5 книжок, які переосмислюють досвід – огляд Ігоря Бондаря-Терещенка

Важко буде боротися – книг я не взяв із собою, – зізнавалися, якщо пам’ятаєте, у "Поsтебні". Це "мать німці винуваті – не згадаю твоїх ніг". / Я пам’ятаю перший вересневий наступ, перший бій, / а які у тебе цицьки – не згадаю, хоч убивай". У своїй книжці "Мобілізована нація" британський історик Ніколас Старгардт, спираючись на численні свідчення – щоденники, листи закоханих, судові протоколи та військові переписки – вивчає, як німці пережили Другу світову війну, проливаючи світло на їхні мотиви та внутрішні конфлікти. "Я дійду до Ермітажу, / - продовжував згаданий герой. - Знайду залу шпанську. / Потім ти мені підкажеш, / як тебе сьогодні звуть. / На стіні Святий Лаврентій, / Поруч хата, сад і ставок, / Вірю, в цю мить / сам би картиною став". Цікаво, що в книзі згадується, як напередодні Різдва 1944 року молодий танкіст на Східному фронті писав своїй нареченій у Берлін, скаржачись на зірвані плани стати художником і висловлюючи побоювання, що війна не покладе край нескінченному ряду конфліктів: "Після цієї війни, десь через двадцять років, буде ще одна, і це можна помітити вже зараз". Потім він додав: "Мені здається, життя цього покоління вимірюється катастрофами". Так чи інакше, ця книга – справжня історія про страхи та сподівання німців, розказана від імені очевидців: солдатів, вчителів, домогосподарок, нацистів, християн і євреїв. "Для багатьох сімей і окремих людей війна здавалася нестерпно довгою. Хоч навколо відбувалися великі події, мільйони листів рідним і близьким, які щодня доставляла польова пошта, стали чудовими хроніками хитрощів, що мали допомогти адаптуватися до реалій та надмірних вимог війни. Багато пар, намагаючись підтримати одне одного, замовчували труднощі у своїх стосунках, тому масштаби проблеми стали зрозумілими лише після війни, коли родини почали возз’єднуватися. У перші повоєнні роки різко зросла кількість розлучень".

Певним чином ця книжка нагадує і навіть дублює попередню. Адже німці не одразу стали войовничою (мобілізованою) нацією - не в останню чергу цьому сприяла "покрокова інструкція", про яку мова в "Ефекті накопичення" Даррена Гарді. Просто прірва, до якої легко зробити один крок затягую так само, як шлях до успіху, що його нам пропонує автор цієї книжки. Але якщо у випадку з успіхом пропаганди, яка призвела до створення вищезгаданої "мобілізованої" нації неабияк важила харизма нацистських лідерів - та сама "хімія", як нині прийнято називати взаємні почуття (у даному випадку - нації до лідера) - то сучасний варіант "американського успіху" зовсім інакший. Суцільна прагматика, ніякої магії, жодних трюків. "Не існує магічної кулі, таємної формули чи швидкого рішення проблеми, - нагадує автор. - Ви не заробите за рік 200 000 доларів, просиджуючи дві години щодня в інтернеті, не схуднете за тиждень на чотирнадцять кілограмів, сидячи на голлівудські дієті, не зітрете з обличчя двадцять років, намастившись кремом, не налагодите особистого життя, ковтнувши якусь пігулку, й не здобудете тривалого успіху, скориставшись будь-якою схемою для швидкого збагачення. Якби можна було купити успіх, славу, самооцінку, добрі стосунки, здоров'я та добробут у середині мушлі з місцевого волмартівського супермаркету, було б чудово, але все працює геть інакше". Навзамін нам пропонують ефект накопичення, що ґрунтується на простому принципі: наші рішення визначають нашу долю. Маленькими повсякденними кроками можна дійти або до бажаного життя, або до масштабної катастрофи. Тож автор вивів квінтесенцію фундаментальних принципів, які посприяли найфеноменальнішим досягненням у бізнесі, стосунках і не лише. Цю просту систему становить покрокова інструкція, дотримання якої посприяє примноженню успіху, складанню графіка прогресу й досягненню будь-чого. Якщо хтось серйозно налаштовані жити незвичайним життям, варто застосувати силу ефекту накопичення, і бажане буде досягнуто!

