Як ветеранам відшукати новий спосіб життя після травматичних переживань: зв'язок між цим і регенерацією нервових клітин.
Багато з нас не раз натрапляли на вислів, що "нервові клітини не мають здатності до відновлення". Проте, сучасні наукові дослідження спростовують цей міф. Більш того, в Національному реабілітаційному центрі UNBROKEN довели, що нервові клітини можуть відновлюватись і формувати нові зв'язки, що є ключовим фактором у подоланні травм ветеранів і пошуку нових життєвих сенсів.
А це мова про мільйони українців. За останніми офіційними даними в нашій країні вже зараз 1,3 млн ветеранів.
Упродовж трьох останніх років Центр UNBROKEN Першого медоб'єднання Львова приділяє дуже багато часу і ресурсів на лікування невидимих - тобто психологічних - травм війни. Цей напрям очолює психотерапевт і психіатр Олег Березюк. Він з колегами, а це понад пів сотні психологів, психіатрів, нейропсихологів, арт- та тілесно-орієнтованих та інших психотерапевтів, щодня працюють з військовими, ветеранами, членами їхніх родин та дітками. Це уже тисячі людей. Зокрема, і ті, хто пережили полон, тортури і катування. У тривалому процесі складного лікування та відновлення серед іншого фахівці з ментального здоров'я допомагають діючим військовим, ветеранам та цивільним, які пережили травматичний досвід, віднаходити нові стилі життя.
"Травма здатна завдати серйозної шкоди мозку в буквальному сенсі. Незалежно від того, йдеться про фізичну, психологічну чи моральну травму, вона руйнує зв'язки між нейронами, впливаючи на саму структуру нейронів, які є основою нашої поведінки, емоцій, мислення та стосунків. У результаті наша нейромережа стає нестабільною. Ми втрачаємо здатність швидко і адекватно думати, контролювати емоції та агресію. Наша поведінка стає нестерпною як для нас самих, так і для оточуючих, що призводить до страждань." – зазначає психіатр Олег Березюк, підкреслюючи, як ворог завдає шкоди українцям не лише фізично, а й психологічно.
Вийти з цього стану та розпочати новий етап життя після травми сприяє відновлення нервових клітин і зв’язків між ними. Цей процес відомий як "нейрогенез" і "нейропластичність". Березюк роз'яснює, що це таке та як воно функціонує:
"Дорога до нового стилю життя після травми пролягає через розуміння впливу таких двох дуже важливих інструментів функціонування нервової системи і її розвитку, як нейропластичність - збільшення кількості зв'язків між нейронами, і нейрогенез - збільшення кількості самих нейронів. Поєднуючи нейропластичність і нейрогенез, ми можемо створити нову нейромережу, яка дозволить нам стати ефективнішими і допоможе з "мінуса" вийти у "плюс". Нам це треба поставити на службу людині - першою чергою людям, які віддали своє здоров'я, аби інші жили в мирі і спокої".
За три роки роботи з людьми, які постраждали внаслідок війни, у Центрі UNBROKEN напрацювали цілий пласт дієвих інструментів, які паралельно з медичними методами лікування стимулюють нейрогенез та нейропластичність та водночас допомагають віднайти новий стиль життя після травми. Серед них: мистецтво, спорт, освіта, взаємини та соціальний інтерес. Давайте розберемо деякі з цих кейсів. І пояснимо чому нам варто укласти новий суспільний договір і на всіх рівнях долучитися до пошуку ветеранами нового стилю життя.
Ветеран Павло Марценюк, який назавжди втратив зір під час війни, одного разу вирішив відвідати творчий простір Центру UNBROKEN разом із дружиною. Він вирішив спробувати себе в роботі з глиною. Перший витвір, виготовлений ним власноруч, став керамічною тарілкою для його донечки.
"Я не уявляв скільки можна отримати, змінюючись і доповнюючи себе через творчість. Я взяв до рук глину, почав створювати вироби і помітив як це змінює мій характер. Коли виникають клопоти, я йду в майстерню і раптом усвідомлюю, що всі турботи зникають", - ділиться захисник.
Павло знайшов своє покликання в гончарстві, постійно створюючи нові керамічні шедеври. Навіть у темряві він навчився помічати світло: у людях, у близьких, а врешті-решт – у мистецтві. Цей шлях став для нього способом знайти новий сенс життя після пережитих травм. Заняття гончарством допомагає йому відновити пошкоджену війною нейромережу мозку.
