Як використати кліматичні фінанси для відновлення земельних ресурсів

Відновлення ґрунтів може сприяти досягненню продовольчої безпеки та кліматичних цілей, тому фінансування розмінування полів варто здійснювати за рахунок міжнародних кліматичних фондів.

Внаслідок російської агресії Україна перетворилася на одну з найбільш замінованих країн у світі. Приблизно 137 тисяч квадратних кілометрів території вважаються потенційно небезпечними. Без проведення гуманітарного розмінування та відновлення земель сільське господарство в цих районах не зможе реалізувати свій продовольчий потенціал.

Для аграрного сектору виклик не вирішується з моментом, коли фахівці з розмінування покидають територію. Землю необхідно привести до стану безпеки та продуктивності, і після бойових дій вона зазвичай потребує відновлювальних заходів.

Це масштабний і витратний проект, тому Україні слід розглядати альтернативні джерела фінансування, окрім звичних програм гуманітарного розмінування і відновлення. Одним із можливих додаткових джерел може бути міжнародне фінансування для кліматичних ініціатив.

На перший погляд, взаємозв'язок між розмінуванням та змінами клімату може здатися неочевидним. Проте насправді він виявляється у стані та ефективності ґрунтів.

Після очищення території від мін, праця на полі продовжується.

Відновлення земель для сільського господарства - це не тільки механічне очищення ділянок. Війна залишає за собою численні воронки від вибухів, ущільнений важкою технікою ґрунт, а також фізичне і хімічне забруднення, яке порушує природну структуру ґрунту. У деяких випадках необхідно знову відновлювати родючість землі, аби вона могла забезпечувати стабільні врожаї.

Деякі аспекти відновлення перегукуються з концепцією регенеративного або "вуглецевого" землеробства. Це підхід, що передбачає раціональні методи обробки ґрунту, акцент на органічних матеріалах, ретельно сплановану сівозміну та оптимальне використання добрив. Подібні практики здатні підвищити запаси органічного вуглецю та зменшити викиди парникових газів.

Цей другий результат має велике значення для фінансування, пов'язаного з кліматом. Коли вирощування сільськогосподарських культур на певній території стає неможливим, існують інші варіанти: лісонасадження або висадка багаторічних трав. З точки зору клімату, ефект залишається аналогічним: рослини поглинають вуглекислий газ з атмосфери, а вуглець накопичується як у рослинності, так і в ґрунті.

Якщо відновлення ґрунтів сприяє пом'якшенню наслідків зміни клімату, воно відкриває подібні можливості, як і традиційні декарбонізаційні проекти в сферах енергетики та промисловості: доступ до ринків вуглецевих кредитів та можливості фінансування з кліматичних фондів.

Світ вкладає значні кошти в проєкти, які можуть довести скорочення викидів, поглинання вуглецю або підвищення стійкості до зміни клімату. За даними Climate Policy Initiative (звіт Global Landscape of Climate Finance 2026), у 2024 році глобальне кліматичне фінансування вперше перевищило 2 трлн дол.

Україна має вагомий аргумент на користь того, що деякі з цих механізмів повинні бути застосовані й до територій, які відновлюються після війни.

Чому це повинно бути важливим не тільки для України?

До великої війни на Україну припадало 10% світового експорту пшениці, 15% кукурудзи і майже половина експорту соняшникової олії. Українська продукція важлива для Європи, Азії, Африки, Близького Сходу. За даними KSE, такими обсягами можна нагодувати 400 млн людей, зокрема в країнах Глобального півдня.

Незважаючи на ворожу інформаційну кампанію, Росія не спроможна повною мірою компенсувати український експорт зерна до країн з низьким рівнем доходу. Це робить відновлення використання земель важливим питанням не лише для України. Кожен гектар, що роками залишається невикористаним через мінування, є не тільки втратою для аграріїв, але й зменшенням виробничого потенціалу одного з найбільших світових постачальників продовольства.

Україна здатна представити міжнародному співтовариству нову перспективу. Підтримуючи відновлення територій, партнери не лише вирішують місцеві питання, але й роблять вклад у глобальну продовольчу безпеку та реалізацію світових кліматичних цілей.

Чого не бачить система

Міжнародне кліматичне фінансування створювали переважно для інших обставин. Воно враховує потреби країн, вразливих до зміни клімату, країн з низькими доходами, малих острівних держав. Війна як причина масштабної деградації сільськогосподарських земель у цю систему фактично не вбудована.

Однак певні зрушення вже спостерігаються. На конференції ООН COP28 з питань клімату в 2023 році була прийнята декларація, що стосується клімату, гуманітарної допомоги, відновлення та миру, яка акцентувала увагу на країнах і спільнотах, що переживають збройні конфлікти.

Для України це шанс започаткувати конструктивний діалог. Суть не в тому, щоб просто охрестити гуманітарне розмінування "екологічною" ініціативою та фінансувати його з кліматичних фондів. Мова йде про створення механізмів, які дозволять інтегрувати розмінування, відновлення ґрунтів та сталий аграрний розвиток в єдиний проект, де фінансування, пов'язане з кліматом, покриває ту частину, яка демонструє вимірювані результати: зниження викидів парникових газів та адаптацію до змін клімату.

Які кроки необхідні Україні для досягнення цього?

По-перше, необхідно забезпечити, щоб міжнародні кліматичні фонди та фінансові установи особливо враховували потреби аграрних секторів країн, що постраждали від конфліктів. У цьому контексті можуть бути впроваджені комбіновані моделі: гранти для розмінування, пільгові кредити для відновлення, а також приватні інвестиції у подальші екологічні практики.

По-друге, необхідно зосередитися на тому, щоб міжнародні методики враховували відновлення земель, які постраждали від війни, у тих випадках, де це дійсно призводить до вимірюваного зниження викидів, накопичення вуглецю або має інший позитивний вплив на клімат.

По-третє, збирати дані. Мало сказати, що поле було пошкоджене, а після відновлення стало кращим. Потрібно виміряти показники здоров'я ґрунту до і під час відновлення, а також довести результат за правилами, яким довіряють міжнародні фінансові установи, інвестори та вуглецеві ринки. Тут мають працювати разом держава, наука, агробізнес, громади і міжнародні партнери.

Україна, ймовірно, не буде мати значної ваги на майбутніх кліматичних переговорах. Наша мета не в тому, щоб змагатися з потужними гравцями на кліматичній арені. Замість цього ми можемо запропонувати унікальний аргумент, який важко знайти в інших країнах: один з найважливіших аграрних секторів для глобальної продовольчої безпеки наразі активно відновлює землі, які постраждали внаслідок найбільшої війни в Європі після Другої світової війни.

Це не просто гуманітарна проблема. Це також питання продовольчої безпеки, змін клімату та перспектив продуктивності величезних площ землі. Якщо міжнародна кліматична інфраструктура намагається знайти проєкти, де один долар може приносити користь одразу кільком глобальним цілям, то українські території після розмінування є ідеальним прикладом.