У дослідженні Сільвії Куртін-Денамі "Три жінки в темні часи", що слідує за думками Вальтера Беньяміна про те, що "історія — це обличчя дат", авторка обрала три видатні постаті — жінок, єврейок і філософинь, чиї життя та ідеї тісно переплітаються з катастрофічними подіями їхньої епохи (1933-1943). Це Едіт Штайн, учениця Гуссерля та авторка "Науки Хреста", яка загинула в Аушвіці у 1942 році; Ханна Арендт, учениця Гайдеґґера та Ясперса, авторка "Айхман в Єрусалимі", яка зацікавилася історією та політикою під час приходу Гітлера до влади; та Сімона Вайль, авторка "Сили тяжіння і благодаті", чий шлях до католицизму супроводжувався глибокими сумнівами, незважаючи на її антиюдейські погляди. Ці три видатні філософині ХХ століття, активно залучені в події свого часу, намагалися осмислити фашизм, імперіалізм, антисемітизм та тоталітаризм, а також дослідити зв'язок між політикою та релігією. Всі вони втілювали ідею Ханни Арендт, що "людина є тим, що вона переживає", але, опинившись у вигнанні, стикнулися не лише з інтелектуальними викликами, а й із глибокою особистою потребою примиритися з жахливою реальністю. Кожна з них обрала свій шлях: Едіт Штайн сприйняла неминучість з стоїчною мудрістю, виявляючи Amor fati (любов до долі), подібно до Сімони Вайль, яка посилалася на Розу Люксембург. Натомість Ханна Арендт прагнула вірити в потенціал людства до дивовижного відновлення — Amor mundi (любов до світу), вважаючи це рушійною силою змін. "Хоча Німеччина та Радянський Союз підтримують абсолютно протилежні концепції, — зазначала вона, — результат виявився однаковим", підкреслюючи, що Радянський Союз став на шлях тоталітаризму ще в 1930-х, тоді як Німеччина — лише з 1938 року, внаслідок чого тоталітаризм у Радянському Союзі виявився більш "досконалим", ніж у Німеччині.

У своїй книзі "Автократія, Inc. Диктатори, які прагнуть контролювати світ" Енн Епплбом розкриває складний термін "автократія" через зрозумілі приклади з сучасної реальності. Вона зазначає, що "персоналізована, навіть патримоніальна зовнішня політика" спрямована не на благо союзників Сполучених Штатів або самої Америки, а, скоріше, на вигоду президента, його близьких та родини. Ця політична система заохочує лояльність, а не заслуги, а агресивна пропаганда намагається дискредитувати суддів, журналістів і викривачів, тобто всіх, хто протистоїть режиму. Такі риси характерні для держав, що входять до складу "Автократії, Inc.", і вони відображають політичну архітектуру, яку адміністрація Трампа намагається встановити у США. Авторка досліджує сучасні автократії, спираючись на складні мережі, включаючи клептократичні фінансові структури, служби безпеки (військові, воєнізовані формування, поліцію) та технологічних фахівців, які займаються стеженням і поширенням пропаганди та дезінформації. На основі аналізу різноманітних джерел, а також власного життєвого та професійного досвіду, Епплбом демонструє, як функціонує "Автократія, Inc." в таких країнах, як Китай, Росія, Сирія, Зімбабве, Туреччина, Угорщина тощо. Диктатори мають спільні інтереси, але не єдність у своїй ідеології. Вони навчилися співпрацювати та підривати демократичний світ, обкрадаючи своїх громадян. Авторка підкреслює, що це не є таємна змова у стилі фільмів про Джеймса Бонда, і наші конфлікти з ними не є чорно-білими, а швидше складними. Серед сучасних автократів є ті, хто ідентифікує себе як комуністи, монархісти, націоналісти або теократи. Їхні режими можуть мати різне історичне підґрунтя та цілі, але, на відміну від військових чи політичних альянсів минулих часів, ця група діє не як єдиний блок, а скоріше як мережа компаній, об'єднаних безжальною рішучістю зберегти своє багатство та владу. Саме тому я й називаю цю структуру "Автократія, Inc.".

У книжці "Останній потяг на Захід" Йохена М. Ріхтера - люксембурзького дипломата, експерта із 30-річним досвідом роботи на високих посадах у Європейській Комісії та Європарламенті, який чолює Глобальний форум з безпеки при Дипломатичній раді (ООН), викладає в університетах Люксембургу, Дюссельдорфа, Львова - нас запрошують на відверту розмову про європейську інтеграцію Румунії, її помилки й здобутки. Загалом книжка розглядає процес вступу Румунії до Європейського Союзу з трьох різних перспектив - європейської, румунської та німецької. Автор пропонує ґрунтовний аналіз євроінтеграційного шляху Румунії, спираючись на власний досвід та низку інтерв'ю з ключовими учасниками цього процесу. Також у книжці розкривається політичний контекст, переговорні труднощі та політичні й економічні виклики, з якими Румунія стикалася на шляху до членства. Окрему увагу приділено питанням верховенства права, боротьби з корупцією та механізму співпраці та перевірки (CVM), що став предметом численних суперечок як у самій Румунії, так і в інституціях ЄС, а також ролі НАТО та Балканської кризи у прискоренні євроінтеграції. Автор розкриває не лише політичні та економічні аспекти вступу, а й розглядає його наслідки для внутрішньої політики Румунії. Він також ставить важливі запитання щодо розширення ЄС у майбутньому, зокрема в контексті України, та робить висновки щодо уроків, з якими можуть стикатися держави-кандидати. Ця книжка, хоч у ній розглядаються події 20-річної давності, актуальна для сучасних українських реалій, коли переговори про членство в ЄС відбуваються у важких геополітичних, безпекових та економічних умовах, коли будь-який досвід є важливим.