Не так давно 48 творчих витворів, створених Павлом та іншими незламними пацієнтами під час арттерапевтичних занять і в творчій майстерні реабілітаційного центру, стали основою експозиції у львівській галереї "Меркурій". Виставка отримала назву "Unbroken: За обрієм".
Там також були роботи Володимира Кайди, морпіха з Донеччини. Він втратила ногу на війні, пережив два інсульти і більше року провів в ліжку, не маючи можливості спілкуватися. Проте тепер він став визнаним митцем і вже взяв участь у трьох виставках.
Мистецька діяльність Володимира розпочалася з роботи на ткацькому верстаті в творчій майстерні центру. Поступово він перейшов до роботи зі шкірою, в якій продемонстрував значні успіхи. З цього матеріалу він створює вражаючі картини. Більш того, наразі Володимир став студентом Львівської національної академії мистецтв.
"Володя став піонером у просуванні мистецтва як засобу для відновлення, нейрогенезу та нейропластичності. Ми абсолютно впевнені, що це кардинально змінило його життя. Одного разу я його зустрів, він поспішав до мене, а в його рюкзаку був ручний ткацький станок. Це не просто предмет, а символ того, як навіть найменші дії можуть призвести до значних змін," - зазначає Олег Березюк, керівник напрямку ментального здоров'я Центру UNBROKEN.
Ще один яскравий приклад - це історія кримчанина Ігоря Платонова, який воював з 2014-го і пережив полон. Під час реабілітації ветеран захопився театром, відвідав понад 100 вистав і відчув у цьому шлях до зцілення.
"Я вийшов з опери і щось тьохнуло. Перша емоція за довгий час. Тоді я зрозумів, що можу зробити революцію і змінити бачення людей. І тоді я почав писати сценарій. Театр допомагає мені відновити втрачені емоції. Він повертає мене до життя і дає змогу знову відчувати", - розповідає захисник.
Так Ігор віднайшов свій шлях до нового стилю життя після травми - вже не як захисника, а митця. Опановує нову навичку - написання сценаріїв. П'єса за одним із них вже вийшла на сцені Львівського театру Лесі Українки. А зараз ветеран працює над новою виставою - вже для великої сцени Театру Заньковецької. Пише він переважно про власний досвід та емоції, яких сам довгий час не міг відчувати через травматичний досвід полону.
Соціальна реабілітація, як у випадку цих трьох ветеранів, включає усвідомлення своїх обмежень і можливостей, а також здобуття нових навичок, що дозволяє подолати травму і знайти нову соціальну роль. Цей процес називається "абілітація" і має тісний зв'язок з нейрогенезом та нейропластичністю. Команда реабілітаційного центру та їх пацієнти поділилися своїми напрацюваннями про те, як ці елементи взаємодіють, під час весняного Форуму у Львові на тему "Абілітація: відкриття нового стилю життя після травми". У рамках заходу вони детально розглянули кожен з випадків, наведених у цій статті.
Для участі в масштабному заході були залучені митці, спортсмени, волонтери, громадські активісти, підприємці та представники бізнесу. Ідея проста: кожне місто, громада, організація, бізнес, гурток, секція чи школа можуть на своєму рівні реалізувати подібні ініціативи, щоб підтримати наших ветеранів у відновленні нових навичок, відновленні втрачених нейронних зв'язків та соціалізації. Одним із найефективніших засобів для відновлення є спорт.
Мова йде не про фізичну реабілітацію в медичному закладі, а про адаптивні види спорту. Це новий спосіб життя, який українським ветеранам відкривають такі всесвітньо відомі змагання, як Invictus Games та паралімпійські дисципліни.
Військовий Іван Роман, після того як ворожий FPV-дрон вразив його, втратив руку, ногу та зазнав часткової втрати зору. Проте, це не зупинило його: під час реабілітації він вирішив спробувати стрільбу з лука. На перший майстер-клас для поранених військових Іван не мав великого бажання їхати. Ось як він описує цей досвід:
"Мене посадили і я своєю однією рукою тримаю лук, а тренер натягує тятиву зі стрілою. І такий був наш перший постріл разом. Для мене це було перше "вау"! Це все ж таки реально! Я ледве не випав тоді з крісла колісного, але мене зловили. А 5-та чи 7-ма стріла була в десятку і я просто не вірив у це. І так усе почалося".
