не назрів момент, хоча, сподіваюся, дозріває. Перший спосіб -- жорстко натиснути на тих, хто зловживає консенсусом, і зробити так, як одного разу вдалося зробити з Орбаном на саміті ЄС, -- пояснити, що вони мають піти попити кави, поки будуть ухвалюватися рішення. Але на даний момент механізмів для цього немає.

І другий спосіб -- повністю ізолювати порушників консенсусного принципу, в той час як решта учасників денонсують договір і зразу укладуть новий, в якому вже будуть закладені абсолютно інші правила голосування. Але дай Боже, щоб хоча б половина з 29 країн -- учасниць Консультативної наради погодилася на подібні радикальні заходи. Тому що, наприклад, країни Глобального Півдня далеко не так страждають від дій Росії та Китаю. Ось приклад: при голосуванні щодо Білорусі та Канади за Білорусь виступили три країни -- Росія, Китай та Індія. А за Канаду -- всі, крім Росії та Китаю. Тут дуже показовою є позиція Індії, яка голосувала за вступ обох цих країн: "а давайте приймемо всіх, давайте жити дружно". Така позиція характерна для Глобального Півдня -- пом'якшувати всі конфлікти чи просто вдавати, що їх немає.

Які питання вивчають українські науковці в Антарктичному регіоні?

Ми досліджуємо не лише сам континент, а й глобальні процеси, які охоплюють всю планету: магнітні поля, озонові дірки та атмосферні ріки. Останні з них є критичним механізмом, що відповідає за перенесення тепла з тропічних регіонів до полярних, і саме вони пояснюють прискорене глобальне потепління. Нещодавно в авторитетному міжнародному науковому журналі Nature була опублікована стаття про відкриття атмосферних рік, серед авторів якої -- дві українки, Світлана Краковська та Анастасія Чигарєва. Для науковця публікація в Nature є такою ж значною подією, як для бізнесмена потрапляння до топ-50 Forbes.

Згідно з інформацією, отриманою на нашій станції "Академік Вернадський", людство має можливість відстежувати процес відновлення озонового шару Землі. Крім того, на базі наших досліджень у сфері космічної погоди, авіакомпанії, що входять до Всесвітньої асоціації цивільної авіації, формують свої маршрути. Це унікальне дослідження є суто українським досягненням.

Також наші науковці беруть участь у великому міжнародному консорціумі, який досліджує зміни в океанських течіях через танення льодовиків. Наша Наталія Шепель, яка власне веде цей проєкт, їздить в Антарктиду, запускає так звані арго-буї, тобто підводні буї з датчиками, а потім вертається в рідну Одесу і збирає волонтерку до свого хлопця на фронті. От так і живемо.

Це лише частина наших досліджень, і навіть далеко не вся. Минулого року наш Національний Антарктичний науковий центр став лідером в Україні за кількістю отриманих грантів у рамках програми Європейського Союзу "Горизонт Європа". Всі ці гранти були здобуті в результаті конкурсів, де панувала серйозна конкуренція — на один грант претендували від 13 до 17 міжнародних проєктів. Це підтверджує той факт, що ми, українці, часто недооцінюємо свої можливості. Ми успішно конкурували з великими інститутами та університетами, маючи в команді всього 60 науковців.

Наші дослідження в Антарктиці становлять важливий вклад у розвиток як базової, так і прикладної науки, а також є частиною міжнародної наукової співпраці. Пам’ятаю, під час Революції Гідності я зустрів у літаку одного з колишніх студентів Могилянки, який тоді навчався в аспірантурі Гайдельберзького університету, що входить до числа найкращих університетів світу. Він вирішив залишити аспірантуру та вирушити на Майдан. Ми спілкувались усю дорогу, і одна його фраза залишилася зі мною назавжди: "Ви ж розумієте, Євгене Олександровичу, що щоранку я прокидаюсь з питанням: хто я перш за все - українець чи науковець?" Дослідження в Антарктиці — це можливість, яка дозволяє уникнути такої дилеми. Це шлях до того, щоб бути українським науковцем, який активно сприяє глобальному науковому прогресу в міжнародних консорціумах нарівні зі своїми колегами з більш розвинених і заможних країн.

-- Які перспективи України в Антарктиці, плани на майбутнє?

-- Після війни буде відновлення країни, і тут у нас великі амбіції. Сподіваюся, у майбутньому ми матимемо українську полярну державну програму, яка включатиме не лише станцію "Академік Вернадський" і криголам, як зараз, а дві станції в Антарктиці й ще одну -- на архіпелазі Свальбард (він же Шпіцберген) в Арктиці. Це суверенна територія Норвегії, але за договором про Свальбард кожна країна має право заснувати там наукову станцію. І це буде наш вхід в Арктику.

-- Ми також залишаємося в Договорі про Антарктику. Чого очікувати тут?

Невдовзі настане 2048 рік, коли закінчиться дія мораторію на видобуток корисних копалин. Я підтримую ідею його продовження. Проте, ймовірно, цього не станеться, і в такій ситуації нам слід дбати про свої економічні інтереси, щоб Україна змогла стати однією з тих країн, які отримають доступ до цих ресурсів.