Згодом Іван навчився стріляти самостійно, використовуючи зуби для натягу тятиви. Цього року він навіть має намір взяти участь у своїх перших змаганнях для важкопоранених воїнів - "Кубку воїнів". Наразі він серйозно обмірковує можливість участі в Паралімпійських іграх, оскільки тепер впевнений:
"Попри всі обставини, все можливо!"
Вивчення нових видів спорту унікальним чином підтримується соціальним психологом і ментором Центру UNBROKEN Павлом Козаком. Саме він, починаючи з 12 років, живе на інвалідному візку. Незважаючи на серйозну травму, Павло досяг вершин, ставши чемпіоном світу з бодібілдингу, і веде активний спосіб життя. Наразі його місія полягає в тому, щоб допомагати ветеранам адаптуватися до нових умов, використовуючи спорт як засіб для подолання своїх переживань.
Один з половиною року тому ми з другом створили клуб адаптивних видів спорту, і впевнені, що за такими ініціативами майбутнє. Коли мова йде про командні види спорту, це не лише про змагання, а й про підтримку, братерство, взаєморозуміння, соціальну інтеграцію та ефективну комунікацію.
Спорт здатен надати ветеранам не лише нові вміння та мотивацію для відновлення нейронних зв’язків. Фізична активність відкриває для них ще більше можливостей: нові соціальні зв'язки та, в кінцевому підсумку, перспективи працевлаштування, якщо це захоплення стане професією.
Львівський пекар Назарій Подоляк приєднався до військових у перший тиждень повномасштабної агресії. Протягом півтора року на передовій його зір значно погіршав, і експертна комісія визнала його непридатним для служби. Проте те, що найбільше мучило Назарія, залишилося непоміченим членами комісії, адже ці травми не видно.
У Центрі UNBROKEN Назарій отримував лікування від депресії та панічних атак. Тут, як і багатьом іншим пацієнтам, йому пощастило пройти безкоштовний 10-денний бізнес-курс з підприємництва під назвою "Restart: від ідеї до ветеранського бізнесу".
"Я сам відчув, як мої очі спалахнули від власних ідей! Цей курс допоміг мені усвідомити, що наші ідеї — це не просто мрії, а цілком реальні можливості для втілення. Тут було багато корисної інформації та можливостей для розвитку. Я безмежно вдячний нашим викладачам за їхні лекції та підтримку," - ділиться своїми враженнями Назарій.
Коли Аліна, наречена, помітила, як у її коханого спалахнули очі, вона вирішила приєднатися до курсу. Вона ділиться враженнями:
"Я побачила, що Назарій змінився. Найголовніше, що з тих розмов на кухні про якусь там мрію та ідею ми почали рухатися в напрямку нарешті того втілення. Мені здається, що дуже великий крок від "нуля"".
Назарій та Аліна зараз обмірковують можливість відкриття власного салону краси. Проте найважливішим є те, що цей навчальний курс допоміг ветерану відновити втрачені нейронні зв'язки та сформувати нові, що сприяє лікуванню невидимих травм війни. Звичайно, не всі ветерани, які проходять навчання, стануть підприємцями, проте всі вони активізують свої мозкові функції. І, за словами Олега Березюка, вже лише це виправдовує проведення таких курсів.
Протягом року пацієнти Центру пройшли чотири бізнес-курси з підприємництва, організовані "Західноукраїнським кластером соціальних підприємств" у співпраці з Організацією Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). Міжнародний координатор проєктів UNIDO Едуардо Морейра підкреслює, наскільки ці курси є важливими не лише для реабілітації ветеранів, але й для розвитку української економіки в цілому:
"Ми вирішили інвестувати в програму тренінгів, бо дивимося на неї з економічної перспективи. Якщо ветеран виходить з реабілітаційного центру і він не готовий реінтегруватися в суспільство, проблема для економіки лише поглиблюється. Тому дуже важливими є не тільки фізична, психологічна та соціальна реабілітація, а й економічна, щоб ці люди повернулися на ринок праці. Ви повинні сприймати такі тренінги як інвестицію в майбутнє України".
Обов'язок суспільства полягає не лише в підтримці ветеранів, які бажають змінити сферу зайнятості та знайти нові соціальні кола, але й у забезпеченні можливості повернення на попередні, за необхідності адаптовані, робочі місця, якщо у них є таке бажання.
Ефект виснаженої батареї – так описує стан важкопоранених військових, які повертаються до цивільного життя, колишній пацієнт, а нині ментор Національного реабілітаційного центру ветеранів Володимир Рудковський. Він розкриває, що саме має на увазі:
Кожен, хто зазнав серйозного поранення, зараз перебуває в лікарнях або реабілітаційних установах, і рівень їх енергії складає всього 25-15%, а у деяких навіть менше. Можу поділитися своїм досвідом: лише на восьмому місяці реабілітації я зміг знову сісти за комп'ютер і почати щось робити. Перед цим мені потрібно було "перезарядити" свої сили. Ми, військові, готові взяти на себе відповідальність за той досвід, який набули в зоні бойових дій — ми справді готові це робити. Але дайте нам можливість відновити свої сили. Нам необхідно відновити ресурси, щоб знову захотіти діяти.
Богдан Пуняк, айтішник, витратив рік на те, щоб відновити свої сили після служби на фронті, подолати депресію та знову приступити до роботи в рідній компанії. Протягом кількох місяців він безцільно дивився в екран комп’ютера, не розуміючи, яке має значення його діяльність. Як можна займатися виправленням якихось помилок, коли на війні гинуть люди?
"Я опинився в стані депресії, нічого не хотів робити. Бажання працювати зовсім зникло, а в голові виникали дуже тривожні думки. Людина може прагнути повернутися до роботи, але може страждати від ПТСР, відчувати апатію і астенію, що проявляється в надмірній втомі та змінах настрою. Це не означає, що ветерани не хочуть працювати — це про те, що іноді це просто неможливо. Тому важливо, щоб роботодавці зрозуміли: для таких людей потрібно вкладати час і ресурси." - ділиться своїм досвідом ветеран.
І йому надали необхідний час. Ніхто не поспішав і навіть заохочував його активно залучатися до професійних форумів ІТ-кластеру. У компанії N-iX, де Богдан працював спочатку і де зрештою знайшов своє місце "після", було мобілізовано більше ніж 50 співробітників. Із них 7 вже стали ветеранами та успішно повернулися до своїх обов'язків.
"Наш головний принцип - не завдавати шкоди. Компанія регулярно підтримує зв'язок з усіма колегами, які служать на фронті, і щомісяця надає їм фінансову допомогу. Ми уважно вислуховуємо наших захисників, а після їхнього повернення з фронту забезпечуємо можливості для реабілітації. Коли вони готові повернутися до роботи, ми з радістю пропонуємо їм таку можливість," - ділиться Наталія Соліна, керівниця відділу корпоративної соціальної відповідальності N-iX.
Отже, за словами Богдана, якщо у роботодавця присутні три ключові складові: терпіння, емпатія та повага, це створить умови для ветерана, щоб відновити свою нейронну мережу, пошкоджену через війну, і згодом повернутися до активного життя та роботи.
Олег Березюк, керівник програми ментального здоров'я в Центрі UNBROKEN, під час Форуму "Абілітація: знайти новий стиль життя після травми" звернувся до аудиторії з важливим меседжем: кожен з присутніх має потенціал стати своєрідним "нейропсихологом" для ветеранів.
Митці, спортсмени, освітяни, підприємці та бізнес-структури володіють усіма необхідними ресурсами для цього. Кожен з них може сприяти нашим захисникам у прискоренні процесів нейропластичності та нейрогенезу, а також, освоюючи нові навички, долучитися до формування нових нейронних зв'язків у головному мозку. Це, в свою чергу, допоможе їм адаптуватися до нового способу життя після отриманих травм. Як вважає психіатр, вигоду від цього матиме все суспільство.
"Я впевнений, що економічні результати обов'язково з'являться, якщо буде забезпечено психічне здоров'я. Ці молоді люди досягнуть вражаючих висот. Чому? Бо вони мають унікальний досвід, якого не має ніхто інший. Вони подолали смерть і зазнали втрат. Проте, коли вони подолають ці труднощі, а нейропластичність відновиться, вони стануть непереможними на своєму шляху до успіху," - зазначив Олег Березюк.
Отже, суспільству необхідно укласти новий соціальний контракт, в якому кожен на своєму місці активно підтримує реабілітацію ветеранів, допомагає їм подолати як очевидні, так і приховані травми війни, а також знайти нові соціальні та економічні ролі в житті.